Св. апостол Петро, який спершу мав ім'я Симон, родом з Віфсаїди. Єврей, син Іони, старший брат Андрія Первозванного, був рибалкою, одружений (Матв. VIII, 14—15) і мав дітей. За словами св. Золотоустого, був людиною палкою, неграмотною, простою, бідною і богобоязною. Спочатку його привів до Господа брат Андрій – тоді ж Господь дав йому ім'я Кифа, по-сирійському «скеля», або Петро по-грецькому, тобто «камінь» (Іоан. І, 40—42).
Але Петро і далі ловив рибу, доки сам Спаситель не покликав його в число премудрих ловців людських душ (Матв. IV, 18—19; Лук. V, 10—11).
Петро показав своє глибоке смирення і високу послушність; був послідовником Христа і прекрасним учнем Господа. Коли Господь вибрав Петра в число апостолів, то Він відвідав його дім і зцілив тещу його від гарячки (Марк. І, 29—31).
Серед трьох вибраних учнів Своїх Господь удостоїв Петра бути свідком Своєї Божественної сили при воскресінні дочки Яіра (Марк. V, 37), Своєї Божественної слави на Фаворі і свого страждання в Гетсиманському саду. Господь дуже любив апостола Петра. Апостол Петро раз у раз доводив Господові свою вірність в Його Божество, за що і почув від Спасителя світу такі слова: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце явили, але Мій небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили пекельні не переможуть її» (Матв. XVI, 17—18).
Незважаючи на те, що Петро сповідував Ісуса Христа, Господь молився за нього, щоб не зменшилась віра його. Хоча Петро палко любив Господа, але через свою людську слабкість тричі відрікся від свого божественного Учителя в страшні хвилини останньої розлуки з ним.
Гіркими слізьми каяття злив своє відречення учень Господа. Господь, милосердний до тих, що каються, простив апостолові Петру його трикратне відречення і після свого воскресіння явився йому першому з усіх учнів (Лук. XXIV, 34).
Пізніше Ісус явився учням над морем Тиверіядським і при трапезі запитав Симона-Петра тричі: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш мене?»
Цим самим Ісус нагадав апостолові про його відречення і показав, що він йому простив.
По вознесінню Ісуса Христа апостол Петро запропонував на зборах учнів обрати дванадцятого апостола, замість зрадника Іуди. Ним був обраний Матвій (Діян. І, 23—26).
Після зішестя Святого Духа на Апостолів Петро звернувся з палкою промовою до народу, якою викликав любов до Господа Бога ще близько трьох тисяч чоловік.
Господь Бог дав апостолам велику силу. Апостол Петро оздоровляє кривого. Проповідує в храмах про Ісуса Христа, його життя і смерть, закликає до каяття. Сила слова апостола Петра була така велика, що після його промов багато людей ставали християнами.
Після однієї з промов у Єрусалимі, де Петро й Іван навчали народ та заповідали в Ісусі воскресіння з мертвих, їх посадили до в'язниці. Не знайшовши за ними ніякої вини і побачивши, що народ не розходиться, відпустили їх, заборонивши їм навчати і згадувати ім'я Ісуса.
І відповіли їм Петро та Іван: «Розсудіть, чи це справедливо було б перед Богом, щоб слухатись вас більше як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» (Діян. IV, 19—20).
У той час віруючі жили в любові й злагоді. Багаті продавали свої маєтки і гроші приносили апостолам для поповнення спільної каси на користь бідних братів. Одного разу сталося так, що Ананій і його дружина Сапфіра, продавши своє майно, приховали частину одержаної ними суми; апостол Петро силою Святого Духа дізнався про їхній обман, і вони були покарані. Апостол Петро зцілював хворих, калік, вигонив нечистих духів.
Первосвященики, сповнені заздрощів, що люди слухали апостолів і вірили в Христа, кинули апостолів до в'язниці. Ангел Господній уночі вивів їх на волю.
Пізніше апостоли Петро й Іван проповідували Боже Слово в Самарії, а вернувшись звідти до Єрусалима, Петро вирушив у Лідду, де зцілив чоловіка на ймення Еней; далі попрямував до Йоппії, де воскресив мертву жінку на ймення Тавіта. В Кесарії апостол Петро навернув до християнської віри сотника Корнилія, його сім'ю та інших язичників. То були перші язичники, котрі повірили у Христа.
З Кесарії апостол Петро повернувся в Єрусалим, де царював Ірод Агрипа І, онук Ірода І Великого. Мечем він стяв Якова, брата Іванового. А побачивши, що подобалось це іудеям, він задумав схопити й Петра. Були ж дні Опріскоків. Він схопив Петра і посадив до в'язниці і закував двома ланцюгами. Петро спав, коли до нього з'явився Ангел Божий, розбудивши його, промовив: «Мерщій вставай!» І ланцюги йому з рук поспадали. Ангел Господній вивів його із в'язниці. Петро прийшов у садибу Марії, матері Івана, і розповів, як Господь звільнив його з в'язниці. А Ірод, пошукавши його, віддав варту до суду і звелів її стратити.
В Діяннях Апостолів не згадується, куди апостол Петро пішов після свого звільнення. Відомо тільки про те, що він брав участь в Соборі, де довелось йому розв'язувати спірне питання між віруючими. Після цього був у Кесарії, Антіохії та інших містах Малої Азії і, зрештою, прибув до Рима.
У Римі святий апостол Петро проповідував віру Христову, примножував число християн. У Римі він викрив волхва Симона, який видавав себе за Христа. Навернув до Христа двох улюблених дружин Нерона. З Риму на 67 році по Р. X. апостол Петро написав своє соборне послання до християн.
Розгніваний цар Нерон за смерть Симона і за навернення до християнства двох своїх жінок наказав схопити апостола Петра і стратити, розп'явши його на хресті. 29 червня 67 року по Р. X апостол був розп'ятий. Він попросив, аби його розп'яли головою вниз, показавши різницю між своїми стражданнями і стражданнями свого Божественного учителя. Тобто він вважав, що негідний померти однаково з Ісусом Христом. Апостол Петро був страчений приблизно на 75-му році свого життя і похований Св. Климентом у Римі. Над його гробницею був збудований прекрасний храм.
Св. апостол Павло, названий до свого апостольства по-єврейському Савлом, був родом єврей з міста Тарса в Кілікії, мав право римського громадянства, яке було дане його предкам (Діян. XXII, 25—29).
Виступаючи перед народом в Єрусалимі, він говорив: «Я іудеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніч Гамаліїла докладно навчений закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні. Переслідував я аж до смерті цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок, як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листа на братів і пішов до Дамаска, щоб тамтешніх зв'язати й привести до Єрусалима на кару.
І сталось, як у дорозі я був і наближався до Дамаска опівдні, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба! І я повалився на землю і голос почув, що мені говорив: «Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?» А я запитав: «Хто ти, Господи?» А Він мені відказав: «Я Ісус Назарянин, що Його ти переслідуєш…» А ті, що зі мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив. А я запитав: «Що я, Господи, маю робити?» Господь же до мене промовив: «Уставай та й іди до Дамаска, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити». А від ясноти того світла невидющим я став… І присутні зі мною за руку мене повели, і до Дамаска прибув я.
А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі іудеї в Дамаску, до мене прибув і, ставши, промовив мені: «Савле, брате, стань видющим!» І я хвилі тієї побачив його. І озвавсь він до мене: «Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його. Бо будеш ти свідком йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув! А тепер чого гаєшся? Уставай та охрестися, і обмий гріхи свої, прикликавши ймення Його!»
І сталося, як вернувся я в Єрусалим, і молився в храмі, та в захоплення впав я, і побачив Його, що до мене сказав: «Поспіши, і піди хутчій з Єрусалима, бо не приймуть свідоцтва твого про Мене…» А я відказав: «Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садовив та бив по синагогах отих, хто вірує в Тебе. А коли лилася кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив…» Але Він до мене промовив: «Іди, бо пошлю Я далеко тебе, – до поган!» (Діян. XXII, 3—21).
