— Я чув, що Кара-хан помирає, — сказав гетьман.
Клинкевич щиро обурився:
— Брехня, батьку. Вчора Чингіз-Сарай оголосив, що тільки-но завагітніла тридцять восьма дружина Кара-хана.
Уявляєте, яка в нього апаратура? Це буде вже сто сорок восьма дитина!
Мережко був обережніший:
— Цього не можна ігнорувати, — передав він послання гетьману. — Треба йти на поступки в дрібницях. І залишатися твердими в стратегічних речах. Ну, наприклад, нащо нам здалася ця Божена О'Коннел? Вона племінниця Марти Джеферсон. Віддайте її нах. Пригальмуйте трохи Крейду. Є інформація, що дах у нього поїхав, може замордувати Гайдука. А Гайдук нам ще потрібний. Він знає дуже багато. І під час допиту вже погрожував Крейді, що невдовзі може вибухнути бомба...
— Яка бомба? — занепокоївся гетьман.
— Інформаційна. А ми не знаємо, що в ній закладено. Тому з Гайдуком треба грати більш тонку гру. Забрати цих м'ясників. Пообіцяти Гайдуку щось позитивне взамін за його співпрацю з нами...
— Може, ти і правий, — гетьман задумливо погладив бронзову лисину Черчілля, подумавши, що цьому рудому англійському лорду було набагато простіше керувати країною, бо ніякій король чи князь не стояли над ним і не заважали приймати ключові рішення.
— І ще одне, Ваша Ясновельможність, — докінчував свою думку Мережко. — Гайдук тепер у нас в руках, він не становить для вас ніякої загрози. Ми його скомпрометуємо по повній програмі і знищимо, коли захочемо. Але тільки він може відкрити, хто підклав вам таку свиню — уклав союз з Сапатерро, пішов на постачання зброї. Ми що — Росія? Чого ми ліземо в Америку? Нам своїх проблем не вистачає?
— Не треба так, — невдоволено ворухнувся Клинкевич. — Це не доведено. Може, це провокація америкосів? Щоб нас залякати?
Мережко підвівся.
— Дозвольте йти, Ваша Ясновельможність?
— Ідіть, — дозволив гетьман. — Інформуйте мене по Гайдуку.
— Слухаюсь.
Провівши поглядом директора ДерВару, гетьман глянув з докором на Клинкевича.
— А він має рацію. Підставили ви мене, бляді. А тепер сиди у цьому гівні, — він роздратовано відкинув послання Ширлі Ван Лі. — Що дав обшук квартири Гайдука? Чи знайдено докази його участі в підготовці перевороту?
— Квартира чиста. Але Прядко дав покази...
— Прядко, Прядко, — сумно зітхнув гетьман. — Він прекрасний генерал, але страшний боягуз. Блискуче планував операції, але коли наближався час наступу, в нього починався пронос. Це називалося «синдром Прядка».
Він засміявся, зрадівши зустрічі зі старими спогадами, і наказав Клинкевичу негайно викликати Крейду.
70.
13 липня 2077
10.00 Київського часу
Таємно
Її Високоповажності
Президенту Конфедерації Держав Північної Америки Добродійці Ширлі МакДоул (Ван Лі)
Шановна пані Президент!
З великою увагою і розумінням у державних колах України було зустрінуто Ваше останнє послання, яке сприймається нами як вираз дружніх почуттів до України, як стремління зміцнити стратегічне партнерство між нашими країнами.
Насамперед, хочу розвіяти певне непорозуміння щодо так званої «раптовоїзміни курсу України на 180 градусів». Наважусь Вас запевнити, що ніякої зміни курсу не сталося,
бо ми трактуємо поняття «нейтралітет» не як мертву догму, а як гнучкий інструмент зовнішньої політики України в нинішній складній міжнародній ситуації.
Україна не змінила своєї принципової позиції щодо співпраці з ОГБ у зміцнені миру і світової безпеки перед лицем агресивних приготувань держав Чорної Орди.
Україна залишається вірною своїм союзницьким зобов'язанням і в цьому плані ми знову підтверджуємо нашу позицію, висловлену генералом Гайдуком під час зустрічі з Вами в Афінах.
Щоб остаточно вичерпати прикре непорозуміння, я приймаю таке рішення:
1. Україна готова негайно відновити таємні переговори з ОГБ щодо політичних, фінансових і військово-технічних умов співробітництва в сфері безпеки.
2. Ми готові розглянути пропозиції ЕллаПолу щодо вступу України до цієї організації.
3. Ми негайно припиняємо блокування Посольства Конфедерації в Києві і гарантуємо вільний виїзд громадянки Конфедерації Б. О'Коннел з території Посольства і України
4. Ми забезпечимо справедливий і прозорий суд над гр. Гайдуком і, незважаючи на тяжкість обвинувачень, готові допустити до суду американських юристів.
5. Я розпорядився створити комісію для розслідування справи щодо співпраці високопоставленого українського чиновника з наркобароном, міжнародним злочинцем Сапатерро. Будемо вдячні американській стороні за надання допомоги українським правоохоронним органам в цьому питанні. У разі підтвердження підозр, злочинець буде суворо покараний і переданий, якщо треба, силовим структурам Конфедерації.
Ще раз прошу Вас, пані Президент, якомога швидше відмінити запобіжні заходи проти України (пп.. 1, 2, 3, 4, 5 і 6 Вашого листа).
З глибокою повагою — Гетьман України
К-Д. Махун.
71.
Гайдука, як під час жовтої лихоманки, переслідувало одне і те ж марення: він здирав з себе власну шкіру, так, наче скидав водонепроникний костюм аквалангіста. Шкіра здиралася з пекельним болем, а його тіло, позбавлене шкіри, скидалося на анатомічний препарат, складений з червоних лискучих м'язів і білих сухожиль. Тоді Гайдук брав до рук власну шкіру й шукав на ній якесь особливе татуювання, спеціальний шифр, який вказав би, де сховані його файли і та інформація, що була отримана в ході операції «Ахіллесова п'ята». Шукав, але не знаходив. Це повторювалося десятки разів у різних варіаціях: то йому допомагала Божена, вся скривавлена, іншим разом генерал Прядко здирав свою шкіру і пропонував її, як жовту ганчірку, яку треба було розтягти на огорожі Гайдукового будинку у Вашінгтоні, й уважно, сантиметр за сантиметром, вишукувати ці кляті позначки. Інколи прилітав дрон, який кружляв навколо, і тоді Гайдук, замерзаючи без шкіри, намагався затулити тулубом те місце, де мав бути шифр. Але шифру не було, хоч Гайдук пам'ятав, як Божена, сидячи в нього на спині голою (він відчував на лопатках її вологе тепло), татуювала номер на внутрішній поверхні стегна. Одного разу йому наснилося, що шкіра, яка сушилася біля багаття на березі Рогульки, зайнялася, спалахнула, почорніла й розсипалася чорною сажею — і Гайдук заплакав, бо став беззахисний і жалюгідний, мов людина без одягу і без документів, без ідентифікаційного номера, без прізвища, без минулого, без землі, яка б його пам'ятала. І без майбутнього.
Він плакав довго і безнадійно, доки не прокинувся в покійницькій — так йому здалося. Навколо нього купчились якісь люди, мабуть, прозектори, в такому ж сірому дранті, й уважно вивчали його труп. Він був переконаний, що шкіри на ньому немає, що вона зникла, і від того знову гірко заридав.
— Ти хто? — спитав його літній чоловік з сивою борідкою, схожий на головного прозектора.
— Я — сто тринадцятий, — ледве видихнув Гайдук.
— Та ти не бійся, ми свої, — засміявся сивобородий. — Хто ти?
— Сто тринадцятий, — уперто повторив Гайдук. — Де моя шкіра?
— Ти що — замерз? Шкіра при тобі. А тут жахлива спека. На, прикрийся, — незнайомець кинув Гайдукові в ліжко драну ватяну ковдру.
— Де я? — спитав Гайдук.
— Ти — в камері смертників, — весело інформував бородань. — Та ти не переживай. Це тимчасово... Що з тобою? Тобі погано? Може, води дати? — занепокоївся він.
— Ні, — підвівся на ліжку Гайдук. — Нічого не треба. Я сам.
Він вставив стопи до валянок, накинув на плечі ватяну
ковдру, але сил піднятися не стало. Ноги тремтіли. Порахував співкамерників — їх було п'ятеро. Двоє лежали на ліжках горілиць і не брали участі в камерному житті. Ще двоє сиділи навпочіпки попід стіною, як роблять це пацієнти психушок. І тільки жвавий чоловік з сивою шкіперською борідкою, який виявив до Гайдука зворушливу турботу, весь час рухався, розмовляючи то з самим собою, то з мовчазними співкамерниками. Гайдук згадав золоте правило Мережка: перший сусід по камері, котрий звернеться до тебе, — підсадна качка.
