Малах знав тепер, що про жоден орден тут не йшлося. «Ленґдон докопався до істини».

Десять хвилин тому, коли вода сягала йому обличчя, гарвардський професор знайшов ключ до розгадки таємниці піраміди. «Франклінів квадрат восьмого порядку!» — зі страхом в очах вигукнув професор. «Таємниця криється всередині квадрата Франкліна восьмого порядку!»

Спочатку Малах не второпав, що то означає.

— Це не адреса! — заволав Ленґдон, притиснувши рота до плексигласового віконця. — Франклінів квадрат восьмого порядку! Це магічний квадрат! — А потім професор сказав дещо про Альбрехта Дюрера і про те, що перший код піраміди був ключем до розшифрування завершального коду на основі піраміди.

Малах знав про магічні квадрати — kameas, як їх називали колись древні містики. В стародавньому тексті De Occulta Philosophia[22] детально описувалася сила магічних квадратів і способи побудови потужних окультних знаків на основі магічних числових сіток. Ленґдон казав йому, що магічний квадрат містив ключ до розгадки основи піраміди?

— Потрібен магічний квадрат вісім на вісім! — скрикнув Ленґдон, коли з води виглядали лише його губи. — Магічні квадрати розподіляються на порядки! Квадрат три на три буде квадратом третього порядку! Вам потрібен квадрат восьмого порядку!

А коли вода вже ось-ось мала поглинути професора, він востаннє вдихнув і відчайдушно вигукнув щось про відомого масона, батька-засновника Америки, науковця, містика, математика і винахідника... а також творця містичного квадрата, який і досі називають його іменем.

Франклін.

Малаха як блискавка вразила, і він збагнув, що Ленґдон має рацію.

І тепер, затамувавши подих у передчутті чуда, Малах сидів у своєму кабінеті за комп'ютером. Він здійснив швидкий пошук в Інтернеті, дістав десятки варіантів відповіді, вибрав одну з них і прочитав:

Квадрат Франкліна восьмого порядку

Одним з найвідоміших в історії магічних квадратів є квадрат восьмого порядку, оприлюднений 1769 року американським науковцем Бенджаміном Франкліном. Цей квадрат уславився тим, що містив не бачені раніше «суми вигнутих діагоналей». Одержимість Франкліна цими містичними математичними формами пояснюється, найповніше, його особистим знайомством з видатними алхіміками та містиками того часу, а також вірою в астрологію, на яку він, до речі, спирався, складаючи прогнози в «Альманасі бідолашного Річарда».

Малах уважно вивчив знаменитий витвір Франкліна — унікальну комбінацію цифр від 1 до 64 включно, у котрій кожен рядок, стовпчик та діагональ давали в сумі одну й ту саму магічну константу. «Таємниця криється всередині Франклінового квадрата восьмого порядку» — ось як треба читати напис на піраміді.

Малах посміхнувся. Тремтячи від збудження, він ухопив кам'яну піраміду, перевернув її і поглянув на основу.

Ці шістдесят чотири символи треба попереставляти і розташувати в інакшому порядку, визначивши їхню послідовність відповідно до магічного квадрата Франкліна. Хоча Малах і уявити собі не міг, як цю сітку хаотичних символів розташувати так, щоб вони набули значення, однак він мав віру в древні пророцтва.

Ordo ab chao. Порядок із хаосу.

Він завершив дешифрування і спантеличено дивився на результат. Вимальовувалася досить чітка картина. Заплутана сітка трансформувалася... набула іншого вигляду... і хоча Малах і не збагнув увесь текст до кінця, все ж він зрозумів достатньо, щоб знати, в якому напрямку рушати.

«Ця піраміда показує шлях».

Сітка вказувала на один з найбільших у світі містичних об'єктів. Хоч яким би неймовірним це не видавалося, але саме цей об'єкт як завершальний пункт своєї подорожі й уявляв Малах у своїх мріях.

Так призначила йому доля.

Кетрін Соломон відчувала під собою холод кам'яного стола.

Жахливі картини смерті Роберта і думки про брата вирували в її свідомості. Невже Пітер теж загинув? Химерний ніж на сусідньому столику час від часу нагадував їй про те, що така ж страшна доля чекає і на неї.

«Невже це й справді глухий кут і виходу немає?»

Дивним чином її думки повернулися до дослідницької роботи, яку вона здійснювала, до ноетичної науки та до тих фундаментальних відкриттів, котрі вона нещодавно зробила. «І все це тепер втрачено... згоріло в полум'ї пожежі...» Їй не вдасться тепер поділитися зі світом своїм відкриттям. Своє найдивовижніше відкриття Кетрін зробила лишень кілька місяців тому, і його результати містили потенціал, здатний змінити ставлення людства до такого явища, як смерть. Дивно, але, коли вона згадувала про цей експеримент, думки її сповнювалися несподіваною втіхою.

Ще молодою дівчиною Кетрін Соломон часто замислювалася, чи є життя після смерті. Чи існує рай? Що трапляється, коли ми помираємо? Вона подорослішала, і наукові факти швидко стерли в її свідомості всі нафантазовані уявлення про рай, пекло чи життя після смерті. Концепцію «життя після смерті» вона сприймала виключно як витвір людського розуму, як казочку для полегшення сприйняття жахливої правди про скінченність нашого буття.

«Принаймні так мені тоді здавалося...»

Рік тому Кетрін із братом обговорювала одне з найактуальніших філософських питань — про існування людської душі, зокрема, чи має людина якусь форму свідомості, що здатна вижити поза межами тіла?

Вони обоє відчували, що така форма людської душі, мабуть, таки існує. Із цим погоджувалися більшість древніх філософів. Буддійська та брамінська мудрість виходили з існування такого явища, як метемпсихоз, тобто переселення душі до іншого тіла після смерті. Послідовники Платона вважали тіло «тюрмою», з якої тікає душа, а стоїки називали душу apospasma tou theu — «часточкою Бога» — і вірили, що Бог забирає її собі після смерті.

З певним розчаруванням Кетрін усталилася на думці, що концепцію людської душі, певно, ніколи не вдасться довести науковим шляхом. Підтвердити, що людська свідомість живе за межами тіла після його смерті було тим самим, що видихнути кільце цигаркового диму, а потім, кілька років по тому, намагатися знайти його.

Після їхньої дискусії у Кетрін виникла дивна ідея. Колись її брат згадав у розмові про Книгу Буття, яка містила описання душі, як нешама (Neshamah) — щось на кшталт духовного «розуму», що існував окремо від тіла. Кетрін збагнула, що слово «розум» передбачало наявність думки. Ноетична наука однозначно твердила, що думки мають масу, тому цілком природно припустити, що людська душа також має свою масу.

«Чи можна зважити людську душу?»

Звісно, ця ідея видавалася неймовірною, надто абсурдною.

А за три дні Кетрін несподівано прокинулася від міцного сну і різко сіла у ліжку. Вона швидко вдяглася, поїхала до своєї лабораторії і негайно почала готувати експеримент, що був вражаюче простим і водночас лячно сміливим.

Кетрін і гадки не мала, вдасться експеримент чи ні, і тому вирішила поки нічого не казати Пітерові до завершення роботи. Робота зайняла чотири місяці, але зрештою Кетрін привезла свого брата до лабораторії та викотила на візку велику купу приладдя, яке ховала в дальній комірчині.

— Я сама його спроектувала і зібрала, — сказала вона, демонструючи Пітерові своє відкриття. — Ти не здогадуєшся, що це таке?

Брат здивовано витріщився на химерну машину.

— Мабуть, інкубатор?

Кетрін розсміялася і похитала головою, хоча здогадка була цілком слушною. Пристрій і справді скидався на прозорий шпитальний інкубатор, або ж кувез, для дочасно народжених дітей. Однак ця машина була на зріст дорослого чоловіка — довгаста, герметична й прозора пластикова капсула, схожа на такий собі футуристичний спальний мішок. Він розташовувався поверх численних електронних приладів.