Пітер ошелешено роззявив рота.

З'явився пістолет і націлився просто Пітерові в груди.

— Сядь.

Пітер важко опустився у крісло, а Кетрін, що заціпеніла від страху та несподіванки з першої миті появи незнайомця, дивилася йому в очі — це були очі скаженої тварини.

— Слухай, ти! — голосно крикнув Пітер, вочевидь намагаючись попередити матір у кухні. — Хто б ти не був, бери, що тобі треба, і вшивайся звідси!

Незнайомець знову наставив на Пітера пістолет.

— А як ти гадаєш — що мені потрібно?

— Лише скажи скільки, — промовив Соломон. — Ми не тримаємо гроші вдома, але я можу...

Потвора зареготала.

— Не ображай мене. Я прийшов не по гроші. Я прийшов за тим, що мало перейти у власність Захарію як спадкоємцеві. — Незнайомець вишкірився. — Він розповів мені про піраміду.

«Піраміду? — подумала нажахана Кетрін. — Яку ще піраміду?»

— Я не знаю, про що ти кажеш, — виклично кинув Пітер.

— Не клей дурня! Захарій сказав мені, що ти ховаєш у сейфі свого кабінету. Ця річ мені потрібна. Негайно.

— Що б там не сказав Захарій, я не знаю, про що ти говориш! — відказав Пітер.

— Не знаєш? — нападник повернувся і націлив пістолет на обличчя Кетрін. — А може, зараз згадаєш?

Очі Пітера наповнилися страхом.

— Ти мусиш вірити мені! Я не знаю, що тобі потрібно!

— Іще раз збрешеш, — процідив незнайомець, — і, клянуся, у тебе більше не буде сестри. — Він посміхнувся. — А з того, що розповідав Захарій, я зрозумів, що твоя сестричка дорожча тобі за все твоє...

— Що тут відбувається?! — скрикнула їхня матір, рішучим кроком входячи із кухні з Пітеровою рушницею «Браунінг Сіторі» і направляючи її незнайомцеві в груди. Той різко кинувся до неї. Та жвава сімдесятип'ятирічна жінка не розгубилася. І оглушливо бабахнула дробовим зарядом. Нападник заточився назад і почав безладно смалити навсібіч з пістолета. Полетіли друзки скла, і він упав, проломивши засклені двері і випустивши зброю.

Пітер, не гаючи часу, одразу ж стрибнув до пістолета, що валявся на підлозі, а Кетрін упала долілиць. Місіс Соломон поспішила до неї і стала поруч навколішки.

— Господи милосердний, ти не поранена!

Кетрін похитала головою, їй відібрало мову від шоку. А потойбіч розбитих скляних дверей чоловік у масці зіп'явся на ноги і кинувся до гаю, затискаючи рукою рану в боці. Пітер Соломон озирнувся, аби пересвідчитися, що матір та сестра в порядку, і, стиснувши пістолет, кинувся навздогін за нападником.

Мати простягнула до Кетрін тремтячу руку.

— Дякувати Богові, ти жива. — Але раптом відсахнулася. — Кетрін! У тебе кровотеча! Ось бачиш — кров! Ти поранена!

Кетрін побачила кров. Багато крові. Вона вся була в крові. Але болю не відчувала.

Матір панічно шукала у Кетрін рану.

— Де у тебе болить?

— Мамо, я не знаю, я нічого не відчуваю. — Раптом Кетрін побачила, звідки текла кров, — і похолола. — Мамо, це не у мене... — Вона показала на край материної блузки з білого атласу — маленька дірочка з рваними краями, з якої струменіла кров. Її матір поглянула вниз, на блузку, і на її обличчі з'явилося здивування — і не більше. А потім вона скривилася і зігнулася, наче лише зараз відчула біль.

— Кетрін! — Її голос був спокійний, але в ньому раптом почувся увесь тягар її сімдесяти п'яти років. — Виклич мені «швидку».

Кетрін вибігла до телефону в залі викликати допомогу, а коли повернулася до оранжереї, то побачила, що матір лежить нерухомо на підлозі в калюжі крові. Вона підбігла до неї, присіла поруч, підняла матір за плечі і притиснула до себе.

Кетрін і гадки не мала, скільки часу минуло, коли вона почула далекий постріл у лісі. Нарешті двері оранжереї рвучко розчинилися і всередину увірвався Пітер — з диким виразом в очах і з пістолетом у руці. Коли він побачив Кетрін, яка тримала померлу матір, здригаючись від ридань, його обличчя спотворила мука. Кетрін Соломон назавжди запам'ятала той страшний крик, що луною прокотився оранжереєю.

Рвонувши зі спринтерською швидкістю за ріг будівлі до розсувних дверей блоку номер п'ять, Малах відчув, як заграли м'язи на його татуйованій спині.

«Я мушу проникнути до її лабораторії».

Втеча Кетрін стала несподіванкою і загрожувала проблемами. Вона не лише знала, де мешкав Малах, тепер вона знала, хто він є насправді. Знала, що то він увірвався до їхнього будинку десять років тому.

Малах теж на все життя запам'ятав той вечір. Лічені дюйми відділяли його від піраміди, але втрутилася доля. «Я був неготовий». Але зараз він був готовий. Могутніший. Впливовіший. Зазнавши поневірянь заради свого повернення, Малах цього вечора нарешті став на порозі звершення свого призначення в житті. Він був певен: не встигне скінчитися ніч, як він уже вдивлятиметься в згасаючі очі Кетрін Соломон.

Добігши до дверей блоку номер п'ять, він встиг переконати себе, що насправді своєю втечею Кетрін лише відтермінувала неминуче. Він прослизнув у отвір і впевнено рушив крізь темряву, поки його ноги не відчули килим. Потім звернув праворуч і попрямував до Куба. Гепання у двері блоку номер п'ять припинилося, і він здогадався, що зараз охоронець намагається витягнути зі щілини монету, за допомогою якої Малах вивів із ладу замок.

Діставшись до дверей, що вели до Куба, він знайшов зовнішню клавіатуру і вставив карточку Триш. Панель засвітилася. Він увів пін-код Триш і увійшов усередину. Яскраво освітлене стерильне приміщення приголомшило Малаха — він здивовано витріщався на устаткування, бо добре знався на новітніх технологіях, займаючись у підвалі свого будинку власним різновидом науки. Саме минулої ночі ця наука дала свої плоди.

Істину.

Унікальний спосіб ув'язнення Пітера Соломона — у стані між життям та смертю — розкрив усі таємниці цього чоловіка. «Я бачу його душу». Малах видряпав зі свідомості Пітера секрети, які хотів узнати, і навіть такі, про які не здогадувався, наприклад про лабораторію Кетрін та її епохальні відкриття. «Наука дедалі сильніше впливає на життя людей, — збагнув Малах. — І я не дозволю їй освітити шлях для негідних».

Кетрін розпочала роботу в цій лабораторії, щоб за допомогою сучасної науки дати відповідь на філософські питання. Чи дослухається хто-небудь до наших молитов? Чи є життя після смерті? Чи мають людські істоти душу? Хоч яким би неймовірним це не здавалося, але Кетрін таки знайшла відповіді на ці запитання, і не лише на ці. І саме з наукової точки зору. І незаперечно. Методи, якими вона користувалася, були неспростовними. Результати її експериментів могли переконати найзатятіших скептиків. Якби цю інформацію оприлюднили і вона стала надбанням широкого загалу, то у свідомості людини розпочалися б фундаментальні зрушення. Люди почали б навертатися на свій правдивий шлях. Тому останнє завдання Малаха — перед його перевтіленням — полягало в тому, щоб цього не допустити.

Йдучи лабораторією, Малах помітив інформаційну кімнату, про яку розповів йому Пітер. Крізь товсті скляні стіни він дивився на два пристрої для збереження голографічних даних. «Точнісінько там, де він і казав». Малахові було важко уявити, що вміст цих маленьких ящичків здатен змінити напрям розвитку людства, однак Істина завжди була одним з найпотужніших каталізаторів. Змірявши поглядом голографічні пристрої, Малах дістав картку Триш і вставив її у панель безпеки. Та, на його превеликий подив, панель не засвітилася. Вочевидь, довіра до Триш Дюн була не настільки високою — дівчина не мала доступу до цієї кімнати. Тому він потягнувся за карткою-ключем, яку знайшов у кишені халата Кетрін. Коли Малах вставив цю картку, панель засвітилася.

У Малаха виникла проблема. «Я ж так і не встиг роздобути пін-код Кетрін». Він спробував код Триш, але марно. Почухавши потилицю, ступив на крок назад, оцінюючи плексигласові двері три дюйми завтовшки. Навіть за допомогою сокири не вдертися йому всередину, щоб роздобути і знищити ті цупкі диски.