Вона не хотіла, щоб те місце, яке звільнилось од Гаррієт у її серці, відразу ж зайняла якась інша турбота. Вона мала зробити важливе повідомлення; повідомлення, яке в змозі була зробити лише вона: зізнання своєму батькові про її заручини; але нині про це і мови не могло бути. Вона вирішила відкласти розголошення цієї таємниці до того часу, як місіс Вестон благополучно розродиться. У цей період не можна було зайвий раз хвилювати людей, яких вона любила, а їй самій не слід було мучитися думками про неприємне, доки не настане визначений час. У її розпорядженні будуть принаймні два тижні приємної безтурботності й душевного спокою після емоційних, але таких бентежних задоволень.

Незабаром Емма вирішила — як у плані обов'язку, так і в плані приємності — виділити півгодини з цього свята душі на візит до міс Ферфакс. Вона мусила це зробити, вона прагнула її побачити, а схожість їхніх нинішніх ситуацій тільки посилювала всі інші, крім доброї волі, спонуки. Це буде приховане задоволення; але усвідомлення схожості їхніх перспектив неодмінно збільшить інтерес, із яким вона прислухатиметься до всього, що зможе повідомити їй Джейн.

Тож вона пішла — колись вона під'їжджала (щоправда, безуспішно) до цих дверей, але в самому будинку не була з того самого ранку після вилазки на Бокс-хілл, коли бідолашна Джейн була така засмучена, що Еммине серце переповнилося співчуттям до неї, хоча про найгірші її страждання вона й не підозрювала. Вона знала напевне, що Бейтси були дома, але побоювалася, що її не пустять до помешкання, тож, вирішивши сповістити про свій прихід запискою, вона тим часом чекала в коридорі. Емма почула, як Петті зачитала записку, але після цього сердешна міс Бейтс не стала влаштовувати такої колотнечі, яку так добре було чути минулого разу. Зовсім ні; навпаки — Емма не почула нічого, крім негайної відповіді: «Будь ласка, просіть її піднятися», — а ще через мить її зустріла на східцях сама Джейн, яка жваво пройшла вперед так, наче будь-який інший прийом був би недоречним. Емма ніколи не бачила, щоб вона виглядала так добре, так чарівно, так привабливо. В ній відчувалася сором'язливість, сердечність і певне пожвавлення; з'явилося все те, чого завжди бракувало її зовнішньому вигляду й манерам. Вона виступила наперед і, простягнувши руку, сказала тихим, але сповненим емоцій голосом:

— Бігме, яка люб'язність із вашого боку! Міс Вудхаус, мені важко висловити… сподіваюся, що ви повірите… Вибачте, але мені просто бракує слів.

Емма була приємно здивована, і вже майже зібралася продемонструвати, що якраз їй слів не бракує, та її перепинив звук голосу місіс Елтон, що долинув із вітальні; тож вона змушена була втиснути всі свої дружні й вітальні почуття в одне надзвичайно щире рукостискання.

У кімнаті були місіс Бейтс і місіс Елтон. Міс Бейтс удома не було, і цим пояснювалася відсутність гармидеру під час її приходу. Еммі не надто хотілося бачитися з місіс Елтон, але вона була в такому доброму гуморі, що могла стерпіти будь-чиє товариство, а оскільки місіс Елтон зустріла її з підкресленою ввічливістю, то їхня зустріч не зашкодить жодній із них.

Незабаром їй здалося, що вона проникла в думки місіс Елтон і збагнула, чому та, як і вона сама, була в доброму гуморі. Причина полягала в тому, що, очевидно, міс Ферфакс повідала їй свою таємницю, і місіс Елтон була твердо переконана в своїй утаємниченості в секрет, досі невідомий іншим людям. Емма відразу ж побачила відповідні симптоми з виразу її обличчя. Вітаючись із місіс Бейтс і вдаючи, що уважно прислухається до відповідей милої старенької бабці, Емма помітила, як місіс Елтон з напускною таємничістю згорнула листа, котрого вона перед цим, очевидно, читала міс Ферфакс, і заховала його в пурпуровий із золотистим оздобленням ридикюль, що висів у неї збоку, а потім сказала, промовисто киваючи головою:

— Що ж, закінчимо його іншим разом. У нас іще буде не одна нагода. А взагалі-то все основне ви вже почули. Я хотіла лише продемонструвати вам, що місіс С. приймає ваші вибачення й не ображається. Бачите, якого пречудового листа вона написала. О! вона — таке миле створіння! Ви б у ній просто душі не чули, якби туди поїхали. Але більше ані слова. Будьмо обачливими — як нам і належить. Т-с-с-с! Пам'ятаєте рядки — наразі забула, чий це вірш:

Так ось, моя люба, в нашій справі під цією жінкою ми маємо на увазі… Ага, так і скажу! Щось сьогодні я надто весела й балакуча, еге ж? Але хочу заспокоїти вас із приводу місіс С. Варто лише було звернутися мені — і ось, бачите, — вона абсолютно заспокоїлася.

І знову, як тільки Емма просто так обернула голову, щоб подивитися на в'язання місіс Бейтс, вона додала майже пошепки:

— Як бачите, я не назвала жодного імені — Боже борони! Я обачлива, як міністр. Усе влаштувала — краще нікуди.

Емма й не сумнівалася. Це було звичне хизування, що повторювалося з кожної слушної нагоди. Після того, як всі вони гарненько поговорили про погоду і місіс Вестон, місіс Елтон раптово звернулася до Емми:

— А вам не здається, міс Вудхаус, що наша противна витівниця видужала і прекрасно почувається? Добрий стан її здоров'я — найвища похвала містеру Перрі, правда ж? — Багатозначно поглянувши при цьому на Джейн. — Подумати тільки — Перрі поставив її на ноги швидко, як у казці! Ой! Бачили б ви її — як це довелося мені — тоді, коли вона почувалася найгірше! — А коли місіс Бейтс щось казала Еммі, то місіс Елтон ще додала пошепки: — Тут ідеться не про допомогу містера Перрі, а про допомогу одного молодого лікаря з Віндзора. Та що це зі мною?! Звичайно ж це все — заслуга Перрі.

— Міс Вудхаус, — почала вона незабаром, — я майже не мала приємності бачити вас із часу пікніку на Бокс-хілл. Чудовий вийшов пікнік. Але все ж, на мою думку, чогось бракувало. Здавалося, що… Здавалося, дехто був не в гуморі. Принаймні таке враження, хоча я можу помилятися. Однак як на мене, то все було настільки добре, що можна спробувати ще раз. А як ви удвох дивитеся на те, щоб зібратися тією самою компанією і знову вибратися на Бокс-хілл, поки стоїть гарна погода? Тільки це мусить бути та сама компанія, абсолютно та сама, без будь-яких змін.

Невдовзі підійшла міс Бейтс, і Емму вельми потішила її спантеличена відповідь на привітання, яка, мабуть, стала результатом сумнівів — а що ж говорити? І як би умудритися сказати все й відразу?

— Дякую вам, міс Вудхаус, за всю вашу доброту. Неможливо висловити… Так, дійсно, я чудово розумію… Перспективи нашої дорогої Джейн… Тобто я не це хотіла сказати… Але вона напрочуд швидко одужала… А як почувається містер Вудхаус? О, я так утішена… Я така рада, що мені аж бракує слів… У нас тут така маленька щаслива компанія… Так, звісно… Чарівливий молодий чоловік!..я хотіла сказати, що… і такий приязний… тобто я мала на увазі славного містера Перрі! Скільки уваги він приділив Джейн! — А з тієї підкресленої, з тієї більшої, ніж зазвичай, вдячності, яку міс Бейтс висловлювала на адресу місіс Елтон, Емма здогадалася, що недавно тут відбулася невеличка демонстрація незадоволення мешканців будинку священика з приводу переміни, яка сталась у планах Джейн і що лише недавно цей прикрий інцидент було благополучно вичерпано. Це підтвердили декілька мовлених пошепки фраз, після чого місіс Елтон заявила вголос:

— Так, моя люба, я прийшла; я у вас пробула вже так довго, що деінде вже довелося б і вибачатися, але справа полягає в тому, що я чекаю на свого володаря і повелителя. Він обіцяв приєднатися до мене тут і заодно засвідчити вам свою повагу.

— Як?! Містер Елтон зробить ласку і зайде до нас? Оце так приємність! Із його боку це буде надзвичайно люб'язна послуга, бо, наскільки мені відомо, чоловіки не люблять вранішніх візитів, а містер Елтон — людина надзвичайно зайнята.

— Це дійсно так, даю вам слово, міс Бейтс. Він дійсно зайнятий із ранку до ночі. До нього без кінця приходять люди то з однією справою, то з іншою. Мирові судді, парафіяльні піклувальники, церковні старости — і всі хочуть із ним порадитися. Схоже, що без нього вони і кроку не здатні ступити. «Слухайте, містере Е., — бувало, кажу я, — добре, що мене хоч не чіпають. Не знаю, що сталося б із моїм малюванням і музикуванням, якби я мала навіть наполовину менше відвідувачів». Тут і так ситуація не надто добра, бо я непростимо полишила і те, і друге. Десь уже два тижні не зіграла жодного такту. Однак він неодмінно з'явиться, запевняю вас, спеціально прийде, щоб зробити вам приємність. — І, прикривши рота рукою, щоб не почула Емма, додала: — Це ж буде вітальний візит. А як же інакше!