Відновлюючи в пам'яті ці Лансдорфові слова, Йоганн Вайс згадав й іншу розмову, вже з Дітріхом. Коли він сказав, що даремно Генріх Шварцкопф, наражаючи себе на небезпеку, сам, без охорони, ходить в есесівському мундирі по Варшаві, Дітріх відповів, стенувши плечима:

— То й що ж? Коли поляки його приб'ють, рейхсфюрер Гіммлер зайвий раз переконається, в яких важких умовах доводилося тут працювати нашому «штабу Валі». Адже Гіммлер був зобов'язаний очистити всі навколишні райони від поляків, але так і не очистив, хоча в Польщі найбільша кількість концтаборів знищення і вони здатні переробити населення будь-якої європейської держави.

Все це наштовхнуло Йоганна на одну думку; у нього визрів план, який він вирішив здійснити за допомогою Зубова. Якщо задумане здійсниться, вони зуміють зберегти Генріха під небезпеки, що загрожує йому тут звідусіль.

Зустрілися вони з Зубовим, як завжди, на набережній Вісли, біля спорожнілої брандвахти.

Вислухавши Вайса, Зубов сказав незадоволено:

— Ну гаразд, але тільки, пробач, марудна це була штука. Твого Шварцкопфа й зачепити не можна, а він нас може. Необопільно якась виходить.

Йоганн огризнувся:

— Коли б завжди і все було обопільно, тебе давно б уже на світі не було.

— Я сам дивуюся, що живий, — згодився Зубов. — Але тільки чому це в мене виходить? А тому, що завдання завжди зрозуміле: або ми їх, або вони нас. Ну і надихає це. А тут… Він тебе може, а ти його ні. Ну хіба не образливо?

— Ти не згодний?

— До чого тут «не згодний», коли наказуєш!..

— Не наказую — прошу, як про особисту послугу.

— Невже? — здивувався Зубов. — Це вже щось нове. Але тільки не люблю я таку демократію. Може, все-таки накажеш, га?

— Не маю права, — сказав Вайс. — Можу лише просити по-дружньому.

— Ах, ну що ж, будь ласка… — розсміявся Зубов, але відразу облишив жартівливий тон і почав по-діловому радитися, як краще здійснити викрадення Генріха Шварцкопфа.

І коли все було обмірковано, Йоганн з почуття вдячності дружньо став розпитувати Зубова про його сімейне життя. Зубов сказав засмучено:

— Та нічого путнього не виходить. Брігітта — жінка мила, добра, а я їй лише турботи завдаю. Після нальоту на тюрму прибув додому перев'язаний. Приховував, що поранений. А вранці вона побачила, що простирадла піді мною в крові, ну й знепритомніла. Я за лікарем. Привели до пам'яті. Серед метушні забув, що самому медицина потрібна. Відіслав лікаря, а вона в сльози. Любить вона мене, розумієш? Жаль її буде, коли мене вб'ють. От що.

— Виходить — любиш?

— Аякже! Самотньою вона була в житті. А зі мною розмовляє про все довірливо, ніби я їй рідний, а не просто фіктивний чоловік.

— Чому ж фіктивний, коли любиш?

— Звичайно, я її де в чому правильному переконую, бачу, зростає.

— Ти, дивись, обережніше! — стривожився Йоганн.

— Найменший моральний мінімум, у піонерському масштабі, — заспокоїв Зубов. — Я тактовно. Не з тих, хто квітку сіпає, щоб скоріше росла. — Сказав ущипливо: — Мені, звичайно, до тебе не доскочити: перевиховати есесівця — це ти втнув дійсно по першому розряду. Якщо він сам персонально тобою в гестапо не зацікавиться.

Йоганн розвів руками:

— Справа, як ти сказав, обопільна.

— Нічого собі обопільна. Ти з нього людину хочеш зробити, а він з тебе — м'ясо.

— Добре, — сказав Йоганн. — Отже, домовилися?

— Виходить, домовилися, — невесело погодився Зубов. Зітхнув: — Знову в Брігітти будуть підстави для ревнощів. Обіцяв увечері мирно піти з нею в гості до високопоставлених фашистів. І виходить, обманув. Знову зникну на цілу ніч. А вона в таких випадках не лягає спати, ходить, курить, потім від головного болю страждає. І допитує про жінок. А які жінки, коли я тепер жонатий? Не розуміє вона нашої моралі. Хоча й правильно, що пильнує. Жінки тут дуже розпусні. Прийшов, розумієш, з нею вперше в один, думав, порядний дім. Господиня повела мене картини показувати і так нахабно причепилася, що навіть незручно.

Ну я, щоб антагонізму не викликати, пояснив їй, що на фронті був контужений. Сімейство поважне, не хотілося втрачати контакту. Чоловік — чиновник з управління економіки і озброєнь ОКВ. Займається справами захвату, збирання і охорони економічних запасів на окупованих територіях. — Похвалився: — Я тепер прославився, як фотограф-любитель. Усім знайомим їхні карточки дарую. Ну, по дорозі в кабінеті у цього чиновника деякі документи на плівку наклацав. Потім у тайник склав, щоб одіслати в Центр. Думаю, нам потім для пред'явлення позову згодиться.

— А ти зростаєш! — похвалив Вайс.

— Набуваю кваліфікації, — згодився Зубов. — Пістолетом не завжди можна поклацати так вдало, як лейкою. Це я зрозумів!

— Хороший ти хлопець, Зубов, — сказав Йоганн.

— Звичайний. Лише дію в оригінальній обстановці. А так, що ж… Втрачати своє основне обличчя я, як і ти, не маю права.

— Це вірно, — погодився Йоганн, — обличчя своє ми повинні берегти дужче, ніж життя. Людина без обличчя гірше за покійника.

— Покійників я взагалі не люблю, — сказав Зубов. — І стати покійником зовсім не бажаю, хоча, можливо, і доведеться…

— Які дурниці!

— Вірно. Що може бути дурніше за мерця? Хіба лише ти сам, коли помреш. З цим я згодний. Мушу вижити хоча б через одну таку огидну думку про себе. І я, звичайно, стараюся.

— От і сьогодні постарайся.

— Добре, — погодився Зубов. І пообіцяв: — Будь певний, поки живий, не помру. Це точно.

І вони розійшлися.

Ступаючи по вичовганих плитках набережної, Йоганн розмірковував, чи правильно він діє по відношенню до Генріха. На перший погляд все здавалося логічним, виправданим складними обставинами і кінцевою метою. Треба врятувати зараз Генріха заради того, щоб перетягти його на свій бік. І все ж, детально аналізуючи розроблену ним операцію, Йоганн схильний був думати, що її не досить глибоко й всебічно обгрунтовано.

Чи варто ризикувати життям Зубова і його інтернаціональною бойовою братією лише заради того, щоб позбавити Генріха небезпечного випробування? Звичайно, напад на есесівського офіцера ще раз доведе необхідність передислокації «штабу Валі». Але ж передислокація вже відбувається. Роботу «штабу Валі» на деякий час припинено. Отже, дії в цьому напрямку безглузді, невиправдані. А затівати все тільки заради того, щоб позбавити Генріха необхідності брати участь у страті, Йоганн просто не має права. Отже, у всій цій справі Йоганн помилився, щось не врахував.

Йоганн згадував міркування Баришева.

— План операції залежить від тактичної грамотності, тренування, витримки, дисципліни, — казав Баришев. — Але основне, визначальне, найвище — це ідея операції, то, заради чого вона відбувається… І це найвище — невіддільне від основної мети боротьби нашого народу, воно мусить розкривати, пояснювати її суть. Будь-яка силова операція, яку розвідник раніше готує, повинна бути обгрунтована високою метою боротьби народу. Тоді ця операція, крім її конкретного завдання, ніби освітлює те, в ім'я чого ми боремося з ворогами.

— Виходить, що ми там повинні бути пропагандистами радянської ідеології? — висловив сумнів Бєлов.

— А чому ж ні? — суворо зауважив Баришев. — Якщо обстановка дозволить, хіба бойове завдання не може набути пропагандистського значення? Бити ворога в тилу ворожому можна і треба. А як — це залежить від твого власного сумління і, звичайно, від твого таланту розвідника… Треба тільки при вирішенні будь якого завдання ні на хвилину не забувати, заради чого воно ставиться. Керуватися остаточною метою боротьби, не підкорятися вимушеним обставинам, а підкоряти обставини найвищій меті…

А в даному випадку виходить: Вайс підкорився вимушеним обставинам. Операція, яку він готувався здійснити, не обумовлена найвищою метою і тому здається надуманою і навіть легковажною.