Verbum significatium... Verbum omnificum...

— Професоре Ленґдон, — прошепотів хтось. — Ви знаєте, де ви?

Ленґдон слабко кивнув — і знову закашлявся.

А найважливіше — він почав усвідомлювати, що відбувалося цієї ночі.

Загорнутий у вовняні ковдри, Ленґдон стояв на тремтячих ногах і дивився на відкритий бак із рідиною. Його тіло повернулося до нього, хоча він шкодував про це. Легені та горло пеком пекло. Цей світ виявився жорстким і жорстоким.

Сато щойно пояснила професорові, що таке бак для позбавлення чутливості. І додала, що, якби його не витягли звідти, він би зрештою помер від голоду або навіть гірше. Ленґдон мало сумнівався в тім, що Пітера піддали такій самій процедурі. «Пітер у проміжному стані, — сказав йому вчора ввечері татуйований. — Він у чистилищі... В Хамістагані».

«Тож недивно, — подумав Ленґдон, — що Пітер, зазнавши кількох повторних «відроджень», сказав своєму викрадачеві все, що той хотів знати».

Сато знаком показала професору йти за нею, і він пішов, а точніше, зашкутильгав вузьким коридором, заглиблюючись у химерне лігво, яке тепер мав можливість побачити. Вони увійшли до квадратної кімнати з кам'яним столом та якимось химерним лиховісним освітленням. Там була Кетрін — і Ленґдон полегшено зітхнув. Однак картина, яку він побачив, таки була тривожною.

Кетрін лежала на спині на кам'яному столі. На підлозі валялися просякнуті кров'ю рушники. Агент ЦРУ тримав над нею апарат для переливання крові, від якого до передпліччя йшла трубка.

Кетрін тихо схлипувала.

— Кетрін! — крикнув Ленґдон, ледь в змозі говорити.

Вона повернула голову; вираз її обличчя був розгублений.

— Роберте, ти?! — Її очі розширилися, спочатку — від подиву, а потім — від радості. — Але ж... Я бачила, як ти потонув.

Професор підійшов до кам'яного стола.

Кетрін насилу підвелася і сіла, ігноруючи апарат для переливання крові та застереження агента. Ленґдон подався вперед, Кетрін простягнула руки, обійняла його замотане в ковдри тіло і міцно притисла до себе.

— Слава Богу, — прошепотіла вона, цілуючи його в щоку. А потім іще раз поцілувала і ущипнула, наче не вірячи, що перед нею справжній Ленґдон. — Але я не розумію, як ти...

Сато почала розповідати їй щось про баки для позбавлення чуттів та збагачений киснем фторовуглець, але Кетрін її не слухала. А просто притискала до себе Ленґдона.

— Роберте, — нарешті сказала вона. — Пітер живий. — Тремтячим голосом розповіла вона про жахливу зустріч з братом. Описала його фізичний стан, пригадавши інвалідний візок, химерний ніж, натяки на якусь «пожертву», а також те, як цей татуйований монстр залишив її стікати кров'ю, — це називалося «людський пісковий годинник»: щоб змусити до співпраці і зробити більш зговірливим її брата.

Ленґдон ледь міг говорити.

— А ти... маєш хоч якесь уявлення... куди вони поїхали? — насилу проказав він.

— Він сказав, що повезе Пітера на священну гору.

Професор відсахнувся і витріщився на неї.

В очах у Кетрін стояли сльози.

— Татуйований сказав, що розшифрував сітку на основі піраміди і що піраміда направила його до священної гори.

— Професоре, — настійливо спитала Сато. — Вам це про щось говорить?

Ленґдон похитав головою.

— Абсолютно. — Однак він відчув приплив надії. — Але якщо він здобув інформацію з основи піраміди, то ми теж зможемо її здобути і дізнатися, куди вирушати. Це я розказав йому, як розкодувати піраміду.

Сато похитала головою.

— Піраміда зникла. Ми скрізь обшукали. Він забрав її з собою.

Якусь мить Ленґдон мовчав. Заплющивши очі, він намагався пригадати те, що бачив на нижньому боці піраміди. Сітка символів була останнім, що він бачив перед «смертю», а травматичні спогади мають здатність глибоко закарбовуватися в пам'яті. Він пригадував якусь частину символів, звісно, не всі, але, може, цього вистачить.

Він повернувся до Сато і квапливо мовив:

— Можливо, я й пригадаю стільки, скільки потрібно, але мені треба, щоб ви подивилися дещо в Інтернеті.

Сато витягнула свій смартфон «Блекбері».

— Пошукайте «Квадрат Франкліна восьмого порядку».

Японка кинула на нього спантеличений погляд, але без зайвих питань таки натискала на кнопки.

Професор і досі бачив нечітко і лише починав придивлятися й звикати до химерного оточення. Він збагнув, що кам'яний стіл, на який вони зараз спиралися, укритий плямами засохлої крові, а геть усі стіни заліплені книжковими сторінками, фотографіями, малюнками, мапами, а всі вони з'єднані між собою гігантським павутинням мотузок.

«О Господи!»

Кутаючись у ковдри, Ленґдон наблизився до цього химерного колажу. До стіни кнопками були пришпилені сторінки древніх текстів, від заклинань чорної магії до християнського Святого Письма; там були зображення символів та окультних знаків, роздруківки веб-сторінок, присвячених теоріям всесвітньої змови, а також супутникове фото Вашинґтона, округ Колумбія, списане нотатками та знаками питання. На одному з аркушів був довгий список слів багатьма мовами. Декотрі з них Ленґдон упізнав, як священні масонські слова, інші — як древні магічні слова, а решта були рядками з церемоніальних заклинань.

Невже це те, що він шукає?

Єдине слово?

Невже все так просто?

Давній та глибоко вкорінений скептицизм Ленґдона стосовно масонської піраміди ґрунтувався, головним чином, на тому, що ця піраміда, здогадно, мала відкрити, а саме — місцезнаходження древніх таємниць. Це був якийсь гігантський склеп, заповнений мільйонами книжок, котрі якимось чином уникнули знищення в давно зруйнованих древніх бібліотеках, де вони колись зберігалися. Все це видавалося просто неможливим. «Здоровенний підвал? Та ще й в окрузі Колумбія?» Однак тепер, коли він пригадав лекцію Пітера в спецшколі «Філіпс Ексетер» і побачив список магічних слів, то перед ним відкрилася ще одна вражаюча перспектива.

Ленґдон однозначно не вірив у силу магічних слів, однак був переконаний на сто відсотків, що татуйований чоловік у них однозначно вірив. Професор знову уважно придивився до нотаток, мап, текстів, роздруківок та мотузок, що їх з'єднували, — і його серце пришвидшено закалатало.

Стала очевидною загальна раз у раз повторювана тема.

«Господи, він шукає verbum significatium... Втрачене Слово. — Ленґдон дав своїм думкам змогу кристалізуватися і пригадав деякі фрагменти з Пітерової лекції. — Втрачене Слово — ось що він шукає! Ось що, на його думку, заховане десь у Вашинґтоні!»

Сато підійшла і стала поруч.

— Ви оце шукали? — І простягнула йому смартфон.

Ленґдон поглянув на сітку вісім на вісім з цифрами, що виднілася на екрані.

— Так, саме це. — Він схопив шматок паперу. — Мені потрібна ручка.

Сато дістала ручку з кишені й подала йому.

— Будь ласка, покваптеся.

А у своєму кабінеті у підвалі Науково-технічного управління Нола Кей знову вивчала відредагований документ, що його приніс системний фахівець з безпеки Рік Парріш. «На біса директорові ЦРУ цей файл про древні піраміди та потаємне підземне сховище?»

Вона схопила слухавку і набрала номер.

Сато відповіла миттєво, і голос її звучав напружено:

— Ноло, я щойно сама збиралася тобі зателефонувати.

— Я маю нову інформацію, — повідомила Нола. — Не впевнена, що вона доречна, але я виявила, що існує відредагований...

— Викинь це з голови, хай там що, — перервала її Сато. — У нас обмаль часу. Нам не вдалося затримати об'єкт, і я маю всі підстави вважати, що він ось-ось спробує втілити в життя свою погрозу.

По спині у Ноли побігли мурашки.

— Але є й гарна новина: ми точно знаємо, куди він вирушив. — Сато глибоко вдихнула. — А погана новина та, що він прихопив із собою переносний комп'ютер.