Тепер мені треба було взяти зразки. Я заходився розчищати корму корабля від намулу та черепашок. Минуло не менше півгодини, поки я зміг проникнути всередину галеона. З темряви каюти на мене вилетіло кілька живих торпед. Шалено пульсували воронки, виштовхуючи воду. Це спрути, що окупували було каюту, тікали, склавши щупальці й залишаючи після себе маскувальні хмари з пахучих часточок.

Я поліз у ящики і вибрав кілька десятків фігурок. Тут були птахи з розкішними хвостами і мечеподібними крилами, змії з людськими головами, воїни з томагавками.

Я акуратно склав фігурки у великий пакет. Важкі бруски мене не цікавили, я запам’ятаю лише місцезнаходження затонулого галеона.

Вже збираючись іти, я побачив серед брусків диск, помережаний безліччю фігурок і знаків. Безперечно, це був не просто орнамент. Ось дві розставлені ноги — в стародавньому письмі вони відповідали слову “ходити”. Потім зображення пташиної пір’їни. Може, це пір’їна страуса? В Стародавньому Єгипті таким знаком зображували слово “справедливість”, бо єгиптяни вважали, що все пір’я в крилах страуса однакового розміру.

Два кружальця. Вони можуть зображати очі, і тоді це слово — “бачити”. Але якщо переді мною письмо не стародавніх єгиптян, а, приміром, ацтеків, то два кружальця означають кількість пішоходів, наприклад, двох мисливців на птахів.

Далі — зображення крокодила. В Стародавньому Єгипті воно означало слово “жадібність”. Отже, фразу можна прочитати так: “Тим, хто йде до справедливості й бачить (навколо себе) жадібність…”

Та далі йдуть знаки, які не відповідають моєму припущенню про стародавню єгипетську мову. Ось ніж вістрям униз, а поряд — вістрям угору. У деяких народів перше зображення означало сите життя, друге — голод…

Я перебрав сотні варіантів різних значень побачених мною комбінацій знаків.

Зрештою мою впертість було винагороджено. Я помітив, що деякі групи знаків повторюються в одній і тій самій послідовності. На заняттях з математичної лінгвістики я вже зустрічався з подібною послідовністю, коли безперервні ланцюжки знаків нагадували частини орнаменту. Деякі сполучення мені знайомі… Дякую вам, Михайле Дмитровичу, дякую!

Я напружував свою пам’ять, посилаючи в неї активні імпульси. І пригадав!

Подібні елементи, схожі на орнамент, були в інків. Особливе значення надавалося кольору. В залежності від забарвлення знак набував того чи іншого значення.

Але тут знаки не пофарбовані, до того ж їх сполучення складніші, ніж ті, що я зустрічав у письмі інків. Чому ж мені спали на думку інки? Саме інки…

Згадав! Це плем’я також з’явилося в Америці невідомо звідки, як і інки. Його представники стали у місцевих племен жерцями. їх називали синами могутнього і доброго бога Амангуапи. Він не вимагав людських жертв.

Одразу все стало на свої місця, пам’ять запрацювала чітко й швидко. Ось ці групи символів, які повторюються, означають “бог Аамангуапа”. А ці групи, одна з яких міститься у верхній частині диска, на самому початку послання, очевидно, ім’я жерця або володаря.

Я спробував читати текст згідно із своїми здогадками. Знаки вкладалися в струнку систему.

Ось що в мене вийшло: “Я, цар і верховний жрець Катопчукон, оголошую себе улюбленим сином і спадкоємцем бога Аамангуапи, що живе на дні моря. І я наказав жерцю викарбувати на цих табличках усе, що сталося вчора на березі. Нехай люди, які живуть у всьому світі, знають про волю істинного бога.

А ще я наказав нанести на табличку всі ті зірки і їхнє взаємне положення, про яке повідомив нас бог. І ось розклад днів і місяців, в які світло змінюється темрявою і сонце гріє то сильніше, то слабіше”.

На зворотному боці диска було викарбувано календар, що дивовижно збігався із сучасним. Дванадцять місяців у вигляді пальми з дванадцятьма гілками — так позначався рік і у стародавніх єгиптян. На кожній гілці кількість листків відповідає кількості днів. Всього листків триста вісімдесят.

Чи можна припустити, що плем’я прибуло з Єгипту?

Я заходився перебирати бруски в надії відшукати таблички, про які згадував жрець. І побачив, що чимало брусків — це таблички із записами, і вкотре вже подякував бурі, що надійно упокоїла цей галеон з награбованими скарбами на дні морському. Яке щастя, що вони не потрапили до рук іспанських володарів і ювелірів!

Я читав: “…І виринув з моря бог Аамангуапа. Був він схожий на змію, але з людською головою і плавцями, як у дельфінів. Праворуч від самої голови у нього починалася велика луска, по дванадцять у ряд, а рядів було сорок сім. Ліворуч видно було таку ж луску — сім рядів — і луску меншого розміру — п’ятдесят рядів. У нього було четверо очей: двоє попереду, двоє позаду, вони випромінювали світло.

І почав бог Аамангуапа говорити з нами нашою мовою. І сказав бог: “Виберіть мені десять юнаків. Я навчу їх, а вони — всіх вас вирощувати плоди, і ви не будете голодувати. Навчу будувати великі житла, щоб ви не мерзли в негоду. Житла, які стоять непорушно, і житла для пересування. Я навчу їх, а вони — всіх вас лікувати рани й хвороби. І ще багато дечого, необхідного для життя, навчу я їх, а вони — всіх вас”.

Вибрали ми десять наших найкращих юнаків, і бог почав навчати їх тут-таки, на березі. І вчив їх до темряви, а потім пірнув у море.

Наступного дня на світанку він з’явився знову й покликав учнів до себе. І знову вчив їх, а з настанням темряви почав світитись і світло поширював довколо себе. Але юнаки втомились і хотіли спати. І бог припинив навчання і пірнув у море.

На третій і четвертий день він з’явився знову й знову навчав їх.

Та юнаки почали сперечатися поміж собою, хто з них сильніший, і ніхто не хотів поступитися. Боролися вони спочатку без крові, а потім один, повалений на землю, підхопився, схопив ніж і заколов переможця. Тоді третій кинув списа і проткнув його. Так перебили вони один одного. І лишився тільки один найсильніший і найвченіший — Катапчукон. Та бог Аамангуапа, довідавшись, що сталося в його відсутність, засумував і сказав: “Ні, ви ще не дозріли для великого знання. Якщо дам вам його, переб’єте один одного і решту людей”. І ще сказав бог, що залишає нам сина свого, улюбленого учня Катапчукона, царем нашим і щоб ми у всьому слухались і були покірні йому, як самому богові, а інакше чекає народ наш тяжка кара і загибель у муках.

Потім пірнув бог Аамангуапа в море і більше не з’являвся.

І почав правити нами благословенний Катапчукон, і навчив нас різних премудрощів, і зробив наш народ могутнім, і ми перестали гинути від голоду й холоду, і розмножились, і завоювали інші народи, і зробили їх своїми невільниками…”

Отже, спочатку дається пряма мова бога. Подальші його слова чомусь ідуть у переказі жерця: “І ще сказав бог, що залишає нам сина свого, найулюбленішого учня Катапчукона, царем нашим…” Саме ця частина дуже скидається на домисел по намовленню Катапчукона. Чому ж її не дали в іншому викладі — як пряму мову бога?

Можливо, жрець-літописець і сам цар Катапчукон не наважилися приписати богові слова, яких він не говорив? Виходить, вони боялися бога? Але чи міг у них виникнути страх перед тим, кого вони вигадали?

Звичайно, сама поява бога могла бути заздалегідь підготовленим дійством. Один із жерців, перевдягнувшись г загримувавшись, ховався десь біля берега і за сигналом Катапчукона являвся народові.

Ні, звичайним обманом всього цього не поясниш. Потрібні факти. Для початку необхідно відвідати місце, де колись нібито з’явився Аамангуапа…

Але зараз я не можу вирушити туди. Передусім мушу виконати завдання Михайла Дмитровича — з’ясувати причину загибелі двох людей і робота в районі підводних нафтопромислів. У тих місцях з катера помітили дивну морську тварину, схожу на легендарну Нессі, — не менше двадцяти метрів завдовжки. Чи могла вона зруйнувати труби нафтопроводу, потягти кудись або проковтнути людей і робота? На катері були й інші вузькоспеціалізовані роботи. За командами з судна вони брали участь у пошуках зниклих, з’єднували труби в місцях розривів, підводили пластир і зварювали його з трубами. Вони нічого не сповіщали про чудовисько, що напало на промисли. На запити відповіли, що ніякого чудовиська не було.