Фанні не зводила з нього тривожного погляду, і коли їй вдавалося зазирнути йому в очі, він відповідав їй ласкавою усмішкою, щоб її заспокоїти; але в перший день подорожі вона не почула від нього ні слова про те, що його гнітило. Наступний ранок приніс їй більше. Перед тим як вирушати з Оксфорда, поки Сьюзен, вмостившись біля вікна, жадібно спостерігала за численним сімейством, що виїздило з готелю, інші двоє стояли біля каміна; і Едмунд, вражений зовнішньою зміною, що сталася з Фанні, і не знаючи, яких випробувань їй довелося зазнати в батьківському домі, вирішив, що в цьому частково — чи навіть повністю — винні недавні події, і, взявши її за руку, мовив стиха, проте схвильовано:

— Не дивно, що ти така змучена… ти страждаєш. Як той, хто тебе полюбив, міг тебе покинути! Але твоє… твоє почуття було недовгим, якщо порівняти… Фанні, подумай про мене!

Перша частина подорожі зайняла весь день, і вони дісталися Оксфорда вкрай знеможені; але наступного дня їм лишалося недовго пробути в дорозі. Вони досягли околиць Менсфілду ще до обідньої пори, і, наближаючись до любої серцю місцини, обидві сестри відчули навіть деякий острах. Фанні почала боятися зустрічі з тітоньками і з Томом за таких принизливих обставин; а Сьюзен з тривогою думала, що всі її гарні манери, всі нещодавно набуті знання про те, як слід поводитися в Менсфілді, скоро доведеться продемонструвати іншим. Приклади гарного та поганого виховання, звичних грубощів і нової для неї ввічливості виринали в її уяві; і вона тільки й думала, що про срібні виделки, серветки і чаші для споліскування пальців. А Фанні скрізь, куди сягав її погляд, бачила дивовижні зміни, що сталися порівняно з лютим. Коли вони в'їхали до менсфілдських володінь, майже болісна радість пронизала усе її єство. Минуло три місяці, повних три місяці відтоді, як вона покинула ці місця; тоді була зима, а зараз усе нагадувало про близькість літа. Галявини та поля довкола вкрилися ніжною зеленню, а дерева, хоч іще й стояли не вбрані, вже зараз милуючи око, ще більше чарували уяву обіцянням майбутньої краси. Однак радість Фанні була самотньою. Едмунд не міг її розділити. Фанні поглянула на нього, але він сидів, відкинувшись назад, заглибившись у тяжкі, як ніколи, роздуми, заплющивши очі, наче веселі картини гнітили його і він не хотів бачити краси рідних місць. І смуток оповив її знову; а від думки, як страждають зараз ті, хто вдома, і сам будинок, сучасний, просторий, прекрасно розташований, видався їй смутним.

Одна з тих, хто страждав, чекала їх з таким нетерпінням, якого досі ніколи не знала. Фанні ледве встигла пройти повз пригнічених на вигляд слуг, коли леді Бертрам вийшла з вітальні їй назустріч, з незвичною поквапністю ступила до неї і, обійнявши Фанні, мовила:

— Фанні, люба моя! Тепер мені стане спокійніше.

Ті, хто лишився в Менсфілд-парку, були нещасні, і кожен з цих трьох вважав найнещаснішим самого себе. Однак місіс Норріс, що любила Марію найдужче, справді страждала більш від усіх. Марія була її улюбленицею, найдорожчим для неї створінням; вона звикла і подумки, і на словах пишатися тим, що влаштувала цей шлюб, і тому така розв'язка була для неї справжнім ударом.

Тепер вона стала зовсім іншою людиною — принишкла, отупіла, збайдужіла до всього довкола. Покликана дбати про сестру та племінника і розпоряджатися в домі, вона не зуміла скористатися з цієї нагоди, вона не була здатна ні розпоряджатись, ні командувати, ні бути корисною. Коли її торкнулося справжнє нещастя, всі її душевні сили безслідно зникли. І ні леді Бертрам, ні племінник не знаходили в неї анінайменшої підтримки, та вона й не намагалася їх підтримати. Вона зробила для них не більше, ніж вони могли зробити одне для одного. Кожен із них почувався самотнім, безпорадним, покинутим; і тепер приїзд Едмунда, Фанні та Сьюзен лише підтвердив, що вона справді тут найнещасніша. Інші двоє відчули деяке полегшення, але її це не втішило. Приїзд Едмунда був майже так само жаданим для його брата, як приїзд Фанні — для тітоньки Бертрам; але місіс Норріс, замість того щоб заспокоїтися, ще більш розлютилася при вигляді тієї, кого у гнівному засліпленні вважала в усьому винною. Якби Фанні прийняла пропозицію містера Кроуфорда, нічого б не сталося.

Сьюзен також потрапила у неї в немилість. Місіс Норріс лише зо два рази кинула на неї зневажливий погляд, бо вважала її нишпоркою, пройдою, підлизою, як не чимось гіршим. Але інша тітонька зустріла Сьюзен із спокійною добротою. Леді Бертрам не могла приділити їй багато часу чи багато слів, але поставилася до неї як до сестри Фанні, яка вже завдяки цьому має право гостювати в Менсфілді, і була готова і пригорнути її, і полюбити; і Сьюзен була цілком задоволена — адже вона знала, що від тітоньки Норріс, окрім поганого настрою, чогось іншого годі й чекати; і вона почувалася такою щасливою, розуміючи, яке благо випало їй на долю і якого лиха змогла уникнути, що залюбки змирилася б і з більшою байдужістю, ніж та, з якою її зустріли інші.

Вона майже весь час проводила на самоті, вільно знайомилася з будинком і маєтком, і дні її збігали щасливо, а ті, хто за інших обставин міг би приділити їй увагу, залишалися сидіти в чотирьох стінах або кожен присвячував себе тому з рідних, кого в цю мить міг хоч трохи втішити. Едмунд намагався притлумити своє власне горе турботами про брата, а Фанні, віддана тітоньці Бертрам, повернулася до своїх колишніх обов'язків, виконуючи їх іще сумлінніше, ніж колись; та їй здавалося, що вона ніколи не зможе повною мірою віддячити тій, кому була так потрібна.

Говорити з Фанні про сімейне нещастя, говорити і оплакувати те, що сталося, — це було єдиною розрадою для леді Бертрам. Виплакати все, що наболіло на серці, і почути у відповідь ласкаві, співчутливі слова — тільки цим вона й могла втішитись. Ніщо інше її не заспокоювало. Те, що сталося, не залишало надії на спокій. Леді Бертрам не вирізнялася глибокодумністю, проте, прислухаючись до суджень сера Томаса, вона вірно судила про всі важливі питання; і тому, розуміючи, яке скоїлося лихо, вона не намагалася заспокоїти себе і не чекала від Фанні, що та стане применшувати провину та безчестя її доньки.

Вона не була здатною до сильних почуттів, не звикла серйозно замислюватися. Через деякий час Фанні відчула, що можна спробувати її відволікти, привернувши її увагу до занять, що колись були їй цікаві; але щоразу, повертаючись думками до горезвісних подій, леді Бертрам бачила їх лише в одному світлі: вона втратила доньку, і честь її заплямована довіку.

Фанні дізналася від неї всі подробиці, які досі не були відомі. Тітонька не вміла розповісти все до пуття, але з листів сера Томаса і з того, що вже знала раніше, Фанні змогла скласти для себе уявлення про хід подій і всі супутні обставини.

На Великодні свята місіс Рашворт поїхала до Твікенхема разом з родиною своїх недавніх знайомих; ця родина вирізнялася живими приємними манерами і, певно, такими поняттями та вільним поводженням, які її цілком влаштовували, оскільки в їхньому домі містер Кроуфорд о будь-якій порі був бажаним гостем. Про те, що він жив по сусідству, Фанні вже знала. Містер Рашворт у цей час вирушив до Бату, щоб провести кілька днів з матір'ю, а потім привезти її до Лондона, і Марія, гостюючи у своїх друзів, не була зв'язана нічим — навіть присутністю Джулії, оскільки та вже три тижні як покинула дім на Уїмпол-стрит і оселилася в родичів сера Томаса. Батьки тепер підозрювали, що цей переїзд було задумано заради можливості частіше бачитися з містером Йєтсом. Невдовзі після повернення Рашвортів на Уїмпол-стрит сер Томас отримав листа від свого давнього і близького друга в Лондоні, який, почувши і побачивши досить багато, щоб стривожитись, радив йому приїхати до Лондона і використати свій вплив на доньку, аби покласти край небажаній близькості, яка вже викликає несхвальні зауваження і непокоїть містера Рашворта.

Сер Томас уже збирався дотриматися цієї поради, не розповівши про неї нікому в Менсфілді, коли раптом отримав з посильним нового листа, у якому друг сповіщав його про вельми неприємні події в житті молодого подружжя. Місіс Рашворт покинула дім свого чоловіка; містер Рашворт у страшному гніві та розпачі звернувся до нього, містера Хардінга, за порадою. Містер Хардінг вважає, що тут ідеться щонайменше про вельми прикру необачність. Служниця місіс Рашворт-старшої погрожує прилюдним викриттям. Він робить усе можливе, щоб запобігти скандалу, сподіваючись на повернення місіс Рашворт, але в домі на Уїмпол-стрит йому протистоїть мати містера Рашворта, тому слід підготуватися до гіршого.