— Ти тільки не здумай відмовлятися од подарунків, — суворо попередив Йоганн.

— Виходить, вчиш брати хабарі?

— Саме так. І відповідно до твого становища, щоб тебе поважали.

— За хабарі?

— Ні, не за хабарі. — Йоганн намагався трохи пом'якшити вислів. — Просто ти повинен пам'ятати про свій престиж і не розтринькувати його на дрібниці.

Зубов випростав пальці, які до того сором'язливо стискував, показав два персні, прикрашені брильянтами, запитав зніяковіло:

— Бачиш, до чого дожився?

Вайс оглянув персні, попередив:

— Дивись, щоб фальшиві не всунули. Дурнів тут не дуже полюбляють. І зваж, коли ще даватимуть, треба капнути на камінь, якщо крапля розливається, значить, фальшиві. А найкраще у кислоті потримати: якщо камінь не потьмяніє, значить, справжній. Людина, яка розуміється на коштовностях, заслужить більшої поваги в цьому середовищі, ніж та, яка прочитає зайву книжку.

— Та на біса мені ці брильянти! — обурився Зубов.

— Ти дурня не корч! — розсердився Йоганн. — Такий перстень при нагоді можна в таборі на людину поміняти, і, мабуть, навіть не на одну.

Почався період, коли Олександр Бєлов цілком і остаточно перевтілився в абверівського офіцера Йоганна Вайса. Він навчився мислити і поводити себе так, як слід було мислити і поводитися Йоганнові Вайсу, обтяженому довір'ям вищестоящих начальників, керівників німецької розвідки. Він зумів заслужити їхню повагу не лише своєю бездоганною старанністю, але й ініціативністю — а це була якість, не така вже й розповсюджена серед німецького офіцерства. І поступово йому вдалося домогтися не тільки довіри до себе. Йоганн Вайс набув твердої репутації людини, здібної виконувати найскладніші, найделікатніші доручення, зберігаючи при тому мовчазну відданість до тих, від кого він одержував ці доручення.

Але завоювати симпатії Лансдорфа, якого Вайс безпомилково визначив як людину неабиякого розуму, було не так просто, довелося звернутись до складнішого методу.

Раніше Йоганн беззастережно згоджувався з усіма міркуваннями Лансдорфа. Тепер, хоч це було не завжди безпечно, він дозволяв собі, звичайно в межах пристойних, висловлювати судження, що не відповідали його думкам.

Так, Вайс почав тонко і разом з тим настійливо переконувати Лансдорфа, що розвідувальні невдачі абверу на Східному фронті пояснюються зовсім не тим, що добір агентів нібито не досить ретельний і в їхній підготовці є недоліки.

Вся справа в кон'юнктурі. І в окупованих районах, і в тилу населення Радянської країни настільки натхнене недавніми успіхами Червоної Армії і одночасно так обурено поведінкою частин СС, служб гестапо і армії вермахту, що, по суті, всі росіяни стали ніби добровільними співробітниками радянської контррозвідки. І в цих умовах найвидатніші агенти німецької розвідки терплять поразку зовсім не тому, що вони не досить підготовлені. Просто вони ніби попадають у становище людей, що опинилися раптом серед жителів іншої планети, звичаї і побут яких такі відмінні, такі незрозумілі, що пристосуватися до них неможливо.

Як приклад Вайс навів недавню історію з агентом Байєном.

Цього досвідченого провокатора, який ще в тридцяті роки пробрався в одну з комуністичних організацій Кельна, довго і старанно готували для того, щоб закинути в радянський тил. У кращому госпіталі його тримали на спеціальному раціоні, намагаючись зробити його таким худим, щоб він нагадував в'язня. В концтаборі Байєн збавив близько вісімнадцяти кілограмів своєї ваги. Потім його шмагали під місцевою анестезією, щоб залишити тілесні докази екзекуції. І заради нього організували групову втечу в'язнів з концтабору. Разом з ними він благополучно добрався в розташування радянських військ. Але коли Байєн, діючи нібито за дорученням підпільної німецької організації, запропонував радянському командуванню випустити фальшиві продуктові картки і розкидати їх з літаків над Німеччиною, щоб викликати перебої в постачанні населення продуктами і голод, ця його пропозиція здалася підозріливою. І пізніше радянська контррозвідка встановила, що Байєн — німецький агент.

А всю цю операцію було придумано для того, щоб посилити в народі ненависть до росіян. Насправді фальшиві продуктові і промтоварні картки розкидали над Німеччиною англійці, намагаючись внести хаос у справу постачання продуктами німецького населення. Передбачалося, що в разі успіху операції Байєна відповідальність за цю провокацію вдасться звернути на росіян. Але росіяни з не зрозумілої для німецького розуму логіки не послухали Байєна і, замість того щоб розкидати фальшиві картки, забезпечили свої підпільні організації відомостями про масштаби грабунку продуктів харчування в окупованих областях, і листівки з цими відомостями розповсюджуються серед населення, посилюючи і без того сильне незадоволення низькими нормами постачання. Адже всім відомо, що значну частину продуктів в окупованих країнах грабують уповноважені міністерства економіки і потім вони потрапляють на чорний ринок.

Звісно, Вайс вчасно інформував Центр про махінації щодо засилки провокатора Байєна. Так само як і про те, що Байєн передасть радянському командуванню карту, на якій буде помічено точку в одному з гірських районів Німеччини, де нібито є секретний науковий центр, що займається розробкою нової смертоносної зброї. І про те, що Байєн настійливо рекомендуватиме, щоб на цю точку було здійснено масовий наліт радянських бомбардувальників. Насправді ж, як вивідав Вайс, там був розташований лише дитячий туберкульозний санаторій. І «замовлення» на знищення цього об'єкта потрапило до абверівського агента Байєна особисто від міністра пропаганди Геббельса, який уже раніше написав для редагованого ним щомісячника «Дас рейх» палку, обурливу статтю про дике звірство більшовиків, що розбомбили притулок хворих німецьких дітей. Той факт, що туберкульозний санаторій виявився недоторканий, розлютив Геббельса.

Вайс, тішачи гоноровитого Лансдорфа, висловив свою думку про те, що, оскільки війна з Росією набуває затяжного характеру, зараз слід було б подумати про створення великої розвідувальної групи для тривалого осідання в тилу ворога. Без зайвого поспіху варто було б створити розгалужену сітку. Причому не навантажувати поки що агентів скороспішними диверсійними актами і необхідністю передавати оперативну інформацію, а дати їм можливість акліматизуватися, враховуючи зміни в обстановці. І навіть якщо їхня бездіяльність набуде тривалого характеру, мати такий агентурний фонд для гера Лансдорфа однаково, що абонувати в найнадійнішому міжнародному банку персональний сейф, ключ від якого зберігатиметься тільки у нього.

— Чому у вас виникають такі думки? — підозріло запитав Лансдорф.

Вайс відповів високопарно:

— Час руйнує навіть великі гірські вершини, перетворює на піщані пустелі. А мені не хотілося б загубитися у вирі різноманітних обставин, у ніякому разі, випасти з вашого поля зору.

Лансдорф усміхнувся задоволено.

— Що ж, — сказав він, трохи подумавши, — ідея створення інформаційного фонду, пов'язаного з тривалим місцеперебуванням найнадійніших агентів на території ворога, має смисл. — І похвалив Вайса: — У вас виявляються не лише тактичні здібності, але й поступово виробляється стиль стратегічного мислення. Здається, ви виправдуєте мої надії. — Зауважив буркотливо: — А от щодо майора Штейнгліца, колишнього вашого начальника, моя проникливість, як завжди, безпомилкова. Працює грубо і примітивно.

У нас виникла підозра, що польський професор, колишній соціал-демократ, доктор медицини Лівійський користується популярністю у населення через свій антинімецький настрій. Я дав вказівку опублікувати у варшавській газеті, що виходить на польській мові, лист начальника ейнзатценгрупи Вольфа Губера, який особисто брав участь у страті польських патріотів. В цьому листі висловлювалась подяка цьому Лівійському за те, що той вилікував його від небезпечного захворювання. То була чудова публічна компрометація цього ліберала. Поляки оголосили йому бойкот. І нервовий інтелігентик навіть мало не покінчив самогубством.