Я закликаю всіх членів ОГБ виявити єдність у час смертельних змагань з ворогом. Я закликаю уряди тих країн, які ще не є членами ОГБ, але вже відчувають на собі дихання чорних хижаків, якнайскоріше приєднатися до нашої організації, взяти участь у спільній боротьбі.
Я закликаю уряд Піднебесної народно-демократичної імперії виявити мудрість, зберігати нейтралітет і не ставати на бік агресора.
Але нехай ні в наших ворогів, ні в тих, хто вагається, не буде ілюзій: якщо почнеться глобальна битва, ми переможемо. І про нашу перемогу сповістить світові не зранений, вмираючий самотній марафонець Фидипід, а два мільярди воїнів світла — безсмертних воїнів демократії, прогресу і миру.
Овація супроводжувала ці слова президента Ширлі Ван Лі, після чого було оголошено перерву для переговорів.
Гайдук і Прядко подалися до тієї зали, де стояли ряди кабінок, тут було призначено зустріч з польськими представниками. Рівно о 12.00 до кабінки зайшли Пшемислав Росяк, міністр національної оборони Польщі, та генерал армії Кшиштоф Самсонович, головнокомандуючий об'єднаними військами ЕллаПол. Росяк, молодий, елегантний син мера Чікаго, улюбленець жінок з манерами ведучого популярних телепрограм, обійнявся з Гайдуком, поплескавши його по спині ("Czesc stary, jak si$ masz?") — він підтримував тісні ділові стосунки з бюро Гайдука у Вашінгтоні. Генерал Самсонович з пишними вусами, як у маршала Пілсудського, тримався більш скуто: віддав українцям честь двома пальцями, схилив поголену голову і клацнув каблуками. Він не знав ні Прядка, ні Гайдука.
Поляки принесли Гайдуку і Прядку проект таємної угоди щодо військової співпраці Збройних сил України з об'єднаними силами ЕллаПолу, повідомивши при цьому, що до них приєднується норвезький арктичний корпус і шведська авіадесантна армія, готова до дії в полярних районах.
Росяк чесно визнав, що тривогу викликає південний, чорноморський фланг: ні Румунія, ні Болгарія не можуть нічого протиставити турецькому пануванню на морі, а Греція після втрати острова Хіос, захопленого турками, зосереджує свої зусилля виключно в Егейському морі. Генерал Самсонович переважно мовчав, погладжуючи вуса, не перебиваючи міністрів оборони. Прядко передав полякам список необхідних озброєнь і обладнання. Гайдук з симпатією приглядався до цього селянського сина, що виріс на Хмельниччині і став одним з найкращих штабістів України, на якого звернув увагу гетьман під час війни з ЕнРосом.
На питання Росяка щодо ставлення українських колег до пропозиції ОГБ — ввести польські війська до Західної України — Прядко відповів, що це — справа політичного керівництва держави. Гайдук сказав, що може виникнути певна аналогія з пропозицією Сталіна в 1939 році — ввести Червону Армію на територію Польщі з метою стримування Німеччини: реакція польського керівництва тоді була різко негативна. Тут втрутився генерал Самсонович, який сказав, що в даному випадку історичні аналогії є хибними — настільки відрізняються обставини та виклики. Міністр оборони Росяк зауважив, що ні в якому разі не йдеться про повторення трагічних помилок минулого. Він сказав, що його мрія — бачити об’єднану польсько-українсько-литовську державу: «тридцять мільйонів українців, п'ятдесят мільйонів поляків і п'ятнадцять мільйонів литовців, об'єднавши промислові потенціали і збройні сили, могли б стати дуже впливовою частиною Європи» — заявив Росяк. Гайдук до цього додав п’ятнадцять мільйонів білорусів, які намагаються побудувати демократичне суспільство.
Домовившись підтримувати постійний контакт, делегації розійшлися на ланч. Гайдук з Прядком прибилися до демократично-гамірливого залу, де були розташовані зони дешевих буфетів з національною кухнею країн-членів ОГБ, різностильні бари і паби, невеличкі ресторанчики і затишні кав'ярні, й після тривалих пошуків знайшли вільний столик на двох.
Навколо сміялися, кричали, розмовляли і мовчки споживали салати учасники саміту, на грудях яких красувалися бейджі третього рівня. Делегати першого і другого рівнів ланчували в окремих залах.
— Що ви про все це думаєте, Петре Івановичу? — спитав Гайдук.
Прядко задумливо пив морковний сік, витискаючи до стакану лимон. Лівою долонею прикривав стакан, щоб лимонні бризки не потрапили на стіл.
— Рекомендую вітамінну бомбу, — сказав він. — Можливо, це найкраща бомба на світі.
І — несподівано:
— Буде війна. Нас будуть спалювати з обох боків. Ми не готові. Ми втратили Україну. Збройні сили фактично знищені політиками. Але треба хоч залишки рятувати. Потрібен швидкий превентивний удар. Для цього треба задіяти всю цю публіку, — він обвів очима зал. — Особливо стратегічні, космічні сили Конфедерації. Поляків не пускати в Західну Україну — бо вони там і залишаться. А перекинути на лівий берег, на ТВД Харківщини, Лутанщини і Ростова-на-Дону.
Він знову припав до склянки, посоливши і поперчивши морквяний сік — наче це була «Кривава Мері». Подумавши, підняв голову:
— Буду відвертий. Все залежить від вас, Ігоре Петровичу. Армія покладається на вас.
— На мене?
— Так. Тільки ви можете зупинити цей маразм, в якому перебуває країна. Нікого, крім вас, немає. Армія допоможе. Бо немає сил спостерігати цей шабаш відьом...
Він зітхнув і відставив стакан.
— Ми вас підтримаємо. Починайте.
Гайдук, який досі не знав поглядів Прядка (всі джерела відзначали високий професіоналізм Головного військового отамана, але нічого не мовили про його політичну позицію — Прядко відзначався винятковою обережністю), був зворушений такою відвертістю. Водночас гостра тривога пойняла його: різні сили підштовхують його до державної зради, до перевороту, за яким стоїть кров, бо не буває військових переворотів без крові: згадав перевороти в Росії, Іспанії, Греції, Іраку, Чилі, Аргентині, Польщі, Німеччині, Сербії, Румунії, Китаї, Єгипті, Індонезії, Нігерії, в десятках інших країн. І всюди — одне й те ж: вбивства, чистки, арешти, полум'яні й справедливі гасла, короткий час тимчасового покращення, стабілізації, за яким — нова тупа диктатура, нові помилки і злочини, нові політичні репресії й корупція. Прокляте зачароване коло.
І чому він, далека від України, чужа, по суті, людина повинен брати на себе всю відповідальність за новий, можливо, більш жорстокий цикл насильства?
Гайдук швидко з'їв салат «цезар», одним ковтком випив каву «еспрессо» і, міцно потиснувши руку Прядку, пішов до залу переговорів, де його чекав Діма Мочалкін.
— Ігоре Петровичу, — спитав Діма. — Вам подобається тутешнє повітря?
— А що? — похмуро спитав Гайдук. — Є проект прокладення труби з Греції в Україну? Щоб повітря демократії нагнітати?
— Ні, — засміявся Діма. — Я був на морі, плавав, а потім подихав цим повітрям. І згадав Піфагора: він сказав, що запах трав і спецій — краща жертва богам, аніж сморід смаженого сала. І тому я...
— Можливо, Піфагор був мусульманином, — обличчя Гайдука залишилося похмуро незворушним. — Що у тебе?
— На зустріч з вами проситься російська делегація.
— Російська?
Так. Вони тут у якості гостей. Приділіть їм увагу.
— Добре. Де вони?
— Чекають у тридцять третій кабіні.
Коли Гайдук з Дімою увійшли до кабіни, троє офіцерів у чорній військово-морській формі підвелися.
Старшим у цій делегації (на бейджі напис: Special guest) був контр-адмірал Феоктистов, з ним — капітан першого рангу Сєдов та капітан другого рангу Ювженко. Гості представились як члени СОР — Союзу офіцерів Росії. Контр-адмірал Феоктистов розповів, що командує з'єднанням трьох атомних підводних стратегічних ракетоносців Північного флоту, до складу якого входять флагман «Москва», човни «Сталінград» і «Арзамас», якими командують його колеги.
— И вот, господин генерал, — худий, жилавий, з коротким сивим волоссям йоржиком контр-адмірал дивився не на Гайдука, а чомусь на Діму Мочалкіна, — когда эти упыри, руководители России, предавали нашу родину, якшались с нехристями, продавали наши богатства черножопым, шли на самые подлые сделки и уступки, мы годами сидели под водой, зарабатывая лейкемию, и думая, что служим великой России, которой было насрать на нас... Но теперь мы прозрели и приняли решение. Мы просим передать правительству братской Украины, что готовы служить под ее знаменами во имя... во имя отомщения за поруганную родину, за униженную веру, за страдания русского народа. Мы готовы обрушить на Черную Орду ракетно-ядерный удар огромной мощности. К нам присоединяются экипажи еще двух подлодок из Тихого океана.
