Пропоную:
Підготувати таємну спецоперацію по знищенню керівництва руху СМЕРТОХРИСТІВ і ліквідації існуючих структур партії «Чотирьох свобод» (операція «Варфоломіївська ніч»);
Проголосити християнський характер Української Держави — законного нащадка Візантійської імперії;
Заборонити в межах держави всі секти, що суперечать догматам християнства; ввести до Конституції постулат про Воскресіння Христа;
Довідково: в Конституції Греції (cm. 3) зазначено, що «панівною релігією є релігія східно-православної церкви Христової. Православна церква Греції, яка визнає своїм главою Господа нашого Ісуса Христа, нерозривно пов'язана у своїх догматах з Великою Константинопольською Церквою».
Главу держави проголосити главою християнської церкви України («папа київський»).
Директор Державної Варти України
Ю. Мережко
75.
Від четверга до неділі майбутній «папа київський» — К-Д. Махун так і не зміг прийняти рішення по суті пропозицій Мережка, хоча раніше його реакція бувала дуже швидкою. Але щось зламалося в душі старого полководця після останнього засідання РНБ й арешту Гайдука. І не тому, що він пожалів Гайдука. Гетьман був переконаний, що його улюбленець справді надумав здійснити військовий переворот і взяти владу до своїх рук. «Доповідна записка» Гайдука переконала його в цьому. Останньою краплиною стала авантюрна операція «Ахіллесова п'ята», не санкціонована гетьманом, якою Гайдук наніс смертельний удар у сонячне сплетіння держави, в її найвище керівництво, в його ретельно замасковані від плебсу таємниці, викликавши гнів самого Сірого Князя. Тому гетьман знищив цього зарозумілого небезпечного молодика, якому чужими виявились корпоративні інтереси української еліти. Тут діяв принцип ближнього бою: якщо не ти перший вистрілиш, то поцілять тебе. Гетьман не вагаючись натиснув на спусковий гачок.
Не гризоти сумління мучили гетьмана. Щось інше тривожило його душу. Відчував, що після арешту Гайдука, якого мордували люди Крейди (що було цілком нормальним з погляду законів боротьби за владу), в житті гетьмана виникли порожнеча і непевність — може, після того, як суворо наказав Наталії Гаврилівні не зустрічатися і не розмовляти по телефону з матір'ю Гайдука. Охорона відповідала Марії Юзефівні, що Наталії Гаврилівни немає в Києві. Яким же треба було бути Гайдуку кретином, щоб свідомо поламати собі блискучу кар'єру, яку рокував йому гетьман. «Навіщо йому була моя влада? — з сумом думав гетьман. — Чого йому не вистачало? Невже ця клята руда американка підбурила Гайдука на державну зраду? Чи були інші причини? Можливо, Фрідман у своїй патологічній ненависті до козацької України купив Гайдука, спокусив його, щоб знищити найдорожче — державу, яку так важко вибудовував гетьман?»
Інколи гетьману ставало соромно, що зачитував на засіданні РНБ текст отого патлатого підлабузника Никифора Саливона, порівнюючи себе з Тарасом Бульбою, а Гайдука — з сином Бульби Андрієм. Що спільного між ним, світлосяйним гетьманом України, творцем нової Української держави, шанованої в усьому світі, і цим примітивним селюком Бульбою, мудаком, який власноруч убив рідного сина. Якби в гетьмана був син, хіба б він його вбив? Можливо не треба було влаштовувати цей гоголівський спектакль на засіданні РНБ, а тихо заарештувати Гайдука і закатати його в бетон, щоб ніхто не знав, що з ним сталося? Згадав книгу з бібліотеки Особливого відділу з грифом «Таємно» — «Анатомія страху», автори якої стверджували, що анонімні репресії породжують безпричинний жах і сприяють зміцненню влади.
У неділю, 18 липня, в найспекотніший день року, коли температура повітря сягала 52°С, гетьман вирішив виїхати разом з Наталею Гаврилівною до літньої резиденції «Рогулька» — однієї з двадцяти шести офіційних резиденцій гетьмана. Привабливість держдачі «Рогулька» полягала в тому, що вона була поруч тренувальної бази ВІРУ і ретельно охоронялася по всьому периметру спецназом розвідки, якому гетьман довіряв більше, ніж власній охороні. Наталя Гаврилівна перед обідом була у великій скляній оранжереї, яку прикрашали могутні кокосові пальми. Дружина гетьмана вирощувала улюблені орхідеї, милуючись ніжною гармонією тропічних кольорів. Гетьман сидів зі склянкою віскі у прохолодному кабінеті, звідки через скляну стіну відкривався чарівний вид на сосни і озеро, відгороджене великою підводною сіткою від тої частини, де тренувалися військові розвідники.
Крім донесення Мережка, гетьман взяв з собою кілька довідок про СМЕРТОХРИСТІВ, про яких досі майже нічого не чув, і був дуже здивований логічністю їхнього вчення та силою аргументів. Особливо йому сподобалось повідомлення про мощі Христа, знайдені в київській печері: уявив, яку шалену кількість туристів може притягти ця знахідка і як при цьому зміцниться авторитет України. З другого боку, його занепокоїла перспектива якщо не громадянської війни (тут Мережко перебільшував), то локальних сутичок і терористичних актів, що значно погіршить стабільність в державі. Заманливо було б покінчити зі СМЕРТОХРИСТАМИ упродовж однієї ночі, але гетьман пам'ятав, що за ними стоять дуже потужні сили — перш за все Басманов, з яким не можна було не рахуватися. Але ідея об'єднати світську і духовну владу в одній особі йому дуже припала до душі: уявив, як у Софійському соборі ієрархи надягають на нього золоті ризи, і як піднесено й світло звучить церковний хор... Пошкодував, що так погано знає християнські обряди (слава Богу, що більш-менш вправно навчився хреститись під час телевізійних служб), бо більше його цікавили турбодизельні танкові двигуни і калібри самохідних гармат. А над усе — механізм збереження влади над країною.
Зробивши останній ковток віскі, він солодко закуняв, а коли розплющив очі, здригнувся від несподіванки. Перед столом стояв Клинкевич у білосніжному жупані.
— Ти чого? — спитав наполохано гетьман. — Хіба я тебе викликав?
— Викликали, батьку. Сказали, щоб я ось це приніс. Вітольд Ярополкович поклав перед гетьманом папір.
— Підпишіть, батьку.
Гетьман надів окуляри, взяв папір до рук і повільно, знехотя, почав читати цю муть. Мабуть, знову прохання когось з друзів Клинкевича про виділення наділу землі з кріпаками. Проте в папері йшлося про інше:
«До членів Ареопагу, архонтів, до членів Сейму, Уряду і військово-козацької адміністрації України.
Інформую про свою відставку з усіх посад за станом здоров’я з 18 липня 2077 року.
Рекомендую призначити гетьманом України генерал-полковника Клинкевича Вітольда Ярополковича.
К-Д. Махун
18 липня 2077 р
12.00 за київським часом»
— Що??
Гетьману здалося, що він ревнув голосно, по-гетьманськи грізно, як колись, перекрикуючи гуркіт танкових двигунів, але насправді голос пролунав по-старечому безсило і розгублено.
В кімнаті з'явилося п'ятеро чи шестеро міцних мужиків у сірих костюмах, з однаковими свинячими рилами — можливо, масками. Вони обступили письмовий стіл. З гетьмана — на відміну від Гайдука — не було чого здирати, крім старої, вицвілої зеленої майки академії бронетанкових військ.
— Підписуйте, батьку, — майже лагідно повторив Клинкевич.
— Ти... ти... байстрюк недороблений!
— Ображаєте, батьку, — лагідно мовив Клинкевич. — Я — ваш син. І ви це знаєте. Підписуйте.
Він подав гетьману золоте пав’яче перо, оздоблене діамантами, — подарунок генерала Мгуанбо, президента Сьєрра-Леоне.
Гетьман гнівно відкинув перо, яке золотою рибкою зблиснуло в повітрі.
— Ти, ти... хто ти такий — мені диктувати? Я — гетьман України! Охорона! Заарештувати цього пиндюка!
— Охорона тут, — пояснив Клинкевич. — І пані Наталя в надійних руках. У вас є вибір. Три варіанти.
Свиняче рило, що стояло позаду гетьмана, накинуло йому на шию шовкову шворку і почало поволі стискати. Старий почав хрипіти, обличчя його посиніло. Клинкевич жестом наказав зупинити процес.
