Отака та ніч…

Чорна ніч… Чарівна ніч…

……………………………….

Може, то ніч, може, то зорі, а може, то… порожній шлунок зірвав Ваньку, молодого цигана, з-під воза і…

– Галю! Веселішої!

І тоді рвонулося з молодих грудей швидке:

А Ванька пішов дрібно-дрібно круг вогнища…

Він іде, мов пливе, а вогонь йому халяви лиже, а з грудей його рветься:

– Ех! Да! Пайшов!

І чеше Ванька вільної циганської, і руки в нього в такт по халявах дрібушечки вибивають:

І вискакують із возів скуйовджені люди, чухаються, стають круг багаття, ляпають в долоні, нижуть плечима, тупають ногами…

– Ех! Пайшов!

– Молодець, Ванька!

А Ванька пливе круг огню, і тільки ноги в нього ходором ходять, а стан як струна…

– Ех! Ех! Ех!

Садить Ванька закаблуками… Садить з захопленням, садить з запалом, ніби там, на землі, круг вогню, доля його гірка простяглася, ніби отам, у спориші, його злидні причаїлися, його недоїдання, його недосипання, виснаженість його жінки молодої, брудота його малих дітей, кашлюк його запальних та «козиньчастих» голодних коней…

– Ех! Ех! Ех!

Р-р-раз! Р-р-раз!

Закаблуками! Закаблуками! По злиднях, по гіркій по циганській долі закаблуками!

Погасло багаття…

…Тихо на майдані….

Порожньо на майдані…

…Бовваніють в темноті ятки…

Сіріють циганські шатра…

Лежиш серед майдану, під головою купка сіна, а над головою величезний чорний підситок в мільйонах мільйонів місць зорями попропіканий…

…Заіржала коняка.

Цьвохнув батіг…

Гавкнула собака…

Тихо…

Спать…

– Тр-р-р! Стій!

Кліп очима – а сонце тобі в самісінькі очі:

– Вставай, хлопці!

І знову їдуть, і нокають, і гейкають, і цобкають, цабекають, і тпрукають, і божаться, і хрестяться…

Другий день…

По голові дзвони дзонять, волочаться ноги, мружаться очі…

– Додому! Чи скоро додому?

– Скоро!

…Ка-а-а-жи! Ка-а-а-жи!

Лясь! Лясь! Лясь!

А в голові тільки:

– Дзень! Дзень! Дзень!

– Запрягай! Додому!

Біжать кобили, стрибає ззаду руде лоша…

Додому!

Поярмаркували…

А насупроти вітерець легенький повіває – гармидер ярмарковий з голови вивітрює.

……………………………….

– Но-о-о!

– Беррегись! Роздавлю! Ех!

То Альоша котить… Намогоричився по самісіньке підборіддя. Сидить навколішках на возі, держить в одній руці віжки, в другій батога і періщить пужалном своїх пару гніденьких коненят…

– Но-о! Роздавлю! Всіх подавлю!

– Стій, Альоша, а то і справді подавиш!..

– Берегись! Альоша єдіть! Альоша всіх подавить, бо Альоша, брат, на всю округу баришник! Альоша, брат, культурний баришник!.. Альоша, брат, розумнєй од усєх! Ану найди розумнішого від мене! Ага! Не знайдьош, брат! Альоша всіх обкрутить! Во гдє обкрутить! Видиш? Но-о! Но-о, лошаді! Берегись!

«Лошаді» – «н-но»! Альоша падає на возі навзнак, «лошаді» сідають на зади, Альоша б’ється лобом об передок, «лошаді» – вперед, Альоша – навзнак, «лошаді» – назад, Альоша – вперед…

– Но-о!

Взяли в Альоші віжки, зборкали його на возі.

– Паняй помаленьку…

Їде «на всю округу баришник» і правою рукою в повітрі крутить.

– Всіх обкручу! Бачиш – ось пара коней – проп’ю! Хочеш? Завертай, всьо пропйом! За-вер-та-а-а-ай. Пущай усі знають, як Альоша гуляє! Но-о!

– Сиди, Альоша, а то зв’яжу!

– Но-о-о! Ти знаєш, хто я? Я, брат, не дурак! Я не дурак! Ти на мої коні посмотри! Були в тебе коли-небудь такі коні! Но-о-о! От лошаді! Радість, а не лошаді!

І сміється Альоша, заливається, на возі перекидаючись…

– Стой! Тр-р-р! Стой, я тобі кажу, бо оцей гнідий больной! Он здохніть! Стой, не гони, бо лошадь больная! Хороший кінь, а больной…

І плаче Альоша, і сльози ручаями течуть, брудними краплями на синю Альошину сорочку капаючи.

…Заснув Альоша… Вперся лобом у шворінь, навколішках спить Альоша…

Торохтить віз, б’є лобом Альоша об шворінь…

Дивишся й не знаєш, хто ж кого порішить: чи Альошин лоб шворня залізного розтрощить, чи шворінь Альошиного лоба розколе…

Їде з ярмарку «культурний баришник»…

Поярмаркував Альоша…

……………………………….

Дома…

А ще й на другий день у голові:

– По-о-бережись!

– Ка-а-а-жи! Ка-а-а-жи!

– Но-о-о!

– Квасу! Дранки!

Лясь! Лясь! Лясь!

……………………………….

Ярмарок!

……………………………….

Гіпноз.

Річ, як знаємо, дуже таємнича й дуже ще не досліджена…

Чудеса професорів-невропатологів не один раз примушували волосся дратися догори й очі широко розплющуватися…

Все це таке незрозуміле, таке «потойбічне», таке дивовижне…

І хто міг подумати, що десь у невеличкому селі за п’ятнадцять верстов од залізничної станції живе людина, що нагонить страху і чоловікам, і жінкам, і малим дітям своєю таємничою, ніким і нічим не з’ясованою силою, своїм отим страшним «зглазом»… «Чудернацькі діла твої, Господи!»

От іде вона, тая людина страшна, йде вулицею, ногами плутаючи, на ціпок спираючись, іде і кляне свою невістку, що витолочила в неї траву, що ніяк од неї вона не відбере півклуні, що їй присудила районна земельна комісія.

Проста собі баба – подумаєте ви…

От сидить перед вами людина, полу, очевидно, жіночого, у свитці, в полотняній спідниці, боса, з закутаною у велику сіру латану-перелатану хустку головою, і дивиться на вас вицвілим одним оком і розповідає, причитаючи, про життя своє безрадісне…

Проста собі баба – подумаєте ви… Ні, граждане, то не проста собі баба, а то страшна баба, то «баба-коровниця», що вже сімдесят із гаком літ полохає сільське населення…

То така баба, що зустрінете її – значить, обов’язково з вами лихо якесь трапиться…

То така баба, що, як перейде вам дорогу, – краще вертайтесь, бо все одно нещастя буде…

Отака баба…

Прізвисько «коровниця» нічого спільного з її таємничою силою не має: то її чоловік колись барині корови пас…

Таємнича баба…

Йде «баба-коровниця» через майдан… І от ви бачите, як пастухи галопом летять, аж вітер шумить.

– Куди ви, хлопці?

– Оббігаємо, щоб «баба-коровниця» дороги не перейшла, бо телята молоко повисисають.

– Обов’язково повисисають?

– Об’язательно!

І то вже так і знайте: повисисають.

– Чого це, Йване Дем’яновичу, додому їдете? Вчора ж казали, що в ліс по дрова поїдете на цілий день.

– Та оце ж і їхав, так «баба-коровниця» дорогу перейшла… Вернувся додому, бо все одно або гілляка приб’є, або перекинусь дорогою, або коні поносять…

– Обов’язково?

– Об’язательно! От ви смієтесь, а я на собі перевірив… По снопи поїхав… Перейшла вона мені дорогу… А, думаю, лиха тебе година бери: поїду… Поїхав… І що ж би ви гадали: перекинувся… Перекинувся і війя поламав… Отака вона…

І хоч кого ви тут розпитаєте про бабину силу, всі в один голос: «Таємнича баба! Чи око в неї таке, чи в іншому якомусь місці в неї та сила сидить, а що сидить, то сидить…»

І не говоріть…

І пішла демонстрація бабиної сили: і осі ламалися, і шворні лопалися, і обіддя розпадалися, і війя перебивалися, і коні носили, і воли дрочилися, і телята висисали, і… і… і…

Безліч прикладів…

Сили в тої баби невичерпані родовища.

І скерована вона виключно на шкоду людові православному…

Сила в неї, хоч що ви там говорите, од чорта! Не інакше!