Аналогічне відбувається з найважливішим стратегічним ресурсом нашої Батьківщини — зерном. У час, коли однією з загроз для людства є нестача продовольства і голод, ті, хто перетворив народна кріпаків, хто узурпував право розпоряджатися власністю народу, віддавали найродючіші землі України агентам іноземних держав. З оприлюднених матеріалів видно, що майже 40% найпродуктивніших земельних ресурсів України було продано іноземним власникам, що є державним злочином і повинно каратися законом.
Матеріали, представлені на сайтах, свідчать про глибину морального падіння так званої «української еліти», звиродніння касти «недоторканих», їх деградацію — від тотального лицемірства до тотальної безсоромності, до цинічного публічного хизування скарбами, вкраденими у знедоленого народу.
Фронт Визволення України ініціює створення Київського Трибуналу, метою якого буде здійснення суду над головними державними злочинцями і зрадниками України. Також ведеться підготовка до Міжнародного Суду над службовцями Збройних Сил і каральних органів Чорної Орди, їх посібниками з числа місцевого населення, які здійснили злочини проти громадян України різних національностей. Для участі в Київському Трибуналі й Міжнародному суді запрошуються незалежні юристи, правозахисники, міжнародні експерти, представники громадських організацій, які гарантуватимуть неупереджений характер розгляду справ і об'єктивність вироків.
Фронт Визволення України висловлює сподівання, що опублікування таємних файлів прискорить ліквідацію звироднілого режиму смертохристів, агентів Чорної Орди, наблизить час звільнення України від чужоземної окупації і відновлення державності.
100.
До Гайдука, який разом з Невінчаним і Палієм-батьком у синьому «Форді-Скорпіоні» наближався до Вінниці, додзвонився майор медичної служби Бойко з київського військового госпіталю. Чути його було погано — можливо, перешкоджали дощ і сніг, що тримали Україну в тривалій облозі, можливо, служби електронної розвідки і захисту Орди почали більш жорстко контролювати розмови, що велись через розвідувальний супутник ВІРУ.
Ігоре Петровичу! — почув Гайдук голос Бойка крізь тріск і гудіння, — ви пам'ятаєте хворого, який лежить у нас в гематології?
Гайдук згадав худе обличчя російського контр-адмірала Феоктистова, якого він забрав з острова Евіа й поклав до госпиталю. У контр-адмірала знайшлася дальня родичка в Києві, яка погодилась доглядати хворого, приносити до відділення овочі й фрукти. Феоктистову навіть стало краще.
— Що з ним?
Невінчаний, об'їжджаючи заповнені каламутною водою дірки на дорозі, навіть не матюкався, щоб не перешкоджати розмові Гайдука.
— Дуже погано, Ігоре Петровичу, — пробився голос майора Бойка. — Сьогодні вранці прийшли до нас яничари, хотіли забрати контр-адмірала. Ми ледве відстояли, сказали, що ось-ось помре... Але вони увечері прийдуть іще, і, якщо він не помре...
— Ви по суті можете? Ви баба Дуня чи офіцер? — почав закипати Гайдук.
— Яка баба Дуня? — не зрозумів майор.
— Fuck you, — тихо лайнувся Гайдук. — Доповідайте.
— Феоктистов півгодини тому дав наказ на пуск.
Тут прийшла черга Гайдука не розуміти.
— Який пуск?
— Ви генерал чи баба Дуня в погонах? — роздратовано сказав майор. — Пуск — це, згідно з бойовим статутом, «дія, спрямована на запуск ракети».
— Звідки знаєте ?
— Сам чув, як він давав команду. Спочатку не зрозумів — якісь цифри, мабуть, координати, шифри, дальність, чорт зна що, а потім сказав: віддаю наказ на пуск. Я коли зрозумів, спробував забрати геджет, але він синій став, бідний, мені його жаль стало... А якщо він на госпіталь навів ракети? Тобто, на Київ? Як мене чуєте?
— Зупиніться, — наказав Гайдук.
Невінчаний і Палій перезирнулися. Невінчаний підрулив праворуч, потихеньку, щоб не перекинутися в кюветі, під'їхав до узлісся. Гайдук вийшов під холодний дощ, струсив з невисокої ялинки воду і сніг. Чомусь згадав, як з Боже
ною під'їжджали до мокрих осик на околиці Києва, неподалік від окружного шосе. Наче сто років тому це було.
Знехотя, бо мокро і холодно, з електромобіля вийшли Невінчаний і Палій, не розуміючи, що сталося з Гайдуком.
— Вимкніть двигун, відімкніть акумулятори, заблокуйте всю електроніку. Всі геджети загорнути в плащ-накидки і закопати. Виконуйте, — наказав Гайдук так, що його супутникам стало не по собі.
— Так холодно ж, Ігоре Петровичу, земля мокра, — спробував відкосити від наказу Невінчаний.
— Зараз стане тепло.
Дощ раптом ущух, і небо відкрилося в усьому своєму серпневому блакитному безсмерті. Розвідники піднесли голови до неба, наче вперше побачили його таємничу глибину. Вгорі вони помітили якісь дивні рівні білі лінії, що перекреслювали небесне склепіння із заходу на схід. Сонце над Вінницею вже хилилося до заходу, коли далеко на сході над горизонтом народилося друге — більш молоде, енергійне сонце, перенаситивши світлом Євразію, наче день, не скінчившись, почався знову. Потім світло згасло, залишивши по собі зелене сяєво, яке заполонило собою все небо, все довкілля, викликавши ефект люмінесценції. І офіцери ВІРУ, і електромобіль «Форд-Скорпіон», і невисокі ялинки на узліссі, і порепане, розбите шосе, і телеграфні стовпи з проводами — все сріблясто засвітилося під зеленим небом, наче Творцю набридла агресивна різноколірність світу, й Він, як вправний художник, пройшовся фарбою одного, сіро-сріблястого кольору по старій картині, де колись були сині, червоні, зелені, білі барви. Вони згасли, немов би Бог накрив ідилічний пейзаж спеціальною плащ-накидкою, непроникною для радіохвиль.
101.
Коли у серпні 2177 року, через сто років після описуваних подій, історики зібралися на світовий конгрес, присвячений причинам і наслідкам Четвертої глобальної війни, вони вже не могли розпитати ні Гайдука, ні майора Бойка, ні контр-адмірала Феоктистова, ні його колег-підводників, ні президента Ширлі Мак Доул, ні диктатора Кара-хана, ні його беклербека, генерала Мохамад-бека, ні Божену, ні монгольську Золотульку Алтинцецен, ні Сансизбаєва, якого невдовзі після страти отця Івана розтерзали монахи Києво-Печерської лаври, що повстали проти смертохристів — ні в кого вже не можна було допитатися, що насправді сталося в серпні 2077 року. Дуже мало залишилося також документів того часу, бо після термоядерних вибухів в атмосфері і космосі згоріла більшість супутників, в яких зберігалася важлива інформація, а комп'ютери на Землі були або знищені, або пошкоджені електромагнітним випромінюванням; багато носіїв пам'яті загинули назавжди. Паперових свідчень також майже не залишилось.
Світовий конгрес істориків відбувався у Києві на Івановій горі, в Палаці Націй, що був побудований після війни, оскільки в Україні розмістилося регіональне бюро ООН. Делегати з'їзду — особливо ті, хто ніколи не бачив Києва, з насолодою блукали в парковій зоні, серед фонтанів і затишних альтанок, де зовсім не відчувалася серпнева спека. На найвищій точці гори, над урвищем, з якої відкривався вид на чисту і повноводу ріку Либідь і західну частину Києва, здіймалося величезне, з чорного житомирського граніту, розп'яття Т-подібної форми. До нього була прикута сорокадвометрова постать розіпнутого Христа з сліпуче білого композитного металу. Скорботне обличчя Христа з заплющеними у передсмертну хвилину очами хоча й вражало трагізмом (майже кожен, хто дивився на лик Спасителя, молився: «Господи, пронеси мимо мене цю чашу»), проте йшов від нього такий умиротворений спокій, що дивним чином очищав душі тих, хто стояв біля підніжжя. Розповідали, що скульптор використав древню відеозйомку — як розпинали давним-давно на цій горі нікому не відомого священика, тіло якого зникло наступної ночі після страти й так не було ніколи знайдене...
На конгресі, як і слід було чекати, відбулися гострі зіткнення представників різних наукових шкіл істориків. Так, група дослідників з Великобританії висунула, посилаючись на матеріали слідчої сенатської комісії, гіпотезу про те, що президент Конфедерації Ширлі Ван Лі (Мак Доул) знала про терміни і цілі атаки корпусу яничар на посольство Конфедерації в Києві, але свідомо приховала розвіддані від американського суспільства, вважаючи, що тільки кривава жертва — загибель дипломатів — переконає громадян Конфедерації в необхідності розпочати війну з Чорною Ордою на території Євразії. Дослідники нагадували, що подібний трюк застосував президент Ф.Д. Рузвельт, який знав про атаку японців на Перл-Гарбор в 1941 році і нічого не зробив для того, щоб відвести загрозу від тихоокеанського флоту США. Зате підступна японська атака і жертви, понесені флотом, пробудили від летаргії ізоляціонізму американський народ.
