— Хто стріляв у мене з арбалета в Цепловодах? Хто вбив ченців? Ви?

Ані сліду реакції. Рейневан нахилився, розрізав пута. Спочатку одному, потім другому. Кинув їм ніж під ноги.

— Ви вільні, - сухо заявив він. — Можете йти.

— Ти робиш помилку, — сказав Тибальд Раабе.

— Дуже дурну, — додав з кутка мамун.

— Я, — Рейневан ніби їх і не чув, — Рейнмар з Беляви. Брат добре вам колись відомого Петера з Беляви. Я служу тій самій справі, якій колись служив Петер. Мешкаю тут, “Під срібним дзвінком”. Я мешкатиму тут цілий тиждень. Якщо тут з’явиться Інквізиція або люди єпископа, інформація про це потрапить у Чехію. Якщо якось уночі я загину від рук таємних убивць, інформація про це потрапить у Чехію. Прокоп знатиме, що на Фогельзанг не можна розраховувати, бо Фогельзангу вже нема.

— Якщо ж, — продовжив він, помовчавши, — те, що говорить Тибальд, — правда, то постарайтеся добре використати ці сім днів. Перш ніж мине тиждень, я не пошлю до Чехії ніяких звісток. Вам цього має вистачити, за такий час можна далеко заїхати. Неплах однаково вас знайде, рано чи пізно, але це вже справа його і ваша. Мене це не цікавить. А тепер забирайтеся звідси.

Звільнені дивилися на нього, але так, ніби дивилися на предмет, на річ, до того ж цілком їм байдужу. Їхні очі були мертві й порожні. Вони не промовили ні слова, не видали ні звуку. Просто вийшли.

Довго панувала мовчанка.

— Поглянь-но лише на нього, Раабе, — порушив тишу Йон Малевольт. — Цікаво, він же зовсім не схожий на ідіота. Наскільки оманливою буває зовнішність.

— Коли в гуситів уже буде свій папа, — додав Тибальд Раабе, — він муситиме оголосити тебе святим, Рейнмаре. Якщо він цього не зробить, то виявиться невдячним поцом.

Рейневан мешкав “Під срібним дзвінком” упродовж тижня. Удень він сидів з арбалетом на колінах, а вночі дрімав з ножем під подушкою. Він був сам: Тибальд Раабе і мамун Малеволт виїхали і сховалися. “Надто великий ризик, — пояснювали вони. — Коли щось станеться, краще бути подалі”. Однак нічого не сталося. Ніхто не прибув, щоб заарештувати або вбити Рейневана. Шанси стати мучеником танули із кожним днем.

Двадцятого листопада з’явився Тибальд Раабе. З новинами й чутками. Якуб Ольбрам з-під Лагевників зник. Пропав, наче у воду канув. Очевидно, він добре використав наданий йому Рейневан ом тиждень зволікання.

— Протягом семи днів, — заявив голіард, — можна добратися до Любека, а звідти кораблем хоч би й на кінець світу. Коротше кажучи: Фогельзангу нема, про Фогельзанг можна забути, на Фогельзангу можна покласти хрест. Треба донести про це Прокопові. Негайно. Більше нема на що чекати.

— Щоб бути цілком упевненими, почекаймо все-таки, — попросив Рейневан. — Ще тиждень. А краще — півтора…

Однак сам Рейневан уже втратив надію, настільки, що перестав просиджувати “Під дзвінком” і вбивати нудьгу читанням “Horologium sapientiae” Генріха Сузо — твору, що його залишив у трактирі один бакалавр, який не міг розплатитися за їжу та напої інакше. Вранці він сідлав коня і від’їжджав. Досить часто поглядав у бік Бжега. У бік села Шенау, маєтку чашника Бертольда Апольди. Зелена Дама стверджувала, що Ніколетти в Шенау нема, але може б то самому перевірити?

Тибальд, який заїжджав до Гдзємежа дедалі частіше, досить легко його розкусив і розшифрував. Він не дав збути себе відмовками, примусив Рейневана звіритися. Вислухавши, спохмурнів.

— Такі речі, - заявив він, — погано закінчуються. Ти ледве виплутався з афери з однією дівкою, ледве чудом вислизнув з лап Біберштайна, і вже прешся в наступну халепу. Це може тобі дорого коштувати, паничу. Чашник Апольда не дасть собі плюнути в кашу, а єпископ і Грелленорт теж уміють додати два до двох, під Шенау на тебе вже можуть чигати. Може чигати Ян Зембицький. Бо про тебе вже багато говорять у Шльонську.

— Багато говорять? Як це?

— Чутки ходять, — відповів голіард. — Не виключено, що хтось навмисне їх розпускає. У Зембицях князь Ян подвоїв охорону, придворний астролог начебто попередив його про можливий замах. У місті прямо говорять про якогось месника, про помсту за Аделю. Широко коментують таємні вбивства, скоєні в Цепловодах. Луною повертається справа нападу на збирача податків. Різні дивні люди з’являються і ставлять різні дивні запитання.

— Одним словом, — підсумував Тибальд Раабе, — від ескапад по Шльонську розумніше буде відмовитися. Особливо ж у бік Шенау. Фогельзангу нема, але в тебе, Рейнмаре, все ще є у Шльонську завдання, яке ти повинен виконати. Перед Wynachten можеш очікувати посланця від Флютика. Будуть важливі справи, які треба буде вирішити, краще, щоб ти їх не завалив. А якщо завалиш і розкриється, що це сталося через твої зальоти і залицяння, відповіси головою. А голови шкода.

Тибальд виїхав. А Рейневан, який іще досі не прийняв остаточного рішення, тепер почав безперервно думати про Ніколетту.

Двадцять восьмого листопада з’явився в Гдзємежі Йон Малевольт, мамун-анархіст. З досить несподіваною пропозицією. У навколишніх борах, заявив він, багатозначно підморгуючи та облизуючись, мешкають дві лісові відьми, молоді, кругленькі та симпатичні, які мають великі потреби і зневажають моногамію. А до того ж готують прекрасний бігос[192]. Він, Малевольт, саме вибирається до відьом зі світським візитом, а вдвох, як-то кажуть, завжди веселіше. Побачивши, що Рейневан зітхає, вагається і взагалі щось крутить, мамун замовив пляшечку потрійного меду й став його випитувати.

— Значить, ти закоханий, — підсумував він те, про що дізнався, длубаючись нігтем у зубах. — Обожнюєш, тужно стогнеш і всихаєш, до того ж цілком непродуктивно. Річ ніби й не нова, особливо у вас, людей, вам це, здається, навіть подобається, а ваші поети, як виглядає, двох рим без чогось подібного не годні зліпити. Але ж ти — Толедо, брате. Для чого, запитую я тебе, існує любовна магія? Для чого існує philia?

— Було би принизливо і для мене, і для неї, якби я намагався схилити її до себе за допомогою philia.

— Важливий результат, юначе, результат! Це, врешті-решт, питання статевого потягу, який заспокоюють зазвичай у той спосіб, що, вибач за прості слова, вставляють те, що треба, в те, що треба. Не кривися! Іншого способу нема, Природа не передбачила. Ну, але якщо ти такий праведний, такий preux chevalier[193], то я не наполягаю. Приверни її до себе класичним способом. Начаруй взимку квіти, дюжину троянд, придбай у містечку двадцять тістечок з лакрицею — і гайда в зальоти.

— Штука в тому, що… Що я, перш за все, навіть не знаю, де її шукати.

— Тю! — мамун стукнув себе в коліно. — Та цю проблему ми вирішимо на раз-два! Знайти кохану особу? Дурничка. Знадобиться тільки трішечки магії. Вставай, ходімо.

— Я до відьом не поїду.

— Тобі ж гірше, і чорт з тобою. А я поїду, поїм бігосу… Гм-м… А найважливіше — привезу компоненти для заклинання… Я скоро повернуся, візьмемося до діла. Щоб не витрачати часу, накресли тут на підлозі Схеву.

— Тобто Четверту Пентаграму Венери?

— Бачу, ти тямиш у справі. інскрипції також знаєш?

— Елогім і Ель Гебіль гебрейським письмом, Схії, Елі, Аїб абеткою малахімів.

— Браво. Добре, я поїхав. Чекай мене… Що у нас сьогодні за день?

— Двадцять восьме листопада. П’ятниця перед першою неділею адвенту.

— От у неділю мене і чекай.

Мамун дотримав слова й терміну. Тридцятого листопада, у першу неділю адвенту, з’явився, причому з самого ранку. Він відразу взявся до діла. Критично оглянув накреслену Рейневаном пентаграму, перевірив інскрипції, кивком дав знати, що все, на його погляд, правильно. Поставив і запалив у кутах свічки з червоного воску, витрусив із торби компоненти, переважно пучки трав. Прикріпив на тринозі малесеньку залізну мисочку.