— Ти любиш танцювати, Фанні?

— Так, дуже; тільки я швидко втомлююся.

— Я б хотів піти з тобою на бал і побачити, як ти танцюєш. Невже у вас в Нортгемптоні не буває балів? Я хотів би подивитися, як ти танцюєш, і сам потанцював би з тобою, якби ти захотіла; адже тут мене ніхто не знає, а мені б хотілося ще раз побути твоїм кавалером. Ми з тобою раніше частенько гопцювали, пам'ятаєш? Коли на вулиці грала шарманка? Я начебто непогано танцюю, але ти, напевно, краще. — І, звернувшись до дядечка, що зараз стояв майже поруч, він спитав: — Хіба Фанні не чудово танцює, сер? Фанні, украй збентежена таким нечуваним запитанням, не знала, куди сховати очі, як пережити відповідь, що мала прозвучати. Суворий докір чи то принаймні крижана байдужість засмутить її брата, а її саму зганьбить на віки вічні. Але, проти очікування, вона не почула нічого подібного.

— Шкода, що я не можу відповісти на твоє питання. Я ніколи не бачив, як Фанні танцює, відтоді як вона була малим дівчатком. Але ми обоє можемо бути певні, що вона нас не розчарує, коли їй трапиться нагода себе показати; а це невдовзі має статися.

— Я мав щастя бачити, як танцює ваша сестра, містере Прайс, — мовив Генрі Кроуфорд, схилившись до них, — і беру на себе сміливість відповісти на всі ваші запитання з цього приводу. Але мені здається, — перервав він себе, побачивши, що Фанні засмучена, — що це краще зробити іншим разом. Тут є одна особа, якій неприємно, коли говорять про міс Прайс.

Правду кажучи, він лише одного разу бачив, як Фанні танцює; але зараз він готовий був щиро хвалити її легку ходу та чарівну грацію її рухів, хоч насправді нізащо у світі не зміг би пригадати, як вона танцювала, і скоріше погодився б просто повірити, що вона там була, ніж згадав бодай якісь подробиці, пов'язані з нею.

Усі, однак, подумали, що він захоплюється її вмінням танцювати; а сер Томас, безперечно, цим задоволений, підтримав розмову про танці взагалі і з таким захопленням розповідав про бали на Антигуа і слухав оповіді племінника про різні танці, які йому доводилося бачити, що навіть не почув, як оголосили, що екіпаж подано, і вперше дізнався про це з галасливого втручання місіс Норріс:

— Ну-бо, Фанні; Фанні, що це ти собі думаєш! Ми їдемо. Ти що, не бачиш, твоя тітонька готова їхати! Хутчіше! Я терпіти не можу, коли доброго старого Уілкокса змушують чекати. Завжди пам'ятай про візника та коней. Любий сер Томасе, ми домовилися, що екіпаж повернеться по вас та Едмунда з Уїльямом.

Сер Томас не міг цього заперечувати, оскільки то було його власне розпорядження, про яке він сповістив дружину і її сестру; але місіс Норріс, здавалося, геть про це забула і щиро вірила, наче вона владнала все сама.

Останнім, що приніс Фанні цей візит, було розчарування, оскільки її шаль, яку Едмунд хотів узяти у служника, щоб накинути їй на плечі, перехопила спритна рука містера Кроуфорда, і Фанні мала бути вдячною його більш демонстративній увазі.

Бажання Уїльяма побачити, як Фанні танцює, запам'яталося його дядечкові. Сер Томас натякнув на таку можливість не для того, щоб одразу ж про це забути. Він твердо вирішив задовольнити таке схвальне прагнення племінника, а так само й кожного, хто хотів би побачити, як танцює Фанні, і взагалі зробити приємне молодим людям; і, обміркувавши все як годиться, сер Томас, ні з ким не радячись, прийняв розважливе рішення, про яке сповістив наступного дня за сніданком; похваливши вчорашні слова племінника, він мовив:

— Мені було б прикро, Уїльяме, якби ти поїхав з Нортгемптону, не зазнавши такої розваги. Я б із задоволенням подивився, як ви обоє танцюєте. Ти розповідав про нортгемптонські бали. Твої кузини часом бували на них, але нам це зараз не підійде. Така поїздка втомить твою тітоньку. Отже, про бал у Нортгемптоні не може бути й мови. А от вдома можна було б влаштувати танці, і якби…

— Ах, любий сер Томас! — перервала його місіс Норріс. — Я вже знаю, до чого ведеться. Я знаю, що ви хочете сказати. Якби наша люба Джулія була вдома, чи то любонька місіс Рашворт — у Созертоні, тоді справді була б і причина, й нагода для такої задумки — влаштувати танці для молоді в Менсфілд-парку. Я знаю, що ви б так і вчинили. Якби лишень вони були вдома і могли прикрасити різдвяний бал! Подякуй дядечкові, Уїльяме, красненько подякуй дядечкові!

— Мої доньки можуть чудово розважатися у Брайтоні, — з притиском мовив сер Томас, — і, сподіваюся, вони щасливі; але той бал, що я задумав влаштувати в Менсфілді, буде для їхньої кузини та кузена. Якби наше товариство було в повному зборі, ми, звичайно, почувалися б приємніше, але чиясь відсутність не повинна позбавити втіхи всіх інших.

Місіс Норріс не знайшла, що відповісти. Вона побачила в погляді сера Томаса несхитну рішучість і мусила змовчати, тамуючи подив та роздратування. Бал о такій порі! За відсутності доньок, не порадившись із нею! Однак вона невдовзі утішилася. Це ж вона розпоряджатиметься всіма приготуваннями: леді Бертрам, звісно ж, слід вберегти від турбот та клопотів, і вона візьме всю справу на себе. Вона, і ніхто інший, прийматиме гостей; і ця думка вмить повернула їй гарний настрій, що дало їй можливість приєднатись до інших, перш ніж вони встигли висловити свою вдячність і захоплення.

Едмунд, Уїльям і Фанні, хоч і виявляли свої почуття по-різному, в чеканні обіцяного балу сяяли такою радістю, якої лише й міг чекати сер Томас. Едмунд щиро радів за своїх друзів. Жодний із батькових добрих вчинків, жодний із виявів його доброти ще ніколи його так не зворушував.

Леді Бертрам, незворушно спокійна й усім задоволена, не мала нічого проти. Сер Томас пообіцяв турбувати її якомога менше, і вона запевнила його, що «турботи її не лякають; вона й не уявляє собі, що могло б її стурбувати».

Місіс Норріс уже надумала, які кімнати серові Томасу слід використати для балу, але з'ясувалося, що він подбав про все раніше; і коли вона вирішила натякнути йому, у який день, на її думку, слід влаштувати цю подію, то почула у відповідь, що день також призначено. Сер Томас ретельно все обміркував; якщо її ласка його вислухати, він зачитає їй список гостей, яких має намір запросити; навіть беручи до уваги, що не всі молоді люди зможуть відгукнутися на таке термінове запрошення, однак набереться дванадцять-чотирнадцять пар танцюючих; і він навіть може сказати, з яких міркувань обрав саме двадцять друге число. Уїльям має прибути до Портсмута двадцять четвертого, отже, двадцять друге — останній день його гостювання в Менсфілді; але, якщо часу лишається так мало, призначити бал раніше було б нерозумно. Місіс Норріс мусила вдовольнитися тим, що вона була достоту такої ж думки і сама хотіла запропонувати двадцять друге число.

Тепер не лишалося жодних сумнівів, що бал відбудеться; і ще до вечора про це було оголошено всім майбутнім учасникам. Запрошення відправили з посильним, і того вечора не одна молода панянка, як і Фанні, лягла до ліжка, сповнена радісної турботи. Фанні ці турботи часом навіть здавалися не вельми радісними; юна і недосвідчена, маючи надто скромний вибір і замало довіри до власного смаку, вона ніяк не могла вирішити, у що їй вдягтися; а предметом найтривожніших роздумів був гарний бурштиновий хрестик, який Уїльям привіз їй із Сицилії, оскільки в неї не було жодного ланцюжка — лише проста стрічка; і хоч вона його так уже надягала одного разу, чи пристойно це виглядатиме на балі, де всі інші дівчата з'являться в коштовних прикрасах? І все ж — без нього не можна! Уїльям хотів купити їй золотого ланцюжка, втім, йому не вистачило грошей; і саме тому, не надівши хрестика, вона жорстоко його скривдить. Ці вагання навіть затьмарювали радість Фанні від того, що бал буде влаштовано передусім для неї.

Тим часом приготування тривали, і леді Бертрам так само сиділа на канапі, анітрохи не переймаючись цими клопотами — хіба що трохи частіше, ніж завжди, радилася з покоївкою та служницею, яка поспіхом готувала для неї нову сукню; щодо всього іншого, накази віддавав сер Томас, а місіс Норріс метушилася, наглядаючи за їх виконанням, проте для її світлості все це минуло безслідно, і, як вона й передбачала, в неї «не було жодних причин турбуватися».