Операція «Тамерлан» розвивалася далеко не так успішно, як передбачалося. Вже 3-го серпня погода в Києво-Дніпровському улусі різко змінилася — замість африканської спеки, до якої звик генерал і велика частина його армії, настало похолодання й почалися дощі. їх можна було б назвати тропічними, якби не те, що стіна зливи була перемішана зі снігом: рух визвольних військ уповільнився, танки і вантажівки буксували в чорноземах, а дороги в цій клятій країні, яка називала себе європейською, були знищені, бо господарі країни пересувалися повітрям на «черепахах» — отих розкішних «Тойотах», «Мерседесах» та BMW, з кулеметами та ракетними комплексами, з салонами, оздобленими слоновою кісткою і червоним деревом, і не знали, в якому стані перебувають шляхи на землі. Тільки один хайвей Захід-Схід підтримувався Фрідманом більш-менш пристойно, щоб автопоїзди могли приносити барону зиск. Але після втечі Фрідмана з Києва, на хайвеї почалися акти саботажу, підриву полотна дороги та віадуків, що уповільнило темпи доставки пального і боєприпасів. Особливо великі проблеми виникли з пальним для «черепах», бо на Сталінградському хімічному підприємстві стався вибух. Злива, яка не вгавала вже тиждень, принесла з собою численні повені, в яких потопали злиденні села і містечка Лівобережжя. Графік вивезення харчових продуктів, насамперед зерна, на чому наполягав Чингіз-Сарай, було зірвано. Урочисті зустрічі воїнів-ви-зволителів з місцевим населенням, заплановані на п'яте серпня у Донецьку, Одесі, Чернігові та Миколаєві, не відбулися, бо ніхто не хотів стояти під снігодощем у літніх строях, тримаючи штучні квіти і прапорці Чорної Орди в руках у той час, як похмурі натовпи безробітних смердів і фабричних кріпаків стояли облогою навколо магазинів спиртних напоїв і вимагали відновити продаж горілки. Патрулі іранської та пакистанської жандармерії розстріляли кілька таких ворожих маніфестацій, чим наразилися на самосуд натовпу, який закидав стражів порядку коктейлями Молотова і саморобними тротиловими підривними зарядами. Довелося жорстоко покарати місцеві власті тих регіонів, в яких було зірвано урочисті зустрічі військ: кілька десятків продажних чиновників було повішено на центральних площах імені Леніна у названих містах.
Лише в Полтаві належним чином зустріли війська Чорної Орди. Військовий комендант міста та взвод охорони були урочисто прийняті в Музеї полтавської битви, де братам-окупантам на спеціальному електрокарі викотили унікальну п'ятитонну галушку, негайно занесену до книги рекордів Гінеса. Правда, через кілька годин тих, хто скуштував галушку, охопив спалах кишкової проносної інфекції, але ця обставина не зацікавила військовий відділ пропаганди, який вже розмістив на глобальних новинах телесюжет про захоплюючу зустріч визволителів у місті російської слави.
Проте не ці — втішні чи погані — новини стали причиною пригніченого стану Мохамад-бека.
Півгодини тому відбулася вкрай неприємна розмова генерала з його Святістю, Чорною Зіркою Землі, Сонцем Сходу, безсмертним вождем Чорної Орди Кара-ханом.
— Ти що наробив, гівнюк? — спитав непевним голосом смертельно хворої людини Кара-хан. — Ти мій заступник чи верблюдяче гівно, що засихає в пустелі? Ти людина чи дурний баран з маленькою головою і великими яйцями?
— Ваша Святосте, — вимовив Мохамад-бек, проклинаючи старого диктатора, який ніяк не хотів здихати. — Я готовий нести відповідальність за всі свої вчинки.
— І понесеш, — прохрипів Кара-хан. — Що ти наробив з посольством тих американських слуг Шайтана? Я щойно довідався, що сіоністи оголосили нам війну.
«Це означає, — подумав Мохамад-бек, — що упродовж кількох днів він був відключений від життя і перебував у барокамері. Вже недовго».
— Ваша Святосте, у посольстві перебувала агентка, яка знала таємницю марсіанської суперзброї. Я змушений був видати наказ про атаку.
— Ну і що? Ти її піймав, гівнюк хашемітський?
— Ще ні, Ваша Святосте. Але..
— Я виключаю тебе зі списку претендентів на моє місце. — Було чути, як Кара-хан важко дихає.
— Ваша воля — воля Аллаха, — покірливо сказав генерал, бо набагато краще, ніж Сонце Сходу, розумів наслідки свого провалу. Вся світова юдо-ліберальна та сіоністська преса верещала про «Злочин у Києві», забувши про невинні жертви Лівану, Сірії, Ірану, Афганістану та Єгипту. Четверта глобальна війна була оголошена, але активних дій не спостерігалося. Мохамад-бек розумів, що Ширлі Мак Доул чекає, коли пропагандистська кампанія, розв'язана нею проти Чорної Орди, дасть результати: процент американців, які підтримували війну з Чорною Ордою в Європі, вже зріс до 53% і продовжував невпинно зростати. В усіх Інтернет-мережах та на телебаченні безупинно кружляли сентиментальні історії про дипломатів, загиблих у Києві, та їхні сім'ї. Особливо розкручувалася історія марсіанського героя Америки новомученика Вільяма Кроуфорда, змальовувалися страждання його сім'ї. Тільки ім'я Божени О'Коннел ніде не фігурувало.
Генерал дізнався про існування цієї клятої марсіанки та її таємниці тільки першого серпня, у день наступу на Україну, коли його увага була зосереджена виключно на виконанні графіку операції. Начальник МУРу, генерал-майор Ясір Вахіт, доповів йому, що американський інформатор, псевдонім «Руда свиня», який перебуває на території посольства Конфедерації, повідомив про лейтенанта космічного легіону «Марс» Божену О'Коннел, коханку генерала Гайдука (знову цей Гайдук, покарай його Аллах), яка нібито знає таємницю марсіанської суперзброї, що може вирішити долю війни на землі. «Руда свиня» пропонував під час захоплення посольства Конфедерації здати в руки МУРу згадану Б. О'Коннел за винагороду 50 мільйонів глобо.
Мохамад-бек, не консультуючись з Чингіз-Сараєм, бо знав, що Кара-хан не в змозі приймати рішення, і цілком справедливо вважаючи себе першим заступником Чорної Зірки Землі, віддав наказ про захоплення посольства ще до того, як сили Конфедерації почнуть евакуацію дипперсоналу. Інша річ, що цей ідіот, командир карального корпусу яничар Алі Акбар Пєрєвєрзєв недбало підготувався до операції «Райський сад» і дозволив своїм зарізякам вчинити бійню, в якій могли загинути як агент «Руда свиня», так і Божена О'Коннел. За провал операції генерал Пєрєвєрзєв покараний п'ятдесятьма ударами батога, розжалуваний у рядові і відправлений до штрафбату в афганську провінцію Кандагар. Мохамад-бек приклав геджет до губ і наказав:
— Зайдіть до мене.
До кабінету увійшла монгольська красуня Алтанцецен — «золотулька», освітивши темну душу Мохамад-бека сяєвом спогадів про перше кохання. Вона сіла поряд, і він поклав руку на її плече.
— Уважно слухай і перекладай.
Щойно йому надіслали з МУРу знахідку з посольства Конфедерації, яка могла пролити світло на історію з клятою марсіанкою.
Він увімкнув запис відділу безпеки посольства Конфедерації від 2/08/2077. 00.15 AM. У кутку кімнати сиділа прив'язана до стільця дівчина, поруч, тривожно озираючись, стояв кремезний чоловік у камуфляжі, тримаючи в руці важкий армійський пістолет «Taurus». Двері відчинилися, і в кімнату стрибнув хтось у дивній накидці і одразу впав, отримавши кулю в груди. Вскочив другий і сказав щось незрозуміле по-українськи:
— Я з Рогульки.
— Вбий цю тварюку! Не бійся за мене! — крикнула йому дівчина.
— Переклади, — нетерпляче сказав Мохамед-бек, просовуючи праву руку у розріз блузки, туди, де можна було торкнутися маленьких грудей Алтанцецен.
— Генерале, — невдоволено пересмикнула вона плечем, — ми трахаємось чи перекладаємо?
Він забрав руку з її плеча.
Я з Рогульки. Незрозуміло, що це? Пароль? Назва місцевості? Але ясно, що Божена і цей невідомий знають один одного. Вбий цю тварюку! Не бійся за мене. Так, вона знає цю людину, вони на «ти» і вона так ненавидить цю «Руду свиню» (сумніву в тому, що це саме він, не було), що готова вмерти — тільки б він помер.
Генерал та Алтанцецен вражено застигли, спостерігаючи, як третій урятував другого і спопелив голову і руки «Рудої свині».
