Празник Преображення Господнє належить до великих двунадесятих празників нашої Церкви. Він має один день перед і сім днів попразденства. Цей празник припадає на той час, коли доспівають плоди землі. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків, земних плодів. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. У кінці Виходу читаємо: «Щонайкраще з первоплоду землі твоєї приноситимеш у дім Господа, Бога Твого». «Як увійдете в землю, – сказано в книзі Левіт, – що оце хочу вам дати, і там жатимете жниво, то принесете сніп, первоплід ваших жнив, священикові».

Звичай благословити в церкві первоплоди вже приписують Апостольські правила з кінця 3-го віку. Апостольські постанови (4-й вік) мають молитву на свячення первоплодів. Шостий Вселенський Собор 691 року говорить про благословення первоплодів винограду і пшениці.

У Греції в серпні дозрівають виноград і пшениця. В Україні виноград замінено яблуками й іншими фруктами.

Тропар свята: Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Нехай засяє і нам грішним світ Твій споконвічний молитвами Богородиці, Світодавче, слава Тобі.

Колись правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалось гріхом. Певернувшись із церкви, родина сідала за стіл і обідала: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином – «щоб садовина родила».

В середній смузі України в цей час можливі вранці заморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»

Спасом є два тижні посту – спасівка. Існує легенда, що спасівка – це є продовження Великого Посту. Бог призначив до Великого посту дев'ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб розділив піст, бо людям важко витримати довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів весною перед Великоднем і два тижні в кінці літа перед Спасом. Ось чому за народним віруванням у спасівку треба так само постити, як у Великий Піст. Свято Спаса – це день поминання померлих родичів; за народною міфологією, це третій виступ мерців на світ у весняно-літньому сезоні: мерці з'являються на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса.

З усіх свят, встановлених Церквою на честь Богоматері, найбільшим є празник її святого і славного Успіння. Двотижневим постом ми готуємо себе до святкування цього дня.

Смерть Матері Божої називається Успінням на знак того, що Вона нібито заснула на якусь хвилину, а тоді, наче сон, отрясла з очей мертвотність гробу, побачила безсмертне життя і Господню славу.

В Діях святих апостолів сказано, що після Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа апостоли повернулись з гори Елеонської в Єрусалим і там жили всі разом, чекаючи зішестя Духа Святого. З ними була і Матір Божа, Яка в цей час жила у св. Іоанна Богослова, молилася, постійно згадувала про Свого Божественного Сина.

Вона була з апостолами під час зішестя Святого Духа на апостолів. Із численних переказів і праць отців Церкви відомо, що після зішестя Святого Духа на апостолів Богородиця лишилась в Єрусалимі, відвідувала ті місця, де ходив і проповідував її Син Ісус Христос і не хотіла полишати країну, для Неї дорогу і священну.

Та цар Ірод Агриппа почав переслідувати Церкву Божу, язичники та іудеї, які ненавиділи Матір Божу за те, що її люблять християни, хотіли вбити її. Тоді Вона, разом з Іоанном Богословом, пішла з Єрусалима і прибула в Ефес. В Ефесі Вона відвідала єпископа Кіпрського Св. Лазаря, якого воскресив Спаситель, а також гору Афонську. Коли гоніння на християн закінчились, Пресвятая Діва повернулась у Єрусалим і поселилась знову в домі Іоанна Богослова на Сіоні.

Одного разу Вона, як завжди, пішла на Елеонську гору і там під час молитви побачила перед Собою архангела Гавриїла, який тримав у руках райську маслинову гілку.

Він подав їй гілку і сказав: «Твій Син і Бог наш жде Тебе з ангелами, архангелами і всіма небесними силами. Через три дні Ти преставишся, і Він вознесе Тебе, Матір Свою, в небесне Своє Царство, де Ти будеш жити з Ним вічно». З великою радістю почула Богородиця звістку про свою близьку кончину і, поклонившись до землі своєму небесному вісникові, від усієї душі подякувала Господові за обіцяну їй милість. Повернувшись додому, Вона розповіла Богослову все, що бачила і чула, і почала готуватись до своєї кончини. Вона прибрала свою світлицю, як до великого свята, зробила свої останні розпорядження, просячи, щоб її поховали в Гетсиманії, там, де лежали її батьки та праведний Іосиф, і вручила Іоанну райську ангельську гілку з тим, щоб, за повелінням ангела, він ніс її перед гробом її під час похоронної процесії, їй дуже хотілося ще раз побачити тут, на землі, зібрання всіх апостолів. І сталося чудо, про яке так зворушливо співає Церква: «На безсмертне Твоє Успіння, Богородице Мати життя, чудесно зібралися розсіяні по всьому світі апостоли». Вони дуже здивувались, коли побачили один одного, і тільки тоді, коли Іоанн Богослов розповів їм про близьку кончину Матері Божої, апостоли збагнули, для чого їх Господь зібрав таким чудесним чином.

Апостоли зажурились, що бачать Божу Матір востаннє, і, обливаючись слізьми, ледве відповідали на її запитання про їхні апостольські труди в справі проповіді слова Божого. Вона утішала їх. «Не плачте, друзі і учні Христові, – говорила Вона їм, – і не засмучуйте Моєї радості вашим горем. Я йду до Сина Мого і Бога вашого, а ви, поховавши Моє тіло, повертайтесь кожний до своєї справи». Коли настав час кончини Пресвятої Діви, о першій годині дня у світлиці раптом засяяло яскраве світло божественної слави, дах дому розкрився, і чудне видіння побачили присутні.

Сам Господь Ісус Христос зійшов з неба із Ангелами і святими. «Величає душа Моя Господа, – скрикнула Матір Божа, – і радіє Мій дух у Бозі, Спасі Моїм, що зглянувся Він на покору Своєї раби!» З цими словами Вона підвелась із смертного ложа назустріч Спасителю і передала душу Свою в руки Свого Божественного Сина. Тоді всі почули спів ангельського хору, який повторював слова, якими архангел Гавриїл вітав Пресвяту Діву Марію в час благословення. «Радуйся, Благодатная, Господь із Тобою! Благословенна Ти між жонами!» Всі присутні дивились на це чудне видіння зі страхом і благоговінням. На іконах душу Пречистої зображають у вигляді немовляти.

У день поховання апостоли підняли труну з тілом Божої Матері й зі співом псалмів пронесли її через місто Єрусалим у Гетсиманію; спереду йшов Іоанн Богослов і ніс сяючу яскравим небесним світлом гілку райської маслини. Багато люду із запаленими свічками супроводжували Пречисте Тіло Богоматері. Жителі Єрусалима, іудеї, побачивши цей чудесний похід, виходили з домів і приєднувались до процесії.

Це не подобалось іудейським священикам і старійшинам. У переказах мовиться, що один з них, зухвалець Афоній, кинувся до гроба і хотів було його перекинути. Але ангел Господній невидимим мечем відсік йому руку. Афоній тут же розкаявся, і Апостол Павло зцілив його. Апостоли поховали тіло Богоматері в печері і завалили вхід до неї великим каменем. Три дні не відходили вони від гробниці і молилися.

На третій день до Єрусалима прибув відсутній на похороні апостол Хома. Аби дати йому можливість попрощатися з Тілом Божої Матері, відвалили камінь, який закривав печеру, але Тіла Богоматері там не знайшли. На місці, де було Тіло, лежала лише плащаниця, яка покривала Його.

Вернувшись додому, апостоли зібрались за спільною трапезою і, як завжди, лишили одне вільне місце і, як завжди, поклали хліб на честь воскреслого Господа Ісуса. Після трапези вони, як завжди, піднесли хліб, названий частиною Господа, вигукуючи: «Господи Ісусе Христе, допомагай нам!»

Вони молились, дивлячись на небо, і раптом почули над собою ангельський спів і побачили у хмарах Божу Матір, в оточенні ангелів і святих. «Радуйтеся, – сказала Вона їм, – Я завжди буду з вами». Святі апостоли, вклонившись, промовили: «Пресвятая Богородице, помагай нам!» Тут тільки вони зрозуміли і повірили, що Богоматір на третій день по Своєму успінню воскресла.