— Для Ютти? Розумію.

— Не розумієш. Сховай меч і вислухай мене. Вислухаєш?

— А в мене є вихід? Адже інакше будуть неприємні консеквенції. Адже Ютта у ваших лапах. У ваших льохах…

— Ні в яких вона не в льохах, — перебив незнайомий. — Ніхто її не скривдить, пальцем не зачепить, нічим не образить і не посягне на честь. Ютта де Апольда під нашою опікою. Звичайно, вона усамітнена… Зрештою, з відома й за згодою її матері, пані Агнеси, чашникової з Шенау. Панна Ютта перебуває в безпечному місці. Відокремлена й ізольована від небезпек цього світу. Від певних ідей, які колись привели на багаття Майфреду да Піровано. І від тебе. Особливо — від тебе. І наразі відокремленою та ізольованою панна Ютта залишатиметься.

— Наразі?

— Протягом деякого часу.

— Якого часу? Доки? Коли ви її звільните?

— Коли настане час. І за деякими кондиціями.

— Ну ж бо! — рявкнув Рейневан, усе ще марно намагаючись зрушити коня. — По суті! Я слухаю! Що це за кондиції? Кого я цього разу повинен зрадити? Кого продати? Кого видати на смерть? А коли я зроблю, що ви хочете, ви віддасте мені Ютту, так? А може, ще докладете тридцять срібників?

— Пацієнція! — підняв руку незнайомий. — Не гарячкуй, не скипай. Я сказав тобі те, що мав сказати. Тепер повертайся до своїх. До Сиріток, які, як доносить поголос, швидко посуваються на північ і з хвилини на хвилину будуть тут. Повертайся. І чекай звісток від нас. Велебний Гейнче переказує тобі слова пророка Осії: прості Господні дороги, і праведні ходять по них, а грішні спіткнуться на них[327]. Час тобі перестати спотикатися, Рейнмаре з Беляви. Час повернутися на прямі дороги. Ми спробуємо допомогти тобі в цьому.

— Не сумніваюся, що спробуєте.

— Чекай звісток. Ми знайдемо тебе.

— Ви такі впевнені, що знайдете?

— Знайдемо, — усміхнувся посланець Інквізиції. — Без проблем. Адже ти — як майоран. З’являєшся часто. У кожній страві. Мене звати Лукаш Божичко.

— Я запам’ятаю.

Лукаш Божичко засміявся, анітрохи — принаймні з вигляду — не переймаючись погрозою, яка прозвучала в Рейневановому голосі. Закинув плащ на плече. Розвернув рябого коня. Пришпорив його. І клусом поїхав у бік Гродзької брами. До якої рухалося все більше й більше біженців.

Рейневан довго дивився йому вслід. Він вмирав від втоми та невиспаності. Але знав, що не має часу ні на відпочинок, ні на сон. Натягнув повіддя, повернув у бік Франкенштейна. Кінь фиркав. Дорога була повна людей. Вість про Сиріток, які надходили з рейдом, поширювалася блискавично, Шльонськ знову охоплювала паніка.

А Ютта була в руках Інквізиції.

Небо на півдні затягувалося хмарами, темніло, провіщуючи настання снігових завій.

І значно гірших речей.

“…Якубек з Вржешовіц, гейтман Біліни” — “гейтман” навмисне пишеться так, щоб відрізнити від гетьмана, який у нас означає воєначальника дуже високого рівня, часом навіть головнокомандувача. У гуситів “hejtman” (лат. capitaneus) був просто командиром, до нього ближчий за значенням козацький отаман, який також, зрештою, походить безпосередньо від німецького Hauptmann’а. У гуситів “hejtman” був уже командир бойового возу та його екіпажу, що налічував 16–21 чоловік. “Гейтман” також міг означати не тільки військового командира, а й адміністративного управляючого — наприклад, титул “hejtman zemsky” слід перекладати “староста”. Саме так є в конкретному випадку Яку-бека з Вржешовіц — титул “гейтмана Біліни” робив його старостою (управляючим) міста та міського округу, а також військовим командиром збройного контингенту, який виставляла Біліна, — так званої “міської готовності”.

“…Das Fechtbuch” пера Ганса Талхоффера” — анахронізм. Славетний підручник бою холодною зброєю був написаний і виданий дещо пізніше, його датують 1443 роком. З “Flos duellatorum” Фіоре да Чівідале анахронізму нема, твір був відомий уже в 1410 році.

“Паноші Яна Местецького…” — слово “паноша” у чеській та середньовічній польській традиції та мові мало кілька значень, я вживаю найпопулярніше: молодий, ще не пасований шляхтич на службі в лицаря, тобто просто зброєносець (армігер). У польській мові від XVII ст. слово змінило значення і почало означати чванливого багача, що дійшло до наших днів у слові “паношитися”.

“Cave, ne cadas…” — “стережися, щоб не впасти”. Коли в римській державі сенат влаштовував переможному воєначальникові тріумф, раб, який стояв за спиною тріумфатора, повинен був час від часу повторювати: “Respice post te, hominem memento te; cave, ne cadas” (Озирайся назад, пам’ятай, що ти людина, стережися, щоб не впасти). Іншими словами: “Не пишайся виявленими тобі почестями, не звертай з дороги заслуг, бо народ, який уміє винагороджувати, зуміє скинути самовпевненого в ніщо”.

“Nescis, mi fili, diem neque horam” — “Не знаєш, мій сину, ні дня, ні години”, Матвій, 25; 13. У подальшій частині промови Самсон безпомилково передбачає майбутнє. Ян Сміржицький зі Сміржиць пережив гуситські лихоліття, вийшов із них з великим маєтком і великими земельними наділами в Північній Чехії. Однак він почав змову проти Їржі з Подебрад — звинувачений у державній зраді та засуджений, у 1453 році поклав голову під катівський меч.

“…літери V.І.Т.R.І.О.L., що означало…” — V.І.Т.R.І.О.L. - це таємна, загадкова та багатозначна формула алхіміків, яку часто вживають на позначення процесу трансмутації, тобто перетворення нешляхетних металів на шляхетні. Цю абревіатуру найчастіше інтерпретували як початкові літери формули Visita Inferiora Terrae Rectificando Invenies Occultum Lapidem, тобто “Досліджуй нижчі сфери Землі, вдоскональ їх, і знайдеш схований камінь”. Йдеться, природно, про філософський камінь, славетний lapis philosophorum.

“Ego vos invoco…” і далі — ритуал кон’юрації і заклинання спираються — досить вільно — на “Гептамерон” П’єро ді Абано, один із небагатьох автентичних повністю збережених чарівницьких гримуарів.

“Verum, sine mendacio, crtum et verissimus…” — “Правдою є, без обману, вірно й найправдивіше: те, що знизу, таке саме, як те, що вгорі; а те, що вгорі, таке саме, як те, що внизу, а чудо здійснюється силою Єдності” (“Смарагдова таблиця”, переклад автора).

“Completum est…” — “Те, що я мав сказати про сонячні речі, я сказав” (там само).

“…головнокомандувачем Табора і верховним Справцею” — введений для колориту богемізм, чеськ. “spravce” — це управитель, керівник.

“…з п’яти озброєних бургманів…” — убогу безземельну шляхту, змушену найматися на службу в заможних феодалів, називали клієнтами або манами. Клієнтів, служба яких полягала головним чином у дозорі та обороні замку феодала, називали бургманами.

“На біскупів не дивитись…”: