– Здорові були, Петровичу! І ви на ярмарок?
– Атож! Здрастуйте!
– Галанську свою ведете?
– Атож!
– Заливає молоком?
– Заливає!
– Не продешевте ж!
– Та то вже як буде…
Верещить на возі порося, пришнуроване до драбини мотузкою… Сірпається, бідолашне, і не знає, що воно вже сьогодні не звичайне порося, а об’єкт домашнього бюджету…
……………………………….
– Іч! Барина повезли!
Барин у кучі… Кабанюка годований… Куча на гарбі, як баня на церкві, а він, «баран», розляглися й нервово хрюкають…
Скільки за барина? В ярмарку спитаєш…
……………………………….
Пливе річка селянських возів… На ярмарок!..
Їдуть манивці, їдуть броварці, василівці, попівці, федорівці, хуторяни…
І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
І вся ця гадюка строката, ця стрічка барвиста, переїхавши через Псьол, розливається на майдані, перемішується з тими, що вже отаборились, і кричить і коням, і волам, і коровам:
– Тр-р-р!
Приїхали…
……………………………….
Заливається майдан людсько-коров’ячо-волячо-кінсько-овечою масою, та маса розпливається, розпливається, розпливається і докочується з одного боку до Псла, а з другого, третього, четвертого – аж туди, де жито, схилившись, коси чекає…
А шатра, а ятки вже там… Заздалегідь, ще вчора, їх понапинано, і вони, мов оті пухирі, випинаються серед рябо-рухливої юрби…
Захряс майдан…
Захряс гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, мелясом, таранею, оселедцями, кочесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м’ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиньми, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями…
І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігігікає, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудахтає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, причитує, п’є квас, їсть тараню, «булькає», лускає насіння і крутиться на каруселі…
А над усім над оцим голоблі, голоблі, голоблі…
То вози поздіймали голоблі догори й ревуть:
– Тор-р-р-гуємо!
Он на голоблі свитка кричить:
– Ось де ми!
Он підситок закликає своїх до себе:
– Сюди йдіть!
Он колесо спицею за сторч поставлене дишло зачепилось:
– Ми тутечки!..
І їдуть, і їдуть, і їдуть, і їдуть…
– Держи цоб! Цоб держи!
– Цоб! Цоб! Та цоб же, вовки б тебе були не з’їли!
– Держи цоб! Цоб держи!
– Тр-р-р!
За ярмо зачепилося…
– Чорти тебе на чужі ярма пруть! Бачиш, що стою?..
– А ти хіба сам у ярмарку?
– А ти хіба сам?
– І я не сам!
– Так що тобі, об’їхати не можна, чи що?
– А ти хіба сам у ярмарку?
– А ти хіба сам?
– І я не сам!
– Казав: «держи цоб»… А тебе лиха година на ярмо поперла?
– А ти хіба сам у ярмарку?
– А ти хіба сам?
– І я не сам!
– Назад! Назад! Тр-р-р – назад!
– Роз’їхався тут на весь ярмарок!
– А ти хіба сам на ярмарку?
– А ти хіба сам?
– І я не сам!
– Цоб іди, гей!
Розчепилися…
……………………………….
Гуде… Гуде… Гуде…
І в гуці тім, як в акомпанементі якогось грандіозного органа, пливе одноманітний речитатив:
А акомпанемент гуде, гуде, гуде, переходячи часами у якесь шалене ревище…
Ось він затих і послався на майдані низьким рокотом…
Хвилина, дві, три…
І раптом лясь біля вашого уха:
– Дранки[103]! Баби, дранки! Ось дранки приймаються, за дранки гроші виймаються! Ось дранки! Баби, дранки!
……………………………….
– Квасу! Холодного, душистого, солодкого, солодкого! Квасу!
……………………………….
– Руб поставиш, два візьмеш! Налітай! Налітай!
……………………………….
– Красная виграйоть, чорная програйоть…
……………………………….
Загуло, загуло, загуло… Знову загуло…
І тріщить, і рветься теноральний бас-профундо у рудого сліпого, що з скрипкою в руках і з сліпою партнершею збоку намагається пересилити той гук сумним псалмом про те, як:
Гуде ярмарок…
Бігають коні, кричать крамарі, регочуться дівчата, крутиться карусель…
А орган на каруселі хрипить, свистить і викидає поміж яток, поміж возів, поміж телят пісню про купця, що:
І під пісню ту хрипучо-сипучу й парубки, і дівчата, і діти радість собі «накручують»…
– За п’ятака! Тільки п’ятак!
Ярмарок…
……………………………….
II
Чого так трагічно-безнадійно ревуть воли на ярмарку? Як увій деш у волячо-коров’ячо-овечу половину, так саме тобі:
– М-му-у-у! Ве-е-е! Ме-е-е!
Отак стоїть-стоїть половий чи сірий, чи ряба, чи гніда, подивиться навкруги себе і зненацька тоді:
– М-м-му-у-у!
– Ве-е-е!
– Ме-е-е!
Чи то вони підтримують загальний ярмарковий галас, чи не хотять до другого хазяїна переходить?.. Чи, може, ще що?
А вівці?
Таке мале, а як «мекне», так ніби в його всередині радіо сидить… Та рвучко якось, пронизливо:
– М-ме-е-е!
Як вистрілить…
Саме одне слово: «Ме-е-е».
І яких тільки їх тут і немає?
І полові, і рябі, і гніді, і сірі, і чорні, і мишасті, і лисі, і круторогі, і безрогі…
І бугай, і воли, і бички, і бузівки, і корови, і ялівки, і телиці, і телички, і телята…
І біля возів, і біля ярем, і в руках у дядьків, і біля тички…
Просто собі в землі кілок, біля кілка корова, біля корови хвіст, біля хвоста теля…
І хазяїна не видно… «Соло» – корова…
Ото тільки як хто підійде, тикне ціпком у корову:
– А ця скільки просить?
Тоді не знати звідкіль витикається бриль або картуз, так кудись на поле або на Псьол кидає:
– П’ятдесят!
А які воли тут є?!
Ну трохи хіба менші, як міст через Лопань!
Стоїть біля воза, ремиґає і думає свою волячу думку…
Про що він думає, отой сірий, з отакезними рогами?
А думає про щось!
Може, й він теж бачив десь в Кременчуку трактора й тепер меланхолійно дивиться кудись уперед, і по його мізкових борознах лізе думка: «Та оце вже я скоро й непотрібний зовсім буду?»
І ображений:
– Му-у-у!
Думає сірий віл сіру думку волячу.
Думає, аж поки прийде хтось йому невідомий, цьвохне його батіжком і до хазяїна:
103
Дранки – драна білизна, ганчірки тощо… «Ветошь» – по-руському. – Авт.
