Пісні
Ще не вмерла України…
Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону —
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні пісня гучна ляже.
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
Ніч яка місячна!
Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
(Двічі)
Вийди, коханая,
працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочці тут під калиною
І над панами я пан!
(Двічі)
Глянь, моя рибонько, —
срібною хвилею
Стелиться полем туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить;
(Двічі)
Он на стрункій
та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне, всипане зорями,
Що то за Божа краса!
(Двічі)
Перлами ясними
он під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
(Двічі)
Я тебе, вірная,
аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар…
(Двічі)
Я пригорну тебе
до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Десь тут була подоляночка
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона сіла,
Тут вона впала,
До землі припала,
Сім літ не вмивалась,
Бо води не мала.
Ой устань, устань, подоляночко,
Ой устань, устань, молодесенька!
Умий своє личко,
Та личко біленьке,
Біжи до Дунаю,
Бери молоденьку,
Бери ту, що скраю!
Іди, іди, дощику
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику
В полив'янім горщику!
Іди, іди, дощику,
Цебром, відром, дійницею
Над нашою пашницею!
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику!
Малая нічка-петрівочка
Малая нічка-петрівочка —
Не виспалася невісточка.
«Вставай, невісточко, бо заспала,
Подій корови, що нагнала».
«Я ті подою, що нагнала,
А тих не буду, що застала.
А тих не буду, що застала,
Щоб ти, свекрухо, не діждала».
Пішла по воду, дрімаючи,
Ішла з водою, хлипаючи.
На камінь пальці позбивала,
На терен очі повиймала!
Ой на горі та женці жнуть
Ой на горі та женці жнуть, (2)
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою
Козаки йдуть!
Попереду Дорошенко, (2)
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько!
А позаду Сагайдачний, (2)
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!
«Гей, вернися, Сагайдачний! (2)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!»
«Мені з жінкою не возиться, (2)
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться!
Гей, хто в лісі, озовися! (2)
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!»
Засвистали козаченьки
Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
(Двічі)
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
(Двічі)
Та за свого миленького
Богу помолися!
Стоїть місяць над горою,
А сонця немає.
(Двічі)
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:
«Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
(Двічі)
За чотири неділеньки
Додому вертайся!»
«Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
(Двічі)
Та щось мій кінь вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
В якую годину;
(Двічі)
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину!»
«Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
(Двічі)
Та чи буде ж вона мене,
Сину, шанувати?»
«Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
(Двічі)
Заграв мій кінь вороненький —
Назад сподівайтесь!»
