— Зніміть її, — наказала Сато шефу поліції, кивнувши на піраміду. — Я хочу поглянути на неї зблизька. — І японка почала розчищати на столі місце, безцеремонно відсунувши убік череп та схрещені кістки.

У Ленґдона з'явилося відчуття, що вони звичайнісінькі грабіжники могил, які плюндрують чиюсь усипальницю.

Андерсон обійшов Ленґдона, нахилився і, простягнувши руки до ніші, стиснув піраміду своїми великими долонями. А потім, стоячи під незручним кутом, насилу підняв її і, посунувши до себе, одразу ж із глухим стуком гепнув на стіл. І відразу ж відійшов, даючи змогу Сато придивитися до знахідки.

Директор присунула свічку ближче до піраміди і почала уважно придивлятися до її полірованої поверхні. Вона повільно провела по ній пальцями, вивчила кожен дюйм плаского вершечка, а опісля — грані. Потім обмацала піраміду ззаду — і розчаровано насупилася.

— Професоре, якось ви сказали, що масонську піраміду споруджено для того, щоб приховати секретну інформацію.

— Так, про це йдеться в легенді.

— Отже, гіпотетично кажучи, якщо викрадач Пітера вважав, що це і є масонська піраміда, то він, відповідно впевнений, що в ній криється могутня інформація.

Ленґдон роздратовано кивнув, бо йому вже обридло товкти воду в ступі.

— Так. Одначе якби цей псих і справді знайшов цю інформацію, то навряд чи зміг би її прочитати. Згідно з легендою, вміст піраміди зашифрований і розшифрувати його зможуть лише гідні.

— Прошу?

Роздратування Ленґдона зростало, але тон залишався спокійним.

— Міфічні скарби завжди захищені випробуванням на гідність тих, кому судилося їх знайти. Якщо ви пам'ятаєте, в легенді камінь віддав меч лише Артуру, бо той був духовно готовий користуватися його дивовижною міццю. Легенда про масонську піраміду спирається на ту саму ідею. У даному випадку скарбом є інформація, і вона, здогадно, написана зашифрованою мовою — містичною мовою втрачених слів, відомою лише гідним.

На вустах японки з'явилася слабка посмішка.

— Цим і можна пояснити, чому саме вас викликали сьогодні сюди.

— Не зрозумів?

Сато поволі обернула піраміду навколо осі на сто вісімдесят градусів. Її грань заблищала у світлі свічки.

Роберт Ленґдон спантеличено дивився на камінь.

— Виходить, хтось вважає вас гідним, — промовила Сато.

РОЗДІЛ 40

«Чому ж Триш немає так довго? — Кетрін Соломон уже вкотре поглянула на годинник. Вона забула попередити лікаря Абадона про химерну подорож у темряві, яку йому доведеться здійснити, щоб потрапити до лабораторії, але не думала, що це забере у нього так багато часу. — Вони вже мали б прийти».

Кетрін підійшла до виходу, відчинила важкі, оббиті свинцем двері, і визирнула в чорну порожнечу. Але нічого там не почула.

— Триш? — гукнула вона, і темрява проковтнула її голос.

Тиша.

Вона спантеличено зачинила двері, витягнула свій стільниковий телефон і подзвонила охоронцеві у вестибюль.

— Це Кетрін. А Триш там?

— Ні, пані, — відповів охоронець. — Вона та ваш гість пішли до вас приблизно десять хвилин тому.

— Невже? Але я непевна, що вони добралися до блоку номер п'ять.

— Стривайте, я перевірю. — Кетрін почула, як охоронець заклацав клавіатурою свого комп'ютера. — Маєте рацію. Згідно з даними картки міс Дюн вона ще не відмикала дверей блоку номер п'ять. Приблизно вісім хвилин тому вона здійснила незапланований вхід до... до блоку номер три. Це остання інформація з її картки. Гадаю, дорогою до лабораторії вона вирішила влаштувати гостю невеличку екскурсію.

Кетрін спохмурніла. «Вочевидь, так воно і є». Ця звістка дещо здивувала її, але принаймні Кетрін знала, що Триш надовго не затримається в Мокрому блоці, бо там жахливий сморід.

— Дякую. Мій брат ще не з'явився?

— Ні, пані, ще нема.

— Дякую.

Кетрін поклала трубку, і її серце раптом кольнула тривога. Від цього бентежного відчуття вона на мить заціпеніла і задумалася. Це була та сама тривога, яку вона відчула, коли зайшла до будинку лікаря Абадона. Однак тоді її жіноча інтуїція схибила, і опісля було страшенно незручно перед господарем будинку.

«Все це дурниці», — заспокоювала сама себе Кетрін.

РОЗДІЛ 41

Роберт Ленґдон уважно оглянув піраміду. «Не може бути».

— Давня кодована мова, — сказала Сато, не підводячи очей. — Скажіть мені, що це означає?

На щойно повернутій до них грані піраміди виднілася вервечка з шістнадцяти символів, чітко викарбуваних на гладенькій поверхні.

Втрачений символ - i_007.png

Андерсон, стоячи біля професора, аж рот від подиву роззявив, шокований побаченим. Шеф безпеки мав такий вигляд, наче щойно перед ним з'явилася якась загадкова клавішна панель.

— Професоре! — озвалася Сато. — Мені здається, ви в змозі це прочитати.

Ленґдон різко обернувся до неї.

— А чому вам так здається?

— Тому що сюди доставили саме вас, професоре. Саме вас для цього обрали. Цей напис схожий на якийсь код, і, зважаючи на вашу репутацію, для мене є очевидним, що вас викликали сюди для того, щоб його розшифрувати.

Ленґдон мусив визнати, що після пригод у Парижі та Римі йому надходив безперервний потік запрошень розкодувати декотрі з найзнаменитіших в історії нерозшифрованих кодів: фестський диск, шифр Дорабелли та загадковий манускрипт Войнича.

Сато пробігла пальцями по напису.

— Скажіть мені значення цих зображень.

«Це не зображення, — подумки заперечив Ленґдон. — Це символи». Цю мову він упізнав миттєво. Шифрована мова сімнадцятого сторіччя. Ленґдон прекрасно знав, як її розкодувати.

— Пані, — сказав він. — Ця піраміда є приватною власністю Пітера.

— Приватна чи не приватна, але якщо вас привезли сюди, у Вашинґтон, саме через цей шифр, то я не залишаю вам вибору в цій справі. Мені потрібно знати, що тут написано.

Раптом гучно запищав смартфон Сато; вона рвучко висмикнула його з кишені і кілька секунд роздивлялася прийняте повідомлення. Ленґдон чимало здивувався, що мобільний зв'язок у Капітолїї сягав таких глибин.

Сато невдоволено буркнула і якось дивно поглянула на Ленґдона.

— Шефе Андерсон, — мовила вона, обертаючись до начальника охорони. — Кілька слів наодинці, якщо можна. — Директор кивнула Андерсонові йти за нею, і вони зникли в непроглядно темному коридорі, залишивши Ленґдона на самоті у мерехтливому світлі свічки, що горіла в Пітеровій кімнаті роздумів.

Шефу Андерсону почало здаватися, що ця ніч ніколи не скінчиться. «Відрізана рука в моїй ротонді? Усипальниця в моєму підземеллі?» На цьому тлі гра за участю «Червоношкірих» почала здаватися незначущою та дріб'язковою.

Вийшовши слідком за Сато у темний коридор, Андерсон увімкнув ліхтарик. Промінь уже ослаб, але то було краще, ніж нічого. Сато відвела шефа на кілька ярдів по коридору, щоб їх не чув Ленґдон.

— Погляньте на це, — прошепотіла вона, подаючи Андерсонові свій «Блекбері».

Той узяв смартфон і примружився на освітлений дисплей. На ньому виднілося чорно-біле зображення: рентгенівський знімок професорової сумки, який Андерсон наказав своїм підлеглим знайти і надіслати директорці. Як і на всіх рентгенівських знімках, предмети з найбільшою щільністю були найяскравішими. І в сумці Ленґдона один такий предмет затьмарював решту. Вочевидь, надзвичайно щільний, цей об'єкт виблискував яскравим діамантом у темній мішанині решти професорових манаток. Його обриси неможливо було сплутати ні з чим іншим.

«І він увесь вечір носив оце у своїй сумці?» Андерсон здивовано поглянув на Сато.

— А чому ж Ленґдон про це нічого не сказав?

— До біса цікаве запитання, — прошепотіла Сато.

— Ця конфігурація... ні, це не випадковість.