Діва Марія чекала Сина, Якого Бог обіцяв їй через Ангела. Жила Марія в невеликому місті Назареті, мешканці якого – іудеї – перебували під владою римлян.

Перед народженням Месії Римський імператор Август звелів по всій імперії провести всенародний перепис населення. Кожен мав піти до того міста, звідки походили його предки, і там записатися. Оскільки старець Іосиф і Діва Марія були з роду Давидового, то вони мали піти до Віфлієму, міста Давидового. Подорож була довга, майже 170 кілометрів, тож вони прийшли до міста, коли воно вже було переповнене людьми, які прибули сюди для перепису. І не було вже жодного місця, де можна було б зупинитися на ніч. І ходили вони від хати до хати, і ніхто не хотів їх прийняти. Старець Іосиф і Марія змушені були зупинитися за містом у печері, куди пастухи заганяли в негоду своїх овець. Настала ніч. І тут збулися пророцтва про народження Спасителя: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина народить, і назвуть його йменням Еммануїл, що в перекладі є: з нами Бог» (Ісаія, VII, 14. Матв. 1, 23).

У цій убогій печері народився у Діви Марії Син Ісус Христос, наш Спаситель. Вона його сповила і поклала в ясла, куди клали сіно для годівлі овець. У полі були пастухи, які ночували і стерегли отару свою. Ангели Господні з'явилися коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим. Та Ангел промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Лук. II, 14).

Коли Ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: «Підемо до Віфлієму і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь».

І, поспішаючи, прийшли і знайшли Марію та Іосифа і Немовля, яке лежало в яслах.

Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля це.

І всі, хто чув, дивувались тому, що розказували їм пастухи. А Марія зберігала всі слова ці, складаючи їх у серці Своїм.

Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм (Лук. II, 15—20).

Перед народженням Ісуса з'явилась на сході від Віфлієму зірка його. Три мудреці зі Сходу прийшли до Єрусалиму та й спитали: «Де є народжений Цар Іудейський? Бо ми бачили зірку Його на Сході і прийшли поклонитися Йому».

Цар Ірод почув це і дуже стривожився. Він зібрав первосвящеників і книжників та довідавсь від них, що Христос мав народитися у Віфліємі, бо так писали пророки.

Тоді Ірод покликав до себе трьох мудреців і сказав, щоб вони пішли до Віфлієму, довідались все про Немовля і, повернувшись, розповіли йому, бо він хоче піти до Нього поклонитися.

Зірка вказала шлях до місця, де було Немовля Ісус. Мудреці поклонились йому і дали Йому свої дари: золото, ладан і миро. Уночі Ангел застеріг мудреців, щоб вони повернулись до свого краю іншою дорогою.

Ірод розсердився і наказав своїм воїнам піти до Віфлієму і там повбивати всіх дітей, яким ще не було двох років. Він гадав, що серед убитих дітей буде Ісус. Але Ангел явився уві сні Іосифові і сказав: «Устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет, будь там, доки не скажу тобі, бо Ірод хоче шукати Немовля, щоб погубити Його».

Іосиф все так зробив, як сказав Ангел. А Ірод був покараний: він невдовзі помер у великих муках.

У пам'ять Різдва Господа нашого Ісуса Христа встановлено Церквою празник. Початок його відноситься до часів Апостолів.

У IV ст. на місці печери Віфліємської, яка була прославлена народженням Ісуса Христа, рівноапостольна цариця Єлена побудувала храм. У V ст. Анатолій, патріярх Константинопольський, у VII ст. Сафроній і Андрій Єрусалимський, у VIII ст. Іоанн Дамаскін, Козьма Моіумський і Герман, X – патріярх Царегородський та інші, яких імена невідомі, написали для празника Різдва Христового багато священних пісень, що їх сьогодні співає Церква.

Тропар: Різдво Твоє, Христе Боже наш, увесь світ осяяло світлом пізнання, бо ним ті, що звіздам служили, від звізди навчилися. Тобі Сонцю Правди поклонятися і визнавати, що Ти є Схід з неба. Господи, слава Тобі!

Перед Різдвом Христовим в народі з повагою проводять Святу вечерю.

З давніх-давен у нас в Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановкою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.

Зранку господиня готує дванадцять свят – вечірніх страв: узвар, горох, квасолю, смажить капусту, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці.

У цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду.

У той час, коли господиня готує страви, господар порає худобу.

Всі члени родини повинні бути вдома. Боронь, Боже, і сваритися в цей день.

В турботах проходить весь день. Коли вже сонце схилилось до заходу, господар вносить сніпок жита, вітає своїх домашніх з Святим Вечором, бажає, щоб усі в щасті, здоров'ї ці свята провели та других дочекались. Ставить сніп на покуті під образами. Далі вносить сіно. Частину кладе на покуті, а частину під стіл, туди буде ставити покришку з ладаном. На сіно на покуті ставлять горщики з кутею і узваром і кладуть зверху сіль, хліб або калачі.

Особливо цікаві діти, які, хоч і голодні, але чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!

До хати входить батько і сповіщає, що вже засяяла вечірня зоря і Святий Вечір уже почався. Але перш ніж повечеряти, треба нагодувати худобу. Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви і хлібину. Все це несе в стайню і дає тваринам. Кожну тварину благословляє, тричі торкаючись хлібом до голови.

Після цього відвідує пасіку, якщо має, дає бджолам ситу, а господиня тим часом відвідала курей, качок, гусей і погодувала їх вареною «кутею».

Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертвих запрошують на вечерю. Після того, як прочитають молитви, вечеряють.

У мисках залишають трохи страви, щоб було що поїсти померлим. Після вечері діти починають свої забави, а набавившись, лягають спати. Поступово все завмирає, і настає святвечірня тиша.

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно. Є місця, де колядують в Святий Вечір, а є місця – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння.

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. Дорослі парубки частіше колядують з «звіздою» та дзвоником.

На Західній Україні колядують і старші люди – найчастіше чоловіки, учасники церковного хору. Колядують під вікном. Потім господар запрошує до хати. Колядують в хаті. Господар частує колядників оковитою, дякує за привітання.

В день Різдва Христового міщани, дяки, школярі ходять по хатах з вертепом.

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове.

Виголошувати вірші ходили звичайно хлопці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2—3 особи.

Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослужіння.

Наступним святом після святого Василія, як ми згадуємо в коляді: «а третій же празник – свято Водохреща, є Хрещення Ісуса Христа».

Коли Ісусові виповнилось тридцять років і коли настав час вийти Йому до людей зі своєю наукою, Він із Галілеї прийшов на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися від нього.

Наступного дня Іоанн бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! Це той, що про Нього казав я: «За мною йде муж, що передо мною Він був, бо був перше, ніж я. І не знав я його; та для того прийшов я, хрестивши водою, щоб Ізраїлеві Він з'явився». І свідчив Іоанн, промовляючи: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зостався на Ньому. І не знав я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, – це Той, Хто хреститься Духом Святим». І я бачив, і засвідчив, що Він – Божий Син!» (Іоанн. 1, 29—39).