Діючи у ворожому гилу, йдучи на зближення з особами, що цікавлять нас, вони, природно, зобов'язані енергійно користуватися тими дарами, якими їх наділила природа.
У цивілізованих націй, особливо це торкається освічених кіл, виробилися зовсім здорові судження, далекі від рабських понять так званої моралі, які вивільняють від якихось там моральних зобов'язань при розв'язанні фізіологічних проблем.
У східних рас усе ще панують первісні уявлення. Вони надмірно перебільшують інтимний бік життя, їх ще мучить совість, вони тремтять від містичного страху перед відплатою, і все це з таких приводів, які для культурних людей давно вже не становлять ніяких проблем.
— Отже, — Гаген все-таки опустив очі, — вільне спілкування ваших курсанток з нашими військовими входить у завдання підготовки агенток так само, як і обов'язкова програма їхнього навчання. Слід, звичайно, найсуворіше стежити, щоб при спілкуванні не виникала ніяких обопільних симпатій. Цього можна домогтися, рішуче не допускаючи повторних зустрічей.
Таким чином ми уникнемо небезпеки з боку агенток і будемо впевнені, що при виконанні ними своїх обов'язків у них не виникне ліричних почуттів, які могли б привести їх до зайвої одвертості під час виконання завдань у тилу противника.
— Пане Гаген, — поважно заявила Ауфбаум, — ви забуваєте про святе письмо.
— Я християнин, фрау капітан, — сухо сказав Гаген. — І мені не треба нагадувати про це.
— Але згадайте Марію Магдалину, вона все-таки розкаялась. І я не певна, що ваша пропозиція може стати радикальною гарантією.
— Марія Магдалина — виняток, — суворо зазначив Гаген. — І цілком бажано, у ваших же інтересах, щоб подібних феноменів серед ваших агенток не виявилося.
Скоряючись інструктажу Гагена як представника керівного «штабу Валі», капітан Клара Ауфбаум дала службовцям інколи відповідні вказівки.
І не тільки офіцери квартируючих поблизу частин, а навіть молодші чини були допущені в школу.
Дві спроби самогубства — одна з них кінчилася смертю курсантки — не засмутили командування школи, яке твердо виконувало вказівки згори.
Але те, що одна з курсанток поранила унтершарфюрера СС, плямою лягало на школу.
Цю курсантку, що відкрила потім собі вени склянкою, повернули до життя з тим, щоб урочисто розстріляти в дворі школи в науку всім іншим.
Але несподівано прийшов наказ звільнити заарештовану із ув'язнення. А для розслідування пригоди мав прибути повноважний представник «штабу Валі».
Цим особоуповноваженим представником виявився Йоганн Вайс.
Йому дали інструкцію, за якою належало суворо покарати винуватців, а потерпілій дозволити десятиденну подорож за яким завгодно обраним нею маршрутом. Мета — відпочинок і розваги.
Причому Вайс, виявляючи дівчині всіляку шанобливу увагу, мав супроводити її в цій подорожі.
Вайс приїхав до школи, і того ж дня прибув туди полковник РВА Сорокін, який дістав наказ виконувати на місці всі розпорядження представника абверу.
Викликаючи по черзі курсанток для допиту, Вайс переконався, до чого довів цих жінок метод, порекомендований Гагеном, — ніякого натяку на людську гідність.
Одні з них, отупілі й байдужі до всього, не здатні були зрозуміти запитання, які їм ставилися. Весь час злякано дивилися Вайсу на руки і, знітившись, заплющували очі, коли він мимоволі робив різкий порух.
Обличчя в них були одутлуваті, а очі тьмяні, з нерухомими зіницями.
Вони через силу вимовляли «так», «ні», «не можу знати». І кожного разу при цьому вставали, витягнувши руки по швах і різко піднявши підборіддя.
Інші, істерично збуджені, майже до нестями, напружені, реготали, плакали, лаялися, нахабно вимагали сигарет, горілки, обіцяючи за це все, що завгодно. Говорили без упину, але в гарячковому потоці слів Вайс не міг вловити будь-якого змісту, не міг добитися од них відповіді на свої запитання. У багатьох з них був нервовий тик: у них сіпалися підборіддя, нижні повіки, весь час тремтіли пальці. Це були психічно скалічені люди. Напівбожевільні.
Та найгнітючіше враження справляли ті, хто не втратив ще тут цілком психічного і фізичного здоров'я. Більшість їх озлобилася і стала жорстокими настільки, що їм було байдуже, хто буде потім жертвою їхніх злочинів. Найчастіше це були здорові бабеги, тупі, з кримінальним минулим. У таборах вони були блоковими наглядачками, вибравши зраду і катівство, щоб продовжити свої; життя, добути ситість, придбати владу звіра над людьми.
Одна така, з брезклим і м'ясистим лицем і вищипаними в ниточку бровами, заявила ображено Вайсу:
— І ніякого приниження я в цьому не бачу. Все цілком нормально. Тут їм не гурток самодіяльності.
— А вам?..
— А я — не вони. Я ідейна. Своя крупорушка у батька була. А чоловік — кушнір, до останнього вдома майстерню держав. Як могли, од властей своє заможне життя рятували. — Сказала зневажливо: — Тут дівки більш які? З котрими німецькі офіцери побалувалися. В казино водили, ввічливо, як наречених. А після здали в СС, ну, а ті сюди, на пансіон. Тільки які з них шпигунки? Сама назва. Ночами спати не дають. Плачуть. А за чим? За Радянською владою. Ось вона їм тепер, Радянська влада! — І показала дулю. Порекомендувала поважно: — Я б, пане офіцер, на вашому місці сюди з кого кадри добирала? Винятково з літніх, вони знають, як обернутися в житті, про них точно відомо, що вони Радянською владою скривджені. Мені, наприклад, ні медалі, ні ордена за моє геройство не треба. Мені б патент на торгівлю хутряними товарами. Тут я в люди вийду, будьте певні.
— І багато тут таких, як ви?
— Раз, два — та й усе. А ось в РВА є публіка нічого, собі. Унтер-офіцер Полканов про баню мріє. Його предки банниками були, на цьому ділі й капітал зібрали. — Спитала з надією: — Більшовиків проженуть, тоді поворот на повну котушку для вільної комерції?
Вайс примружився, сказав суворо:
— Та не для вас.
— А це ж чому?
— Як вам відомо з матеріалів РВА, Росія стане нашою колонією, а такі навчені люди, як ви, будуть і надалі виконувати каральні функції по відношенню до місцевого населення.
— Ну що ж, значить, візьмуть до фельдполіції. Я так вас зрозуміла? — Зітхнула, — Ну що ж. Теж посада.
Сорокін, полковник РВА, гладкий, хвацький, з віночком фарбованого в яскраво-чорний колір волосся навкруг білої лисини, хворів на астму й тому говорив, задихаючись.
Віддано дивлячись Вайсу у вічі, запевняв:
— У нас в РВА модерну не визнають, всяких там сучасних фокусів. По-старосвітському, як діди і прадіди. Шкваримо. Є такі мастаки — унікуми! В гестапо подібних немає. Там по-європейськи, із застосуванням всякої техніки. А в нас у РВА із звичайним сиром'ятним ремінцем віртуози!
Вайс сказав полковникові, щоб той додатково допитав лейтенанта Нюрку та її підсобницю про справу унтершарфюрера СС. А капітани Ауфбаум він допитає сам. Потім у супроводі капітана Ауфбаум обійшов гуртожиток курсанток. Це був такий самий барак, як і в «штабі Валі».
Задушно смерділо дезинфекцією. До цього смороду домішувався нудотний запах крему, одеколону, пудри — всієї тієї косметики, яку видавали курсанткам у ті дні, коли приїздило начальство.
Ауфбаум уважно оглядала напружені напудрені обличчя жінок, які стояли по команді «струнко». Одні з них намалювалися старанно, акуратно, інші зумисне недбало, немовби збиткуючись над собою. Таким вона робила суворі, зауваження. Пояснила Вайсу, що в курсанток є також партикулярний одяг. Але зберігається він у коморі ї видається в міру потреби, в окремих випадках.
— Наприклад? — спитав Вайс.
Ауфбаум зам'ялась.
— Ну… коли хто-небудь з приїжджих має бажання побесідувати…
— Зрозуміло, — сказав Вайс.
— Білизну їм ми видаємо солдатську. Але дозволяємо підрізати кальсони. А з обрізків вони шиють собі ліфчики.
— Дисциплінарні стягнення?
— Це місія мого заступника, лейтенанта, — ухильно пояснила Ауфбаум.
— Є скарги, претензії?
Ніхто з жінок не відповів.
Вайс спитав дівчину із спотвореним опіками обличчям: