Тепер їй захотілося кричати, зірвати голос і більше не бути слухняною. І розумницею теж. Захотілося знову стати Тойєю, але зробити цього вона не могла. Вона могла тільки вдивлятися в блідо-голубе обличчя своєї сестри, яке дивилося на неї очима без зіниць, і чути, як шумить душ — немов перешкоди по телевізору — і як позаду неї на підлогу падають краплі, даючи зрозуміти, що Віллі більше не в душі.

— Не може бути, щоб це був він, — сказала Рута. — Це... це... не в’яжеться.

— Востаннє, коли я був тут, ви говорили, що у вас з’яв­лялися думки про те, щоб перелізти до Барлі по даху і пошпигувати, — нагадав Харрі, — тому що двері на його терасу все літо стоять розчинені. Ви в цьому упевнені?

— Авжеж. Але хіб-не простіше прост-п-дзвонити? — запитала «Трондхеймський орел».

Харрі похитав головою:

— Він одразу запідозрить недобре. А упустити його ми не можемо. Мені обов’язково треба взяти його сьогодні ввечері, якщо вже не надто пізно.

— Пізн-ля ч-го? — запитала «Трондхеймський орел», примруживши одне око. — У вас, н-діюсь, з собою ордер або щось тип-того?

Харрі похитав головою:

— У мене виправдана підозра. Ордер не потрібен.

Над головою Харрі тихо, немов застерігаючи, гуркнув грім. Ринва на даху була пофарбована в жовтий колір, але вже давно вкрилася великими рудими плямами. Харрі вхопився за нього обома руками і обережно перевірив на міцність. Жолоб тужливо скрипнув, зі стіни виліз гвинт і з дзвоном упав у внутрішній двір. Харрі відпустив жолоб і вилаявся. Але вибору немає. Він піднявся на перила балкона і підтягнувся. Подивившись униз, він мимоволі затамував подих. Простирадло, що сушилося внизу, здавалося не більшим за поштову марку, яка випадково вилетіла з вікна.

Відштовхнувшись ногами, він опинився на даху. Хоча той буває крутим, зчеплення між черепицею і міцними підошвами черевиків «Доктор Мартенс» було достатнім, аби пройти два кроки до труби, яку він обійняв, як дорогу серцю людину. Потім випростався і подивився навкруги. Над Несоддланном сяйнула блискавка, вітер, що здійнявся, почав тіпати піджак. Харрі здригнувся, коли перед самим його обличчям промайнула чорна тінь. Тінь покружляла й пірнула вниз. Ластівка. Харрі встиг побачити, як вона знайшла притулок під дахом.

Він видерся на верх даху, помітив метрів за п’ятнадцять чорний флюгер і, розкинувши руки, як канатоходець, пішов по гребеню.

На половині шляху сталося непередбачене.

Харрі почув шум, який спочатку сприйняв, як шелест листя на деревах унизу. Шум ставав сильнішим, і рама для сушіння білизни у дворі почала обертатись і верескливо скрипіти. Поки що Харрі не відчував особливого вітру, але зараз сильний порив ударив йому в груди, і він, відступивши на крок, декілька митей стояв, злегка погойдуючись із одного боку в інший. Ззаду застукали по черепиці чиїсь швидкі кроки — дощ! Великий потоп. Гуркіт грому — і в ту ж секунду вода була всюди. Час сушіння закінчився. Харрі намагався утримати рівновагу, але він немов балансував на шматку мила. Підошви ковзали, і він у відчаї подався у бік флюгера, простягаючи до нього руки, розчепіривши пальці. Права рука дряпнула мокру черепицю у пошуках, за що б зачепитися, але нічого не знайшла. Сила тяжіння взяла своє, і нігті ковзнули по даху, немов коса об точильний камінь, — Харрі поплив униз. Він почув, як затихнув виск рами у дворі, відчув колінами ринву і зрозумів, що край уже зовсім близько. Він витягнувся у відчайдушній спробі вхопитися за яку-небудь антену. Вдалося. Лівою рукою. Антена зігнулася, погрожуючи переламатись і скинути його в двір, але витримала.

Харрі вхопився за антену обома руками й підтягнувся. Підібрав під себе ноги і щосили притиснув гумові підошви до черепиці. Дощ злісно хльостав по обличчю, але Харрі все ж таки дістався гребеня, сів на нього, витягнувши ноги по схилах даху й відсапався. Антена внизу склалася мало не навпіл — комусь сьогодні доведеться сильно постаратися, щоб подивитись увечері «Такт за тактом».

Дочекавшись, поки серце заспокоїться, Харрі підвівся й невпевнено продовжив свій шлях, поки не обнявся з флюгером.

Терасу Барлі було врізано в дах, і він із легкістю сплигнув на теракотову плитку. Звук бризок від його стрибка не був чутний на фоні шуму та плескоту води в переповненій ринві.

Стільців на терасі не було. У кутку стояв чорний і холодний гриль. Але двері на терасу залишалися відчиненими.

Харрі підібрався до неї і прислухався.

Спочатку він чув тільки, як дощ барабанить по даху, але, коли обережно переступив поріг і проник у квартиру, до вух донісся інший звук. Теж вода, але у ванній на нижньому поверсі. Душ. Ну, хоч зараз поталанило. Харрі намацав шпатель у кишені наскрізь мокрого піджака. Голий і неозброєний Барлі куди більш райдужна перспектива, ніж озброєний, якщо, звичайно, у Віллі ще залишався пістолет, який Свен у суботу доставив у Фрогнер-парк.

Двері в спальню були прочинені. Поряд із ліжком лежав короткий саамський ніж із ящика для інструментів. Харрі підкрався до дверей і заглянув усередину.

У кімнаті було напівтемно, єдиним джерелом світла була лампа на нічному столику. Харрі став у ногах ліжка і насамперед поглянув на стіну, де висів портрет усміхнених Лісбет і Віллі під час їхньої весільної подорожі. Вони стояли на тлі величної старовинної будівлі та кінної статуї. Тепер Харрі знав, що це не Франція. Свен сказав, що кожна хоч трохи освічена людина мусить упізнати статую всенародно улюбленого чеського героя Вацлава[30] перед Національним музеєм на Вацлавській площі в Празі.

Звикнувши до напівтемряви, Харрі перевів погляд на ліжко — і завмер: перестав дихати і застиг нерухомо, як сніговик. Ковдра валялася на підлозі, простирадло було наполовину стягнуте, так що був видний шматок синього матраца. На ліжку спиною вгору лежала гола людина, злегка підвівшись на ліктях і дивлячись на світлу пляму від настільної лампи.

Дощ дав останній дріб по даху і різко закінчився. Людина на ліжку, очевидно, не чула, як Харрі ввійшов до кімнати, але тут виникла проблема. Звичайна проблема для сніговика в липні. З нього почало капати. Вода тихенько струмувала з піджака на підлогу — Харрі цей звук здавався голоснішим за канонаду.

Людина на ліжку насторожилась і обернулася. Спочатку повернула голову, потім усе своє голе тіло.

Першим, на що Харрі звернув увагу, був збуджений статевий орган, що коливався туди-сюди, як метроном.

— Ох ти! Харрі! — вигукнув Віллі Барлі. У його голосі водночас прозвучали переляк і полегшення.

— Добраніч.

Ракель поцілувала Олега в лоб і ретельно укутала в ковдру. Потім спустилася вниз, сіла на кухні й почала дивитися на дощ за вікном.

Їй подобалося, коли йде дощ. Повітря ставало чистішим. Змивалось усе старе. Оновлення — ось що потрібно. Почати спочатку.

Вона підійшла до вхідних дверей і впевнилася, що вони замкнуті. Втретє за вечір. Чого, власне кажучи, вона боялася?

Увімкнула телевізор. Ішла якась музична передача. Троє сиділи за одним роялем і всміхались одне одному. «Як маленька сім’я», — подумала Ракель.

Повітря розірвало ударом грому, і вона здригнулася.

— Як ти мене налякав! — Віллі Барлі похитав головою, і його дітородний орган повторив той же рух.

— Можу припустити, — сказав Харрі. — Я ж увійшов через терасу.

— Ні, Харрі. Не можеш.

Віллі перегнувся через край ліжка і, підібравши з підлоги ковдру, вкутався.

— А я-то думав, ти в душі.

Віллі похитав головою і зробив невизначену гримасу:

— Не я.

— А хто?

— У мене відвідувач...ка. — Він із усмішкою кивнув на стілець, на якому лежали замшева спідниця, чорний ліфчик і панчоха з еластичним краєм. — Самотність робить нас, чоловіків, слабкішими. Чи не так, Харрі? Ми шукаємо втіху там, де можемо її знайти. Одні — в пляшці. Інші... — Віллі знизав плечима. — Ми ж свідомо припускаємося помилок, хіба ні? І звичайно, Харрі, совість у мене нечиста.