— Ви когось ждете? — спитав Йоганн.

— Я — ніколи. Мене — завжди, — кокетливо відповіла Єва.

Вайс підвівся трохи, даючи зрозуміти, що не хоче заважати їй. Єва пухкою ручкою зупинила його.

— О, я прийшла сюди тільки поласувати. Страх люблю солодке! Це — для мене найвища втіха. — Дорікнула: — Пане Йоганн, у вас склалося про мене уявлений, як про легковажну жінку. Ало ж я зовсім не така. Я люблю…

— Дітей, кухню, церкву, — підказав Йоганн, гадаючи, що Єва образиться і в нього буде привід покинути її.

Та Єва простодушно згодилася:

— Це правда, я така. Ви задоволені своєю новою посадою, пане Вайс? — раптом спитала вона.

— Так, і я дуже вдячний фрейлейн Ангеліці за її турботу про мене.

— Але чому Ангеліці? — здивувалася Єва. — Це я для вас постаралась. — Помовчавши, додала: — Щоправда, на прохання Ангеліки. Та коли б я не захотіла… Невже вона вам нічого не сказала?..

І Єва, невимушено базікаючи, ніби між іншим, з жіночим єхидством розповіла Войсові дещо для нього цікаве. Виявляється, син фрау Дітмар був заручений з Ангелікою (а втім, про це Йоганн і сам догадувався), і, хоч історію її падіння вдалося попервах од нього приховати, він, розгніваний, повернув їй слово, коли дізнався про все. І університет покинув не тому, що захопився фашизмом. У кар'єрі націстського функціонера він побачив більше можливостей піднестися над аристократами Зальцами. Та ба, помилився. Гітлер віддав перевагу не штурмовикам, а прусському родовому офіцерству. Зальци знов увійшли в силу. Полковник Йоахім фон Зальц теж вступив до націонал-соціалістської партії. І, очевидно, як колись його батько, тепер має до Ангеліки не тільки «родинні» почуття. Тому фрау Марія Бюхер дуже стурбована, щоб полковників батько, дізнавшись про це, не відібрав у Ангеліки дарчої. Та коли б Ангеліка вийшла зараз заміж, її стосунки з Йоахімом Зальцом не являли б ніякої небезпеки ні для кого. Фрау Дітмар теж дуже хвилюється, боїться, що коли Фрідріх дізнається про зв'язок Ангеліки спершу з генералом фон Зальцом, а потім з його сином, то він одважиться на якийсь непродуманий вчинок. Він такий запальний і самолюбивий! Тому обидві дами й вирішили, що в особі Йоганна вони знайшли вихід із скрутного становища, яке створилося в цих двох дуже пристойних родинах. Що думає про все це Ангеліка, невідомо. Спитати бояться. Але принаймні поки що вона вважала зайвим турбувати полковника фон Зальца, а попросила Єву допомогти влаштувати Вайса — та любить дражнити свого генерала ревнощами. І Єва просила генерала про Вайса — просто для того, щоб іще раз перевірити свою жіночу принадність.

Усе це Єва розповіла Вайсу, безперестану уминаючи тістечка.

— А коли приїде Фрідріх і про все довідається? — спитав Вайс.

Єва, облизуючи липкі пальці, сказала твердо:

— Він не приїде. І ні про що не довідається.

— Чому?

— Та хіба ви не знаєте? Він у Пепемюнде: там винаходять якусь страшну зброю. І працюють не тільки наші вчені, залучено навіть неарійців. Вони всі там, як у концентраційному таборі, звичайно, комфортабельному. Фрідріха послали туди тому, що він майже інженер і до того ж наці. Він просто знахідка для. гестапо: освічена людина і їхній таємний агент. Це рідкість. Я впевнена, що він тепер не менш ніж гауптштурмфюрер. — Нарешті фрау Дітмар може вважати себе щасливою матір'ю.

— А хіба раніше не вважала?

— Звичайно, ні. Вона не вірила в політичну кар'єру Фрідріха. Вона вірила в інші його здібності.

— Упадати коло дівчат?

— Ну що ви! — Єва навіть образилася за Фрідріха. — Він такий розумний чоловік! Якось приніс на різдвяний бал у мерії Санта-Клауса із пап'є-маше, і цей Санта-Клаус рухався за велінням Фрідріха і кланявся найпочеснішим гостям.

— Чарівник!

— Ну, звичайно. Усі так думали, особливо діти. Та потім Фрідріх пояснив, що зроби в усе це з допомогою радіо. В усякому разі, мій групенфюрер казав, що досліди з цією іграшкою згодяться Фрідріхові в Пенемюнде. І якщо він не буде таким роззявою, як його батько, він багато чого доб'ється.

— Я дуже радий за фрау Дітмар, — щиро вигукнув Йоганн. Він і справді був радий значно більше, ніж могла подумати Єва. Пенемюнде… Пенемюнде — оце новина!

Цікавитись далі цією темою було б необережно, і Йоганн одразу змінив тон і тему розмови.

— Фрейлейн, ви наче квітуча яблунька! — сказав він стиха й торкнувся рукою пухкого Євиного ліктика.

Але вона відсмикнула руку й сказала серйозно:

— Облиште, Йоганне. Мені ці штучки смертельно набридли. Я хотіла щиро поговорити з вами, як із своїм хлопцем, — адже я теж із села. І як тільки зберу достатньо грошей, вернуся до батька, заплачу за східних робітників, і, запевняю вас, я знаю дорогу до щастя… Адже я, власне, дуже добропорядна дівчина. — Вона знизала повними плечима. — Не якась там берлінська повія з Александерплац. Бачите: не курю, не люблю міцних напоїв, до одного лише не байдужа: до ласощів. — Спитала багатозначно: — Ви зрозуміли мене, пане Вайс?

— Авжеж, — неуважно згодився Йоганн і заклопотано поцікавився: — Але хто вам сказав, що я працював на фермі?

— Боже мій! — Єва аж руками сплеснула. — Невже ви гадаєте, що мій шеф, не ознайомившись з усіма вашими паперами, згодився порадити майорові Штейнгліцу взяти вас шофером? — Сказала гордо: — Я б теж не могла бути на своїй теперішній посаді в обергрупенфюрера, коли б мене не рекомендувало гестапо і, звісно, пастор, якому я сповідаюся в усіх своїх гріхах. — І Єва всміхнулася Вайсові й тепер сама простягла йому руку.

Особняк обергрупенфюрера, куди Вайс привіз Єву, охороняли есесівці в чорними автоматами на грудях. І якби не їхня занадто пильна цікавість, Єва, можливо, запросила б Йоганна на чашку кави. А вмовляти солдата в присутності охорони обергрупенфюрера Єва вважала непристойним для себе і тому стримано попрощалася з Вайсом.

Все молоде покоління фашистської Німеччини із зовсім раннього віку піддавалося націстській обробці: юнгфольк, потім гітлерюгенд, обов'язкові трудові табори, дворічне перебування в охоронних або штурмових загонах і, нарешті, школи Адольфа Гітлера для особливо достойних, яких спеціально готували до служби у фашистському партійному і державному апараті.

Слід гадати, Фрідріх Дітмар, пройшовши такий шлях, навряд чи міг зберегти ті риси свого характеру, про які з ніжністю і захопленням розповідала Йоганнові фрау Дітмар.

Та разом з тим у Йоганна виникали невиразні надії на Фрідріха, коли фрау Дітмар казала, що в своїх листах до сина розповідає, який турботливий, який уважний до неї квартирант. Йоганн прагнув, щоб Фрідріх запам'ятав його ім'я, і просив фрау Дітмар в кожному листі писати синові, що солдат Вайс шанобливо кланяється йому.

Йоганн був невимовно радий, коли сяюча фрау Дітмар одного разу попросила виконати Фрідріхове доручення. Записку од сина, де були перелічені книжки й конспекти університетських лекцій, які він хотів одержати з дому, привіз їй ротенфюрер СС, по-загальновійськовому — старший єфрейтор.

Поки фрау Дітмар частувала ротенфюрера й розпитувала про сина, Йоганн відібрав за цим списком Фрідріхові книжки й конспекти, склав, акуратно запакував і вручив посланцеві.

Розуміючи, що матері. дорогий кожен папірець, одержаний од сина, він швидко зробив копію списку й, віддавши Фрідріхового листа фрау Дітмар, одвіз ротенфюрера на військовий аеродром. Та як не пробував Вайс дізнатися що-небудь про те, як поживає пан Дітмар, ротенфюрер мовчав. Піймати його на цінному признанні пощастило лише на прощання, коли Йоганн, подаючи ротенфюрерові прогумований плащ, сказав: «У вас там зараз дощі, вітри: погода в Пенемюнде в такий час завжди паскудна», — ротенфюрер кивнув, згоджуючись.

Але й цього було досить, щоб переконатися у вірогідності відомостей, одержаних від Єви.

Вивчення списку книжок і тематика лекцій підтвердили, що Фрідріха зовсім не випадково цікавлять зараз електронна техніка, системи дистанційного радіорелейного управління, навігаційна автоматика.