Іван Богун
У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою —
Там стояв Іван Богун вільницький
Під обителем-монастирем калмицьким.
Під калмицькою обителлю Богун стояв,
Із турками-пашами,
Крулевськими ляхами,
Калмицькими князями Богун воював!
Силу він ляхів-турків стріляв
І шабельками рубав,
На аркан забирав,
В річку Буг їх утопляв.
А ляський круль
І турецький коноїд-паша,
Нехрещена душа,
Силу війська збирали,
Івана Богуна і його войсько
Хмарою бусурменською обступали.
Веселились ляхи-турки,
Круль і князь раділи,
Що обложили Богуна
На довгі неділі.
Обступили ляхи-турки,
Кругом обложили,
Козаченьків Богунових голодом морили.
Три тяжкі неділі Богун з військом
У тяжкій облозі бував…
Од свого ума білими руками
Хмельницькому листа писав,
Богун у Хмельницького батьківської поради питав
Та собі підмоги з Чигрина прохав:
«Просю Бога й тебе,
Дай помочі, порадь і повесели нас!..
Бо вже нас ляхи й турки обступають,
Кругом знаменами своїми обкидають,
І кругом нас облягають,
І дуже сильно побіждають».
Як Хмельницький [цеє] зачуває,
До Вінниці за штири доби прибуває.
Його військо гетьманськеє морем нахлинає,
Турецько-польське крульське військо зничтожає,
Богуна з козаками з неволі визволяє.
А сам Хмельницький
До Богуна під'їжджає
І словами промовляє:
«Не сам Бог вас спасав —
І я не менше помагав!»
Іван Богун відмовляє:
«Слава Богу і хвала гетьману,
Що не дав нас у неволю, ляхам на поталу!»
Все козацтво
І вояцтво
У ряди ставало,
На всі голоси кричало,
Промовляло,
А кобзарі грали,
В струни дотинали
Та Богдана із Богуном
Піснями хваляли!
Дума про смерть Богдана Хмельницького
Ей, зажуриться, заклопочеться Хмельницького старая
голова,
Що при йому-то не було ні сотників, ні полковників
нема;
Тільки пробував при йому Іван Луговський,
Писар військовий,
Козак лейстровий.
Тогді-то вони стали у раді,
Як малії діти,
Од своїх рук листи писали,
По городах по полкових, по сотенних розсилали,
А до козаків у листах приписували:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте,
Борошно зсипайте,
До Загребельної могили прибувайте,
Мене, Хмельницького, к собі на пораду ожидайте!»
От тогді ж то козаки добре дбали,
Борошно зсипали,
До Загребельної могили прибували,
Воскресенія Христового дожидали, —
Хмельницького в вічі не видали,
Вознесенія Христового дожидали, —
Хмельницького в вічі не видали,
Петра й Павла дожидали, —
Хмельницького в вічі не видали,
Іллі-пророка дожидали, —
Хмельницького в вічі не видали,
Духа-Тройці дожидали, —
Хмельницького в вічі не видали.
Тогді ж то козаки стали у раді,
Як малії діти:
«Хвалився нам гетьман Хмельницький,
Батю Зинов Богдану чигиринський,
У городі Суботові
На Спаса-Преображеніє ярмарок закликати…»
Тогді ж то козаки добре дбали,
До города Суботова прибували,
Хмельницького стрічали,
Штихи у суходіл стромляли,
Шлики із себе скидали,
Хмельницькому низький поклон послали:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батю Зинов наш чигиринський!
Нащо ти нас потребуєш?»
Тогді ж то Хмельницький стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу я вас, добре дбайте,
Собі гетьмана настановляйте.
Чи нема между вами котрого козака старинного,
Отамана курінного?
Вже ж я час од часу хорію,
Между вами гетьманувати не здолію;
То велю я вам между собою козака на гетьманство
обирати —
Буде между вами гетьманувати,
Вам козацькі порядки давати».
Тогді-то козаки стиха словами промовляли:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батю Зинов наш чигиринський!
Не можем ми самі между собою, козаками, гетьмана
обібрати,
А жолаєм од вашої милості поспихати».
От тогді ж то Хмельницький стиха слова промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу я вас, добре дбайте,
Єсть у мене Іван Луговський,
Котрий у мене дванадцять літ за джуру пробував,
Всі мої козацькі звичаї познав,
Буде между вами, козаками, гетьманувати,
Буде вам козацькі порядки давати».
Тогді-то козаки стиха словами промовляли:
«Пане гетьмане Хмельницький,
Батю Зинов наш чигиринський!
Не хочем ми Івана Луговського:
Іван Луговський близько ляхів, мостивих панів, живе, —
Буде з ляхами, мостивими панами, накладати,
Буде нас, козаків, за нівіщо мати!»
Тогді-то Хмельницький стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Коли ви не хочете Івана Луговського,
Єсть у мене Павел Тетеренко».
«Не хочем ми Павла Тетеренка!»
«Дак скажіте, – говорить, – кого ви жолаєте?»
«Ми, – кажуть, – жолаєм Євраха Хмельниченка».
«Ще ж, – каже, – мойму Євраху Хмельниченку
Тільки всього дванадцять літ од роду,
Ще він возрастом мал, розумом не дійшлий».
«Будем, – говорять, – попліч його дванадцять персон
саджати,
Будуть його добрими ділами наущати,
Буде между нами, козаками, гетьманувати,
Нам порядки давати».
От тогді-то козаки добре дбали,
Бунчук, булаву положили,
Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили,
Тогді із разних пищаль погримали —
Хмельниченка гетьманом поздоровляли.
От тогді Хмельницький, як благословеніє синові здав,
Так і в дом одправився
І сказав йому:
«Гляди ж, – говорить, – сину мій!
Як будеш немного Ташликом-рікою гуляти,
На бубни, на цуромки вигравати,
Дак будеш отця живого заставати.
А як будеш много Ташликом-рікою гуляти,
На бубни, на цуромки вигравати,
Дак не будеш отця живого заставати».
Тогді ж то Єврась, гетьман молодий,
Ташликом-рікою довго гуляв,
На бубни, на цуромки вигравав,
Додому приїжджав
І отця живого не заставав.
Тогді-то велів у Штоминім дворі
На високій горі
Гроб копати.
Тогді ж то козаки штихами суходіл копали,
Шликами землю виносили,
Хмельницького похоронили;
Із разних пищаль подзвонили,
По Хмельницькому похорон зчинили.
Тогді ж то козаки, поки старую голову Хмельницького
зачували,
Поти і Єврася Хмельниченка за гетьмана почитали,
А як не стали старої голови Хмельницького зачувати,
Не стали і Єврася Хмельниченка за гетьмана почитати:
«Ей, Єврасю Хмельниченку, гетьмане молодий!
Не подобало б тобі над нами, козаками, гетьманувати,
А подобало б тобі наші козацькі курені підмітати!»
