Князь розгнівався на старця. Антоній змушений був покинути Київ і переховуватися в печері на Болдиних горах поблизу Чернігова, користуючись захистом князя Чернігівського Святослава. На прохання князя Ізяслава, який переконався в його невинності, Преподобний Антоній повернувся до Києва і поселився в своїй печері. До цього часу відноситься заснування і будівництво нової великої кам'яної церкви. Це будівництво пов'язане з багатьма чудесними знаменнями. З переказів відомо, що на місці, де мала будуватись церква, вночі спалахувало незвичайне світло. А варязькому князеві Шимону в чудному видінні двічі поставала чудова церква, яка й стала прообразом Печерської Церкви. Будівельники з Царгорода розповіли, що Антоній і Феодосій явились їм і покликали їх до Києва, за велінням Богородиці. Перекази також свідчать, що Господь показав Преподобному Антонієві те місце, де мала бути побудована Церква.

Церква була закладена Преподобним Антонієм 1073 року на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Цього ж року 10 липня, на дев'яностому році життя Преподобний Антоній помер.

У різних печерах Антоній прожив понад 56 років. Літописець Нестор називав св. Антонія великим і славним. З дня смерті Антонія святі мощі його стали джерелом благодатних зцілень для віруючих. Скоро після смерті св. Антонія, за князя Святополка (1093—1113), в молитвах стали називати Антонія Святим.

Тропар свята: Від марности мирської відійшов ти, та, зневаживши світ, по Євангелії за Христом пішов, і, проживши життям ангельським, до тихого пристановища, до гори Афон прибув, а звідти на гору Київську з благословення отців прийшов, і там, у подвизі життя скінчивши, отчизну свою просвітив, і множеству ченців стежку до царства небесного показав, до Христа їх привів. Молися же Йому, Антонію Преподобний, щоб спас душі наші.

Літописці по-різному оповідають про походження і місце народження Великої Княгині Ольги. Одні пишуть, що вона родом із Ізборська, інші – що вона правнучка Гостомисла, який правив у Новгороді. Нестор розповідає, що вона народилась на Псковщині, росла язичницею і з юних літ вирізнялась своєю вродою і розумом. Одного разу, як ідеться в легенді, син Рюріка, молодий князь Ігор, під час полювання захотів переправитись на другий берег річки. Він гукнув юнака, що плив на човні. Сівши в човен, зауважив, що човном правила дівчина дивовижної вроди. Молодий князь заговорив до неї і був зачарований її вродою, розумом і скромністю. При виборі собі дружини віддав їй перевагу над іншими, багатими і знатними дівчатами. Таким чином проста дівчина стала дружиною князя Ігоря і після його смерті правила державою, бо її син Святослав був малолітнім.

Відомо також, як княгиня Ольга помстилася древлянам за смерть свого чоловіка. Вона навела в управлінні державою порядок і встановила правосуддя, за що її полюбив і шанував простий люд. На цей час, хоч русичі поклонялися ідолам, в Києві було чимало християн. Ольга почула від них про єдиного, всемогутнього Бога, Творця всього видимого й невидимого, і що великий і мудрий народ – греки поклоняються невидимому Богові. Під впливом цих розповідей вона вирішила поїхати в Грецію, щоб власними очима побачити християнські богослужіння і дізнатися про суть християнського вчення.

Грецький імператор Константан Багрянородний і Патріарх прийняли руську княгиню з великою повагою. При їхній допомозі вона стала вчитися вірі Христовій і через деякий час виявила бажання прийняти святе хрещення.

Імператор, вражений її вродою, бажав одружитися з нею. Та вона захотіла спочатку прийняти хрещення і попросила імператора бути її хрещеним батьком. Коли після обряду хрещення імператор запропонував їй вийти за нього заміж, вона йому відповіла, що не може хрещений батько брати в жінки свою хрещену дочку не лише в християн, а й у язичників.

Імператор погодився з тим, що Ольга його перехитрила, і облишив свій намір. Він обдарував Ольгу і з почестями провів її з Царгорода. Попрощавшись з Патріархом і одержавши його благословення, частину хреста Господа, ікони і утвар церковну, Велика Княгиня в супроводі кількох священиків вернулась до Києва. Вона стала дбати про поширення християнської віри серед свого народу. Невдовзі була побудована церква св. Миколая на могилі Аскольда поблизу Києва. Княгиня руйнувала ідольські капища і на їхньому місці будувала християнські храми.

Однак їй не вдалось навернути свого сина Святослава до істинного Бога. Він вперто залишався язичником, але не забороняв своїм підлеглим приймати святе хрещення. Сам мало жив у Києві. Свою родину залишав під наглядом матері.

Ольга померла 11 липня 969 року і була похована сином за християнським обрядом. Мощі св. Ольги були перенесені її внуком св. Володимиром в Десятинну церкву в Києві, де вони і нині перебувають під фундаментом храму.

Тропар свята: Піднісши розум свій на крилах богопізнання, преславна Ольго, ти злинула вище видимого світу, осягнувши Бога, Творця Вселенної. Знайшовши його, ти прийняла у хрещенні нове життя і повсякчас перебуваєш у нетлінності, втішаючись плодами життєдайного дерева.

Так само, як на початку християнства для навернення язичників до святої віри Господь обрав Ап. Павла і згодом для торжества віри в Римській імперії – рівноапостольного Константина Великого, наприкінці X ст. по Р. X. Господь обрав Володимира, щоб просвітити народ Київської Русі в християнській вірі. Церква за рівноапостольні подвиги його в хрещенні свого народу іменує рівноапостольним.

Володимир був молодшим сином князя Київського Святослава і внуком св. Ольги. Він одержав від свого батька в спадщину Новгород і княжив там кілька років. Після смерті батька, коли почались сварки між його братами, виїхав за море до варягів. Через два роки він повернувся з варязькою дружиною і пішов війною на старшого брата, який захопив його наділ, вигнав його з Новгорода. Оволодівши Києвом, Володимир став єдинодержавним Київським князем. Володимир був мудрим діячем і хоробрим воїном. А вдома – розбещений, жорстокий і мстивий. Як ревний язичник, встановлював повсюди різних ідолів, поклонявся їм і вимагав проводити язичницькі обряди та жертвоприношення. Та все ж усвідомлював, що його боги безсилі, і прагнув знайти істинну віру. Це прагнення і розповіді мудрої його бабусі – св. Ольги про християнську віру, зрештою, прихилили його серце до прийняття закону Христа.

У той час, як розповідає літописець Нестор, різні правителі, прагнучи тісніших взаємин з Київським князем, присилали до нього своїх проповідників, аби схилити Володимира прийняти їхню віру. Великий князь з повагою вислуховував їх. Із них тільки проповідник, який був присланий від Церкви Православно-грецької, філософ Константан, мав успіх у Володимира. Віроучитель грецький розкрив перед Володимиром Святославовичем історію віри та спасіння світу і показав князеві зображення Страшного Суду. Побачивши, що його проповідь глибоко зворушила Володимира, сказав йому: «Христись, якщо хочеш стати одесную з праведними». За порадою бояр і старців Володимир послав десятьох мудрих мужів у різні країни, аби вони вивчили суть кожного віровчення. Послані ним мужі повернулись до Києва і з захопленням розповіли князеві про Божественну літургію православної Церкви, яку служив патріарх у Константинополі. «Не знаємо, – говорили вони, – на небесах ми були чи на землі; нам здавалось, що в храмі ангели співають разом з хором, і ми знаємо, що там, під час служби, Бог перебуває з людьми». Володимир вирішив стати членом Церкви православної і, як мудра Ольга, прийняти таїнства святої віри безпосередньо з рук царів і святителів грецьких. В ньому ще була гордість язичника, і він вважав, що принизливо князеві Київському просити наставників у греків. Він хотів зброєю завоювати закон любові і миру.