— Так. — Це була легка умова. Саме завдяки ній Освальд все ще дихав і жив.

— Ти будеш обережним?

— Так. Буду дуже…

Вона запечатала мені рота поцілунком.

— Бо неважливо, звідки ти з’явився, без тебе для мене не існує майбутнього. А тепер давай спати.

Я думав, що ця розмова продовжиться вранці. Я не мав уявлення, що — тобто скільки — я тоді їй розкажу, але мені не довелося нічого розказувати, бо вона в мене ні про що таке не питала. Натомість вона запитала мене, скільки принесло благодійне шоу Сейді Дангіл. Коли я сказав їй, що всього трохи більше трьох тисяч доларів, і це разом з вмістом тих ящиків для пожертв, які ми поставили при вході, вона, закинувши назад голову, красиво на все горло розсміялася. Три тисячі не могли покрити всіх її рахунків, але мільйона вартий був сам лише цей сміх… а ще непочути щось на кшталт: «Чого я цим перейматимуся, коли мені все легко поправлять у майбутньому?»Бо я не мав цілковитої певності, що вона справді захоче вирушити туди, навіть якщо остаточно повірить, і не був певен також, що мені самому хочеться забирати її туди.

Я хотів бутиз нею, це так. Повік, тобто стільки, скільки це лише дозволено людям. Але краще б у 1963 році… і тих роках, які Бог чи Провидіння подарують нам після 1963-го. Для настак було б краще. Я буквально в очі бачив, як вона розгубиться у 2011, з жахом і ніяковістю витріщаючись на кожні штани, що ледь не спадають з гузна, й комп’ютерні екрани. Я ніколи б її не вдарив, ніколи б не закричав на неї — ні, не на Сейді, — але вона все одно може стати моєю Мариною Прусаковою, потрапивши у дивний світ, навіки відірвана від рідного краю.

Був у Джоді один суб’єкт, котрий міг порадити, як мені скористатися останнім пунктом з букмекерського розділу Елових нотаток. Цим чоловіком був Тоні Квінлен, агент з нерухомості. У себе вдома він провадив щотижневий покер з початковою ставкою по нікелю, але не вище четвертака, і я теж подеколи зазирав туди. Кілька разів під час гри він хвалився вмінням робити ставки в двох царинах: у професійному футболі та в Техаському баскетбольному чемпіонаті. Я застав Тоні в його офісі тільки тому, як він мені сказав, що зараз надто спекотно для гри в гольф.

— Про що ми говоримо, Джордже? Про середнього розміру ставку чи ціною, вартою будинку?

— Я думав про п’ятсот доларів.

Він присвиснув, потім відхилився в кріслі, сплівши пальці на своєму акуратному черевці. Була тільки дев’ята ранку, але кондиціонер працював уже на повну потужність. Стоси ріелторських брошурок лопотіли під утворюваним ним прохолодним вітерцем.

— Це серйозна капуста. Бажаєте втаємничити й мене в інтересну оборудку?

Оскільки він робив мені послугу — принаймні я на це сподівався, — я йому розказав. Брови його злетіли так високо, що здавалось, ось-ось стрінуться там з невпинно відступаючою лінією його волосся.

— Святий мерин! Чому б вам просто не викинути ваші гроші в унітаз?

— Просто маю чуття, от і все.

— Джордже, послухайтесь мене, як свого татуся. Двобій Кейс-Тайгер — це взагалі не спортивний матч, це тестовий зонд для цієї нової штуки, кабельного телеканалу. Там буде кілька цікавих двобоїв початківців, але головний бій — це сущий жарт. Тайгер отримає настанову продержати старого на ногах раундів сім-вісім, а вже потім його всипити. Хіба що…

Він нахилився вперед. Звідкілясь з-під його стільця пролунало неприємне «хрусь».

— Хіба що ви щось знаєте. — Він знову відхилився назад, з підібганими губами. — Та де там, звідки вам? Ви ж, хай вас бог милує, живете у Джоді. Але, якби ви дійсно знали, ви б утаємничили у це свого старого приятеля, правда?

— Я нічого не знаю, — сказав я, брешучи йому просто в обличчя (і радий тим). — Це просто чуття, але останній раз, коли я мав подібне чуття, я поставив на те, що «Пірати» поб’ють «Янкі» у Світовій серії, і здобув тоді чималий куш.

— Вельми цікаво, але ж ви знаєте стару приповідку, що навіть стоячий годинник показує двічі на добу правильний час.

— Фреді, так ви можете мені допомогти чи ні?

Він подарував мені втішливу усмішку, в якій читалося, що один дурень скоро розлучиться зі своїми грошима.

— У Далласі є чоловік, котрий залюбки прийме таку ставку. Його звуть Аківа Рот. Тримає контору на Грінвіл-авеню під вивіскою «Фінансове забезпечення». Перейняв цей бізнес від свого батька років п’ять-шість тому. — Він притишив голос. — Подейкують, ніби він пов’язаний з мафією. — Голос його вщух ще тихіше. — З Карлосом Марчелло.

Саме те, чого я боявся, це ж той самий світ, до якого належить Едуардо Гутьєрес. Мені знову згадався той «Лінкольн», припаркований навпроти «Фінансового забезпечення», з флоридськими номерами.

— Якось не дуже кортить, щоб мене хтось раптом побачив, коли я заходитиму до такого закладу. Можливо, мені знову захочеться працювати викладачем, а двоє членів шкільної ради вже й так від мене носи вернуть.

— Тоді ви могли б спробувати щастя у Френка Фраті, це у Форт-Ворті. Він там тримає ломбард, — «хрусь»озвався стілець, коли він нахилився вперед, щоб зблизька зазирнути мені в обличчя. — Я щось таке сказав? Чи ви часом не мошку вдихнули?

— Ні-ні. Просто я знав був колись одного Фраті. Той теж тримав ломбард і приймав ставки.

— Можливо, вони обоє походять з одного й того самого клану лихварів у Румунії. У будь-якому разі, цей може повестися на п’ять соток, особливо коли така безглузда ставка, як ви оце собі надумали. Проте того коефіцієнта, на який ви заслуговуєте, він вам не подарує. Звичайно, ви не отримали б його й від Рота, але там все одно були б кращі шанси, аніж у Френка Фраті.

— Але через Френка я не матиму нічого спільного з мафією. Правильно?

— Гадаю, що так, хоча хто може це насправді знати? Букмекери, навіть дрібні, не славляться діловими зв’язками серед вищих класів.

— Мабуть, я прийму вашу пораду і краще збережу свої гроші.

На обличчі Квінлена відбився переляк.

— Ні, ні, ні, не робіть цього. Поставте їх краще на перемогу «Ведмедів» у Національній футбольній конференції. Отам-то ви точно зірвете куш. Я вам це фактично гарантую [599].

Двадцять другого липня я сказав Сейді, що мушу поїхати у деяких справах до Далласа, і вже домовився з Діком, щоб той за нею приглянув. Вона відповіла, що нема в цьому ніякої потреби, що вона сама про себе подбає. Сейді ставала собою колишньою. Так, помалу-потроху, але вона поверталася до себе колишньої.

Вона не спитала нічого про суть моїх тамтешніх справ.

Першу зупинку я зробив у «Першому зерновому», де відкрив свій сейф і тричі перечитав те місце в нотатках Ела, щоби перевірити, що не помилився, що правильно все пам’ятаю. Авжеж, саме так, Том Кейс шокує всіх своєю несподіваною перемогою, нокаутувавши Діка Тайгера у п’ятому раунді. Ел, радше за все, знайшов інформацію про цей двобій десь в інтернеті, бо на цей час він уже давно перебував далеко від Далласа і від дивовижних шістдесятих.

— Чи можу я вам чимось іще допомогти сьогодні, містере Емберсон? — запитав мій банкір, проводжаючи мене до дверей.

«Атож, ви могли б промовити молитву, щоб мій старий друзяка Ел Темплтон свого часу не заковтнув був кавалок якогось інтернетного лайна».

— Цілком можливо. Ви могли б підказати, де я можу знайте крамницю маскарадних костюмів. Я хотів би одягтися чарівником на день народження мого небожа.

Швидко проглянувши «Жовті сторінки», секретарка містера Лінка спрямувала мене за адресою на Янг-стрит. Там я зміг придбати те, що хотів. Цю покупку я завіз на Західну Нілі-стрит — позаяк я все одно сплачую оренду, мусить же ця квартира бодай чимсь прислужитися. Там же я залишив і свій револьвер, поклавши його до шафи, на верхню полицю. Жучок, який я витяг з настільної лампи, перемістився разом із хитрим японським магнітофоном до бардачка в моїй машині. Я від них здихаюсь десь по дорозі серед чагарників, коли повертатимуся до Джоді. Мені вони більше не знадобляться. До верхньої квартири ніхто ще так і не вселився, і в домі панувала лячна тиша.