— Ні, — зі щирою і приязною усмішкою зізнався Гайдук. — Могли й наплутати. Могли, знаєте, сплутати холодильники з ракетами, а Чорну Орду з островами Зеленого Мису.
Гайдук витерся й перевдягнувся, почуваючись значно краще. Віддав честь генерал-поручнику:
— Бажаю доброго дня.
Легкою ходою пішов угору, відчуваючи на собі погляд Клинкевича, який того ранку здивував чергового офіцера охорони тим, що, хоч і роздягнувся, проте так і не ступив до води, як робив це щоранку.
Між тим Гайдук, вдягнувши літній камуфляжний мундир, пошитий з тканини з саморегулюючим кондиціюванням, в якому найлегше переносив київську спеку, подався до Києва, де об 11.00 мав зустрітися з Генеральним Прокуратором України, маршалом юрисдикції Іваном Оврамовичем Крейдою. Діставшися до підземної станції на Банковій, Гайдук не піднявся на поверхню, а пройшов бічним підземним коридором до Будинку з Химерами, звідки спустився до театру імені Жолдака-Франка, де на нього чекали Невінчаний і начальник оперативно-розшукового управління військової контррозвідки ДерВару полковник Палій. Троє чоловіків сіли на лаву найближче до фонтана, шум якого заважав говорити, а вітер поінколи засівав асфальт і лаву дрібними бризками. Через п'ятнадцять хвилин чоловіки розійшлися, а операторам ДерВару, які моніторили цю сцену за допомогою камер зовнішнього спостереження, не вдалося встановити тему розмови, бо завдяки пекучому сонцю картинка вийшла невиразна, знята в контражурі, обличчя чорні, й сурдоперекладачі не змогли розшифрувати артикуляції губ, а чутливі мікрофони повнилися гомоном води, наче це був звук Ніагарського водоспаду.
Через десять хвилин Гайдук входив до приміщення ГЕПРУ, що розташувалося поміж площею Богдана Хмельницького та Михайлівською, там, де колись були «прісутствєнниє места» — жахливої дореволюційної архітектури будинок, в якому містилася одночасно тюрма (так зване СІЗО), слідче управління поліції, відділок жандармерії (те, що носило назву в народі «гадюшник Мережка») та господарські приміщення ГЕПРУ. За цей будинок (вірніше, за право його знести) довгі роки велася боротьба між різними відомствами, але переміг І.О.Крейда — не як Генеральний прокуратор України, а як Генеральний координатор Інтернет-мереж на території держави. Крейді вдалося переконати Ареопаг і гетьмана в тому, що кращого місця для цензурування різних потоків інформації, вгамування найбільш небажаних для спокою громадян ідей, думок і провокаційних закликів немає. Проект був замовлений у кращого берлінського архітектора Рольфа Нагеля, який розташував двадцять поверхів Будинку справедливості — переважно тюрми — під землею, а двадцять поверхів у вигляді Чорного (бо з чорного склопластику) дирижабля, що ніби тимчасово приземлився на цих древніх горах. Рольф Нагель так і назвав своє творіння: «Цепелін», розповідаючи, що в документах ІІІ-го Рейху був знайдений сценарій урочистого прибуття до Києва в 1941 році Адольфа Гітлера на дирижаблі (цепеліні) та його приземлення на площі Богдана Хмельницького. В Києві натомість виникла своя легенда: якщо обрубати швартовочні канати, якими дирижабль приторочений до землі, він одразу злетить у небо й полетить геть до такої-то довбаної матері. І назвали це творіння «дирижабою». А найбільш цинічні громадяни з числа тих, кого тягали в будинок на допити, порівняли його наземну частину з членом негритянського проповідника Обасанжі, якого в 2063 році розлючені кияни лінчували за розпусту й педофілію, відрізавши новоявленому месії знаряддя його гріхів. Ксеня присвятила цій події поему «Чорний прутень».
Пройшовши через необхідні процедури перевірки ДНК та сканування сітківки ока, Гайдук був запрошений до великого залу, схожого на термінал аеропорту, на горішніх заводських конструкціях якого були попідвішувані чорні моделі дивовижних літальних апаратів і дирижаблів минулого — від етажерки братів Райт та дирижабля «Гінденбург» до французького космічного винищувача-перехоплювача «Міраж». Гайдук задер голову, відчувши залишки тупого болю й легке запаморочення.
— Генерале! Генерале! Ходить-но скорше сюди, бо галушки вистигнуть.
Побачив у кінці залу лису істоту в темносиньому мундирі Генерального прокуратора. На столі засідань, вкритому рушниками, стояли миски, що парували. Крейда потиснув руку і попередив:
— Я — Іван Оврамович. Не Абрамович.
— Знаю, — розсміявся Гайдук. Він чув, що найбільшим ворогом Крейди ставав той, хто називав його «Абрамовичем», підозрюючи в Крейді не селянсько-слов'янське, а чужинське коріння.
— Прошу до столу, — гостинно метушився Крейда. — Може, по чарочці?
— Що ви, Іване Оврамовичу, — непідробно жахнувся Гайдук. — Дивитися не можу.
Крейда всівся за стіл, засунув червону серветку за комір білосніжної сорочки.
— Частуйтеся. Це мої улюблені гречані. Наші, селянські. А це — з м'ясом дикого вепря. А тут — особлива галушка, десертна. З ананасом. Так би мовити — українські за формою, тропічні за змістом.
Гречані галушки, приправлені гарячими шкварками, були диво які смачні. Гайдук відчув, що зголоднів. Він майже з ніжністю дивився на хлібосольного господаря, якого поза очі всі називали «полтавською галушкою».
— Геніальний у нас народ, — задумливо мовив Крейда. — Своїми безсмертними продуктами харчування — борщем, салом з часником, галушками, узваром — він створив найкращу в світі базу для збалансованого розвитку: адже тут усе є — антиоксиданти, вітаміни, набір потрібних амінокислот, антисклеротичні речовини... Ви їжте, їжте. Якби моя воля, я б галушку зробив державним гербом України, а не тризуб. Ви знаєте, що тризуб у Київський Русі використовувався як тавро для коней?
— Та ви що? — жахнувся Гайдук, переходячи до галушок з м'ясом . — Вперше чую.
— Головна таємниця галушок — це процент солі у воді, де вони киплять. Я спонсорую спеціальний полтавський науково-дослідний центр ГіВ — галушка і вареник, де ведуться серйозні дослідження, — з насолодою вдихав Крейда запахи шкварок. — Так що у вас, яке питання?
— Питань двійко, — Гайдук дістав два акуратно складені папірці з лівої кишені куртки. — Перше — це проблематика наступного засідання РНБ. Сподіваємось на вашу активну участь і пропозиції.... А друге — особисте.
Крейда, насолоджуючись десертними, тропічними галушками, насадив на кінчик носа рогові круглі окуляри й швиденько вивчив другий — приватний документ. Прохання звільнити з ЗЕК-116 громадянку Конфедерації держав Північної Америки Божену О'Коннел. Підстава: усна заява гр. О'Коннел, клопотання помічниці Першої Леді Америки М. Джефферсон. Характеристика АдЗеку щодо зразкової поведінки колоністки Б. О'Коннел.
— Голубчику мій, — жалібно подивився на Гайдука круглими хитрими чорними очима Крейда. — Що завгодно просіть, але не це. Так можна і ЗЕКи втратити. Нічого не можу вдіяти. Закон є закон. Вона добровільно підписала прохання на поселення. Ніхто її не примушував. Яким би я був ГЕПРОЮ, якби порушував закон. Зрозумійте ви мене.
Він поправив маршальську зірку з діамантами, що висіла на чорному галстуку, а його лисий череп укрився сяючими блищиками, немовби моделі літаків, розвішані вгорі у залі, запрацювали, засвітилися вогнями, йдучи на посадку.
— Що ви, що ви, Іване Оврамовичу. Розумію вас як ніхто. Я теж стою перед ділемою. До мене звернувся мій колега, начальник департаменту контррозвідки Швейцарії Моріс Швайнштайгер. Вони схопили на гарячому громадянина України Владислава Максимовича Крейду з великою партією наркотиків афганського походження, які пройшли додаткову очистку в полтавському науково-дослідницькому хімічному центрі і вкинуті на європейський ринок під назвою галуїн. Блищики на черепі Івана Оврамовича Крейди потьмяніли.
— Швайнштайгер хоче розтрубити цю справу на всю Європу. Підготовлена спеціальна телепрограма з зізнаннями Владислава, точними адресами, явками, паролями, з прізвищами тих, хто кришував цю оборудку. Можуть закрити рахунки в банках. Але...
— Але?.. — наче зачарований, повторив Крейда.
