—  Ні!— закричала Сейді. — Ні, не треба, прошу, не треба!

Це прочистило мені мозок, мов ляпас. Якщо я його застрелю, я підпаду під поліцейське розслідування, неважливо, наскільки виправданим було вбивство. Личина Джорджа Емберсона розпадеться, і згаснуть всякі шанси запобігти тому вбивству, яке мусить статися в листопаді. Та й взагалі важко буде щось пояснити. Цей чоловік уже обеззброєний.

Чи то так мені гадалося, бо я також не бачив ножа. Ніж опинився під перекинутим пуфом. Та навіть якби він лежав на виду, я все одно його міг не помітити.

Я засунув револьвер назад до кишені і підсмикнув Клейтона на рівні.

— Ви не маєте права мене бити! — З його губ бризкала слина. Очі моргали, як у людини в корчах. З нього потекла сеча; я чув, як вона дзюрить на килим. — Я пацієнт психіатричної клініки. Я не відповідаю за свої дії, я не несу відповідальності, я маю довідку, вона у мене в машині, у бардачку. Я вам її пока…

Дрижання його голосу, жалюгідний переляк у його очах тепер, коли він був обеззброєний, те, як звисало жмуттям навкруг його лиця фарбоване в оранжево-білявий колір волосся, навіть аромат чоп-суї… від цього всього разом я оскаженів. Але головне — Сейді, зіщулена на дивані, залита кров’ю. Волосся в неї розпустилося, згусток його висів біля її лівої, страшно понівеченої щоки. Вона носитиме шрам на тому ж місці, де носить привид свого шраму Боббі Джилл, звісно що так, минуле прагне в собі гармонії, але шрам Сейді виглядатиме набагато-багато гірше.

Я ляснув його по правій щоці так сильно, що аж слина бризнула йому з лівого кутка рота:

— Ти, скажений покруч, це тобі за швабру.

Повторив з іншого боку, цього разу вибивши слину з правого кута його рота й отримавши задоволення від його верещання, гірке задоволення, безрадісне, таке, що трапляється в найгірших випадках, коли заподіяне зло настільки велике, що відплатити його нічим неможливо. Ані вибачити:

— Це тобі за Сейді!

Я стиснув кулак. В якомусь іншому світі Дік кричав у телефон. А чи тер він собі груди, як колись був тер собі груди Теркотт? Ні, принаймні поки що, ні. В тому ж, іншому, світі простогнала Сейді:

— І це за мене!

Я кинув вперед кулак і — я казав, що розповідатиму правду, достеменну правду до останньої крихти, — коли ніс у нього тріснув, крик його болю прозвучав музикою в моїх вухах. Я відпустив його, дозволивши завалитися долі.

Тоді я обернувся до Сейді.

Вона намагалась підвестися з дивана, але знову впала назад. Вона намагалася простягнути до мене руки, але й цього не змогла зробити. Вони впали на її просяклу кров’ю сукню. Очі в неї покотились під лоба, і я злякався, що вона зараз зомліє, але вона втрималася.

— Ти приїхав, — прошепотіла вона. — О Джейку, ти приїхав заради мене. Ви обидва тут.

— Бортьова алея! — кричав у слухавку Дік. — Ні, я не знаю номера. Не пам’ятаю я його, але ви побачите старого в заляпаних рагу туфлях, котрий стоятиме на вулиці й махатиме руками! Швидше! Вона втратила багато крові!

— Сиди спокійно, — промовив я. — Не намагайся вста…

Очі в неї розширилися. Вона дивилася мені за плече.

— Стережися, Джейку! Джейку, стережись!

Я обернувся, намацуючи в кишені свій револьвер. І Дік обернувся також, тримаючи телефонну слухавку в обох руках, наче бейсбольний кий. Проте, хоч Клейтон і підхопив той ніж, яким він був понівечив Сейді, дні його нападів на будь-кого вже минули. На будь-кого, окрім самого себе, тобто.

Це було нове повторення тієї сцени, свідком якої я став колись на Грінвіл-авеню невдовзі після свого приїзду до Техасу. Тут не ревів Мадді Вотерс з «Троянди пустелі», але тут також були важко поранена жінка і чоловік зі зламаним, кровоточивим носом, з висмикнутою зі штанів сорочкою, поли якої теліпалися йому ледь не до колін. Замість пістолета, він тримав у руці ніж, але все решта було тим самим.

— Ні, Клейтоне! — крикнув я. — Облиш це!

Його очі, видні крізь пасма помаранчевого волосся, вибалушилися, коли він уп’явся ними в шоковану, напівзомлілу жінку на дивані.

— Цього ти бажаєш, Сейді? — заволав він. — Якщо цього ти бажаєш, я подарую тобі те, чого ти бажаєш.

Нестямно шкірячись, він підніс ніж собі до горла… і різонув.

Частина 5

22/11/63

11/22/63  - i_006.png

Розділ 23

1

Із далласької газети «Морнінг Ньюз», 11 квітня 1963 року (1 шпальта):

СТРІЛЕЦЬ ЦІЛИВСЯ У ВОКЕРА
автор — Едді Х’юз

Стрілець з потужною гвинтівкою, як повідомляє поліція, намагався вбити генерал-майора у відставці Едвіна А. Вокера у нього вдома ввечері в середу, але не влучив у неоднозначного співорганізатора «Хрестового походу», схибивши всього лиш на дюйм.

Вокер опрацьовував свою податкову декларацію о 21:00, коли крізь заднє вікно його будинку влетіла куля, вдаривши у стіну поряд з ним.

Поліція вважає, що життя Вокеру врятував зроблений ним порух.

«Хтось у нього перфектно прицілився, — сказав детектив Айра Ван Клів. — Хто б то не був, він напевне хотів його вбити».

Вокер виколупав кілька фрагментів оболонки кулі з правого рукава куртки і все ще витрушував осколки скла й кулі собі з волосся, коли прибули репортери.

Вокер сказав, що повернувся до себе додому, в Даллас, у понеділок після першого виступу в лекційному турі, названому «Операція Опівнічні гони». Він також повідомив репортерам…

З далласької « Морнінг Ньюз», 12 квітня 1963 року (7 шпальта):

ПСИХІЧНО ХВОРИЙ ПОРІЗАВ колишню ДРУЖИНУ І ПОКІНЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ
автор — Мак Дюгас

(ДЖОДІ) 77-річний Дікон «Дік» Сімонс увечері в середу прибув надто пізно, щоб урятувати Сейді Дангіл від поранень, але все могло обернутися значно гірше для 28-річної міс Дангіл, усіма любимої в Денголмській консолідованій середній школі бібліотекарки.

Згідно зі словами Дагласа Рімза, міського констебля Джоді: «Якби Дік не нагодився там, у ту мить, міс Дангіл майже напевне було б убито». Сімонс на запитання репортерів сказав лише: «Я про це не бажаю говорити, все скінчилось».

Згідно зі словами констебля Рімза, Сімонс здолав значно молодшого Джона Клейтона, виборовши в того невеличкий револьвер. Тоді Клейтон дістав ніж, котрим він перед тим поранив свою дружину, і скористався ним, щоб перерізати собі горло. Сімонс та інший чоловік, Джордж Емберсон із Далласа, намагалися зупинити йому кровотечу, проте безуспішно. Клейтон помер, як було офіційно визначено, на місці.

Містер Емберсон, колишній викладач Денголмської консолідованої середньої школи, котрий прибув туди невдовзі по тому, як було обеззброєно Клейтона, недоступний для коментарів, але на місці він розповів констеблю Рімзу, що Клейтон — колишній пацієнт психіатричної клініки, — можливо, стежив за своєю екс-дружиною вподовж багатьох місяців. Персонал Денголмської консолідованої середньої школи було попереджено, і директорка Еллен Докерті отримала його фото, але Клейтон, як повідомляють, змінив свою зовнішність.

Міс Дангіл було транспортовано каретою швидкої допомоги до Меморіального шпиталю Паркленд у Далласі, де її стан оцінюється як задовільний.

2

Я не мав можливості побачити її аж до суботи. Більшість часу до того моменту я просидів у почекальні з книжкою, з якої й рядка нездатен був прочитати. Гріх жалітись, бо компанії там вистачало — більшість учителів ДКСШ приїжджали до шпиталю довідатись про стан Сейді, а також майже сотня школярів — тих, котрі не мали прав, привозили в Даллас їхні батьки. Чимало залишалися здати кров на відшкодування лікарні тих пінт, які вже було перелито Сейді. Невдовзі мій портфель розпух від карток з побажаннями одужання й співчутливих записок. Квітів було стільки, що медсестринське приміщення почало скидатися на оранжерею.