У квітні відзначали велике весняне свято Благовіщення. Це свято воскреслої землі, пробудження життєвої сили природи. Цього дня, вважали слов'яни, Дух світла благословляє Землю і все живе на ній. На Благовіщення прилітає ластівка – Божа птиця. З цього дня починалися постійні молодіжні та дитячі весняні ігри. Як правило, це були хороводи та подібні до них ігри, які збереглись від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Це важливі обряди, які виконувались під керівництвом старшого в роді та мали на меті пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх типу «Кривий танок». Пізніше рухи стали супроводжуватись піснями, які й здобули, зрештою, першість у розумінні важливості ігор.

У церкві на Благовіщення святились проскури, вони вважалися цілющими і зберігалися на божнику між образами. Товчену проскуру змішували із землею і сіяли на межах лану, «щоб він родив і щоб град посіву не побив».

За народним повір'ям, цього дня Бог благословляє землю і все починає рости, з'являються перші квіти, з якими пов'язані магічні ритуали топтання рясту та заворожування пролісків.

8 квітня – Собор архангела Гавриїла, по-народному – Благовісник. Цього дня, за народними уявленнями, грім і блискавка прокидаються від зимового сну. Здавна землероби у цей день освячували зерно для посіву. Вважалось, що, змішане з іншим насінням, це зерно дасть добрий урожай. Від Благовісника починали засівати ярові.

Виходили на першу сівбу натще, перша жменя кидалась навхрест із примовкою: «Уроди, Боже, добре зерно на мій хрест». Під час засівання годилось говорити, стишивши голос, і ні в якому разі не лаятись, бо виросте бур'ян.

Закінчення першого дня сівби відзначали як велике свято, вдома сівачів зустрічали з хлібом-сіллю, готувався святковий обід, а дітям цього дня дарували нові сорочки або чоботи.

Після Благовісника починалися свята перед Великоднем. Оскільки це свято не має чітко усталеної дати, деколи Великдень випадає і на Благовіщення, відповідно зсуваються і свята, що йому передують.

Перед Великоднем тривав Великий сорокаденний піст, кожен тиждень якого мав свої назви і свята. Перший називався «збірним», четвертий – «середохресним», п'ятий – «похвальним», шостий – «вербним», сьомий – «білим». Найбільш любимі в народі останні два.

На вербному тижні, у неділю, святили вербу. Коли закінчувалась служба і вербне гілля окроплювалось водою, люди йшли додому, щоб якнайшвидше виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали вербу священним деревом (так само, як вишню чи явір) і приписували їй магічну силу, тому господарі поспішала посадити гілочку освяченої вербички на городі чи на полі і поставити невеличкий букетик під образами.

На 6 травня припадає день святого Юрія, за язичницьких часів день Ярила. Цього дня весна сходить на землю і вступає у свої права, цим днем завершується давній язичницький цикл новорічних весняних свят. Юрій відмикає ключами землю, випускає тепло, росу, благословляє майбутні врожаї. Люди виходили на поле хресним ходом, молились за врожай, кропили поле свяченою водою, закопували на нивах освячені крашанки та паски, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю». Діти забавлялись, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров'я, дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності полів. На Юрія вперше виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від тварин усі хвороби. Взагалі, роса на Юрія вважалась священною, її збирали для лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли на воротах, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів маком, малювали дьогтем хрести на воротах, дверях тощо.

Господині готували святковий обід із молочних страв та вперше доїли овець, виконували обряди на заворожування краси.

Перше літнє свято – Трійця, або Святого Духа. Тиждень перед Трійцею відзначався як «зелений», «клечальний», або «русальний», а три останні дні вважались Зеленими святами.

На Зелений тиждень дівчата в полях, на левадах, у лісі «завивали вінки» чи березу. Зміст обряду досить простий: зранку дівчата готували обрядові пироги та яєчню, плели вінки з полином, потім ішли до лісу, де частувались під березами або прямо посеред поля. Після цього розходились парами завивати вінки на березах чи колосках. Робилось це обережно, аби не пошкодити гілля дерев чи колоски, а на Трійцю перевіряли їх, визначаючи за свіжістю, кому судилось скільки жити.

Зелений четвер ще мав назву Русалчиного Великодня. За повір'ями, цього дня виходять русалки і спостерігають, чи всі традиції чітко виконуються. А треба було лишати на межах полів та на вікнах хліб, розвішувати на деревах полотно для сорочок русалкам тощо. Не можна було працювати, ходити в поле і на річку поодинці, обов'язково мати при собі любисток чи полин – обереги від русалок.

На Зелені свята водили «тополю». Це відгомін вшанування рослин як символів урожаю, здоров'я і краси: найвищу на зріст дівчину прикрашали хустками, намистом, квітами і водили селом. Дівчина повинна була кланятись усім зустрічним, бажати їм доброго здоров'я і врожаю, за що дівчата одержували подарунки.

У Клечальну суботу дівчата, молодиці та діти зранку йшли збирати зілля, ламати гілки певних дерев, аби прикрасити хати та господарські будівлі. Вважалось, що у цьому клечанні ховаються душі померлих, які прилітають, щоб оберегти хату від нечисті. Клечанням також вистеляли долівки у хатах, з них робились захисні хрести, плелись вінки, що мали силу оберегу.

У Клечальну неділю зранку святково вбрані люди вирушали до церкви, дівчата обов'язково прикрашали голови вінками, у руках несли букети полину, барвінку, любистку. Після обідні всі збиралися біля храму, де на майдані була закопана висока паля, прикрашена гіллям і квітами, коло неї посаджені клени, липи, берізки, тут молодь водила хороводи, співаючи троїцьких пісень.

На початку червня, на перший день Петрівки, відбувалися проводи русалок, вінець русалій – стародавнього аграрного свята, пов'язаного з родючістю полів, моліннями на дощ. Раніше ці свята мали чітку хронологічну послідовність і тривалість, але з прийняттям християнства втратили строгі календарні рамки, купальські обряди та ігри були завершальним пунктом літніх язичницьких русалій.

Культ померлих, який чітко простежується в обрядах русалій, поділяється на такі структурні частини: закликання померлих, ритуальне спілкуванню з їхніми душами, проводи душ померлих (русалок). Цей культ пов'язаний з вірою слов'ян у вплив предків на родючість полів.

У день проводів русалок дівчата в полі на житах робили спільний обід і частувались, після чого розплітали коси, покладали вінки і співали:

Аграрно-магічні дії виявлялися і в киданні вінків на грядки капусти чи посіву льону, ці обряди прямо вказують на зв'язок з ідеєю родючості та культу предків.

З липнем пов'язано три найбільших свята, що мали певне спільне значення. Це – Купала 7 липня, Петра і Павла 12 липня та Прокопа 21 липня.

Купальське свято, за язичницьким календарем, належить до найважливіших річних, оскільки символізує весілля бога літнього сонцестояння (7 липня за н. ст.) з богинею води Даною. Цього дня, за прадавнім звичаєм, наші предки брали шлюб (злюб).

В основі купальських обрядів лежать культи вогню, води і рослинності. Вогонь виступає символом сонячного світла, яке в ніч на Івана Купала досягає своєї зрілості й набуває найбільшої життєвої сили. Давній звичай, що раніше побутував на території всієї України, – добування вогню для купальського вогнища тертям – за смислом споріднював дерево із сонцем як із джерелом вогню. Дерево купальське уособлює Прадерево, або Дерево життя. Сонце у купальських іграх переноситься на землю у вигляді колеса, яке обвивається соломою і спалюється або запалене пускається з горба у воду. Це пускання колеса утверджує перехід від сонцестояння літнього до зменшення життєвої сили сонця.