«"Мерседес"... "Гаммер"... "Тесла Родстер"?»

І цієї ж миті Ленґдон збагнув, що голоси, які він чув, линули з телевізора в їдальні.

Повертаючись, як у сповільненій прокрутці на екрані, Ленґдон гукнув:

— Кетрін, стривай!

Та, обернувшись, він побачив, що Кетрін Соломон уже не біжить.

Вона летить.

Кетрін Соломон відчула, що падає, але не зрозуміла чому.

Вона бігла через хол до охоронця в їдальні, але раптом відчула, як ноги зачепилися за невидиму перешкоду і її тіло злетіло у повітря.

А тепер поверталося на землю, а точніше, на дубову підлогу.

Кетрін із розгону вдарилася грудьми об долівку, і їй забило дух. Масивний вішак-стійка захитався і важко гепнувся поруч, мало не зачепивши її. Хапаючи ротом повітря, Кетрін підвела голову і побачила, що до основи вішака прив'язано тонкий дріт, що тягнувся через хол. Більше того, жінка-охоронець на стільці і пальцем не поворухнула.

«Що це за штучки дурнуваті?»

— Кетрін! — гукнув їй Ленґдон, і вона перекотилася набік, щоб побачити його. І відчула, як у неї кров застигла в жилах. «Роберте! Обережно, ззаду»! Кетрін хотіла закричати, але не змогла, бо ще не оговталася від удару. Вона лише спостерігала, наче в якомусь жахливому уповільненому повторі, як Ленґдон біжить через хол їй на допомогу, не бачачи позаду себе агента Гартмана, а той спотикається, вхопивши себе руками за шию, щоб висмикнути за руків'я довгу викрутку, що стирчить з його шиї, а крізь пальці у нього бризкає кров.

Коли агент заточився і впав, Кетрін побачила його убивцю.

«Боже мій — ні!»

Цей чоловік, що мав на своєму голому тілі лише якусь химерну пов'язку на стегнах, вочевидь ховався біля парадних дверей. Його м'язисте тіло з ніг до голови вкривали дивовижні татуювання. Грюкнувши дверима, він кинувся через хол навздогін за Ленґдоном.

Агент Гартман упав на підлогу тієї миті, коли зачинилися парадні двері. Ленґдон спантеличено озирнувся, але татуйований чоловік був уже поруч і штрикнув йому в спину якимось пристроєм. Блиснуло світло, засичав електричний розряд, і Кетрін побачила, як Ленґдон заціпенів. З широко розплющеними скляними очима він подався уперед і впав на підлогу нерухомою паралізованою купою ганчір'я, вдарившись об вершечок піраміди у своїй сумці, від чого та випала на підлогу.

Навіть не удостоївши свою жертву поглядом, татуйований чоловік переступив через Ленґдона і рушив до Кетрін. Вона стала відповзати до їдальні і зачепилася за стілець. Жінка-охоронець, що сиділа на ньому, хитнулася і гепнулася поруч на підлогу. На її неживому обличчі застиг вираз невимовного жаху, а з рота мертвої жінки стирчала ганчірка.

Велетень добіг до Кетрін, перш ніж вона встигла відреагувати, і з нелюдською силою схопив її за плечі. Його обличчя, тепер уже без гриму, являло собою жахливе видовище. М'язи велетня розслабилися, потім знову напружилися, і вона відчула, як її перевернули на живіт, неначе ганчір'яну ляльку, і різко притиснули коліном до підлоги. На мить Кетрін здалося, що її зараз переламають навпіл, але нападник лише заламував їй руки за спину.

Повернувши голову і притиснувшись щокою до килима на підлозі, Кетрін бачила Ленґдона, який лежав до неї спиною і досі конвульсивно здригався. За ним у холі непорушно лежав агент Гартман.

У зап'ястя Кетрін уп'явся холодний метал, і вона здогадалася, що їй зв'язують дротом руки. Вона перелякано сіпнулася — і зап'ястя пронизав нестерпний біль.

— Будете смикатися — тільки поріжете дротом руки, — попередив чоловік.

Обмотавши зап'ястя, він взявся за кісточки, роблячи свою справу з моторошною вправністю. Кетрін хвицнула ногою, і він боляче стусонув її під коліно своїм важким, як гиря, кулаком, за кілька секунд зв'язавши їй ноги.

— Роберте! — нарешті спромоглася гукнути вона.

Ленґдон застогнав. Впавши на сумку, він лежав на підлозі холу, а біля його голови валялася піраміда. Кетрін збагнула, що піраміда — її остання надія.

— Ми розшифрували піраміду! — крикнула вона нападникові. — Я скажу вам усе!

— Звісно, що скажеш. — 3 цими словами він витяг кляп із рота убитої жінки-охоронця і засунув його до рота Кетрін.

Кляп відгонив смертю.

Роберт Ленґдон почувався так, наче його тіло стало чужим. Він лежав, заціпенілий та безсилий, притиснувшись щокою до дубової підлоги. Він достатньо чув про шокери, щоб знати, що вони знерухомлюють людину, тимчасово паралізуючи нервову систему. Їхню дію, яку інколи називають електром'язовою дестабілізацією, можна прирівняти до удару блискавки. Здавалося, страшний біль пронизав кожну молекулу його тіла. І тепер, попри всі його спроби зосередитися, м'язи відмовлялися виконувати команди, які він їм посилав.

«Піднімайся!»

Лежачи паралізований обличчям додолу, Ленґдон судомно потроху ковтав повітря, ледь спроможний дихати. Він іще не бачив чоловіка, який на нього напав, зате вже помітив, що агент Гартман нерухомо лежить на підлозі, а під ним розтікається калюжа крові. Ленґдон чув, як кричала і лаялася Кетрін, але кілька секунд тому її голос став приглушеним, наче нападник щось запхнув їй до рота.

«Вставай, Роберте! Ти мусиш їй допомогти!» По його ногах побігли кольки: то було болісне й пекуче відновлення чутливості, але кінцівки й досі не слухалися. «Рухайся!» Його руки конвульсивно смикнулися — то до них поверталася чутливість; за кілька секунд він відчув власні обличчя і шию. Величезним зусиллям Ленґдон спромігся повернути голову, шкрябнувшись щокою об підлогу, і поглянути в їдальню.

Поле зору йому застувала кам'яна піраміда, яка випала з сумки і тепер лежала на підлозі на боці, а її основа була лише за кілька дюймів від його обличчя.

Ленґдон не одразу збагнув, що він перед собою бачить. Кам'яний квадрат, вочевидь, був основою піраміди, однак зараз вона видавалася трохи інакшою. Зовсім іншою. Так, то був квадрат, кам'яний квадрат, але він більше не був пласким та гладеньким. «Як же таке могло статися?» Кілька секунд він незмигно дивився на піраміду: «Може, у мене галюцинації? Скільки разів я бачив основу цієї піраміди... І не бачив на ній жодних позначок!»

І раптом Ленґдон збагнув, що сталося.

Його дихальний рефлекс уже відновився, і він аж охнув від несподіванки, збагнувши, що масонська піраміда відкрила ще не всі свої таємниці. «Я став свідком іще однієї трансформації».

Ленґдона осяяло, і він умить збагнув значення фрази, яку Геловей прохав передати Пітерові: «Масонська піраміда завжди берегла свою таємницю... по-справжньому і щиро». Ці слова здалися йому тоді якимись дивними, але тепер Ленґдон розумів, що Геловей передавав Пітеру закодоване послання. Іронія полягала в тому, що цей самий код був сюжетним поворотом в одному вельми посередньому трилері, який професор читав багато років тому.

Щирий. Sin-cere.

Іще з днів Мікеланджело скульптори приховували огріхи у своїх витворах, замазуючи тріщини гарячим воском, а потім втираючи в нього кам'яний пил. Цей метод вважався нечесним, нещирим, і тому кожна скульптура без воску, тобто sin cera, називалася «щирою». Отак ця фраза й увійшла до лексикону. Ми і донині підписуємо наші листи словом «щиро» — як обіцянкою, що вони написані «без воску», тобто із щирими почуттями.

Гравірування на основі піраміди були приховані тим самим способом. Коли Кетрін, згідно з вказівками на горішньому камені, «зварила» піраміду, віск відтанув, відкривши напис на основі. Коли Геловей пробігся руками по піраміді в гостьовій кімнаті коледжу, він, вочевидь, відчув, що на основі проступили позначки.

І тепер Ленґдон, на мить забувши про небезпеку, яка загрожувала йому та Кетрін, споглядав неймовірний набір символів, що з'явилися на основі піраміди. Він і гадки не мав, що вони означали і що вони врешті-решт розкажуть, але одне він знав напевно. Масонська піраміда ще не розкрила всі свої секрети. Франклін-сквер, вісім — це ще не остаточна відповідь. Хтозна, що зрештою допомогло — чи то раптовий приплив адреналіну завдяки цій здогадці, чи то кілька додаткових секунд, які Ленґдон без зайвих рухів пролежав на підлозі, але раптом він відчув, що відновлює контроль над своїм тілом.