Радник так викладав баронесі суть своєї «роботи»:

— Наше завдання — забезпечити продовольством населення окупованих територій в такому обсязі, щоб не втратити почуття реальності. Людством керують шлунки, а не голови. Правильно організувати недостачу продовольства — це більше, це цінніше, аніж виграний бій. Цілі армії поліцейських не зможуть придушити опір так успішно, як це робить голод, що виснажує фізичну й моральну силу людську до опору. Армія-переможниця здатна грубими, примітивними способами забрати лише національні скарби переможених держав. Адже в руках населення залишаються величезні цінності, доступ до яких воєнним способом виключається. І тут може стати вирішальним лише економічний та фінансовий геній нації-переможниці. Щоб правильно, рівномірно і справедливо розподілити обмежені запаси продовольства між усіма верствами населення окупованих країн, існує карткова система. Керує нею влада, висунута з членів даної національності. Але оскільки друкарні, які друкують продуктові картки, перебувають у нашому розпорядженні, ми маємо можливість на основі закону одержувати по таких картках значну кількість виділеного даній країні продовольства і повертати його населенню вже через так званий чорний ринок. Таким чином ми збираємо приховані людьми цінності без застосування насильницьких засобів, на основі цілковитої добровільності. Так, наприклад, у деяких промислових районах Франції смертність дітей збільшилась у чотири рази порівняно з довоєнним рівнем. Такі ж явища спостерігаємо і в Бельгії. Діти помирають від недостатнього харчування. Тому ціни на продукти на чорному ринку неймовірні. Однак коли нещастям свого народу користуються місцеві спекулянти, ми їх нещадно розстрілюємо, щоб завоювати симпатії голодного населення. Звичайно, репресіям підлягають лише місцеві жителі, — знову повторив радник. І це була правда.

Баронесі, наприклад, радник за певні проценти допомагав збувати на чорному ринку все, що давав її маєток, і одночасно домігся для неї значного зменшення обов'язкових поставок на армію. Він також допомагав їй скуповувати різні художні цінності, жартома називаючи їх «приданим». Ці його слова могли свідчити про те, що, коли розміри приданого будуть солідні, радник вважатиме для себе за честь просити руки підстаркуватої нареченої.

Баронеса познайомила Вайса із своїм можливим женихом.

У коротконогого, гладкого, лисого, хворого на астму радника були такі округлі щоки, що здавалось, ніби він безперестану дме на гаряче. Це був весельчак, життєлюб, любитель фривольних розмов.

Коли баронеса залишила чоловіків удвох, радник спробував обережно з'ясувати, в яких стосунках перебувають Вайс із своєю підопічною, цією російського дівчиною, до якої баронеса так уважно ставиться.

Вайс коротко відповів, що він виконує особливе, делікатне завдання вищого командування і успіхи цього завдання залежать значною мірою від баронеси.

Радник, відчувши стриману холодність у словах Вайса, перевів розмову на іншу тему.

Посмоктуючи велику чорну сигару, яка заміняла ліки — він хворів на астму, граф став багатослівно розпатякувати на загальні теми:

— Завоювати країну — це тільки початок підкорення. Для другої, вирішальної стадії необхідна не хоробрість, а доблесть державно мислячого розуму. Так, керуючись генієм наших ділових кіл, ми, імперські чиновники, перетворили французькі, чеські, бельгійські, голландські заводи не тільки на постачальників озброєння для вермахту. Ми так реконструювали їхню виробничу могутність, що тепер кожний завод випускає тільки певні деталі, які відсилають потім для складання до Німеччини. Ми не лишили на місці устаткування, що застосовувалося раніше для вироблення готової продукції, а розкидали його по всій Європі, спеціалізуючи підприємства для виготовлення лише якоїсь однієї деталі, однієї частини механізму. І коли ці підприємства виявляться одрізаними від Німеччини, їх спіткає економічна катастрофа. Таке розчленування економічних комплексів рівнозначне тому, що, коли б розібрати механізм ось цього мого чудового швейцарського годинника, — він постукав нігтем по циферблату, — розкласти деталі в окремі коробочки, подарувати коробочки своїм знайомим, а потім запитувати в них, котра зараз година. Подібні економічні витівки колись ми, юні кадети, виробляли з дівчатами легкої поведінки. Розривали банкнот на частини, і, щоб зібрати його, дівчина мусила приділяти увагу не одному, а всім, у кого опинились клаптики банкнота. Такий спосіб ми і застосували для європейської економіки. — Усміхнувшись, радник додав зневажливо: — Я навів цей приклад, щоб ви зрозуміли суть наших зусиль. І, запевняю вас, все це дужче тримає в полоні економіку Європи, ніж присутність там наших окупаційних частин.

Вайс сказав обережно:

— Пане граф, мені здається, незважаючи на всю вашу далекоглядність, у ваших словах відчувається деяка невпевненність.

Радник відразу кинувся в наступ:

— А ви гадаєте, ми, старше покоління німців, не зважаємо на сумний для нас досвід першої світової війни? Помиляєтесь, дорогесенький. Ви, молодь, дуже самовпевнена і не сприймаєте досвід історії. Для вас, наприклад, концтабори — лише засіб знищення нижчих рас, а понад мільйон іноземних робітників — тільки раби для виробництва зброї. А для нас, старшого покоління, це дещо вагоміше.

— А що саме? — запитав Вайс.

Граф, прикриваючи тугими повіками опуклі очі, відкинувся на м'яку спинку крісла і повільно вимовив сонним, байдужим тоном:

— Для нас, політиків, це гарантійний людино-фонд, який ми завжди можемо пустити в оборот.

— Яким чином?

— В розсудливих умовах розсудливі німці стримають нерозсудливих від знищення заложників. Та й годі.

— А чому, наважуюсь я запитати, особисто вас ця проблема так цікавить?

Радник відповів, самовдоволено усміхаючись:

— А тому, що я довірена особа деяких високопоставлених осіб імперії і, перебуваючи на території генерал-губернаторства за дорученням згори, цікавлюсь, хто із в'язнів концтабору являє собою цінність, за яку можна одержати від зацікавленої сторони певні матеріальні цінності. І думаю, що ви, як співробітник абверу, могли б зробити мені деякі послуги в цьому напрямку. Адже ви займаєтесь чимсь подібним, але у вузьких межах своїх можливостей. Капітан фон Дітріх, до якого я дозволив собі звернутися, атестував мені вас з кращого боку.

Вайс схилив голову і виявив своє бажання допомогти раднику всім, чим зможе. Радник поскаржився:

— Мені важко приходиться з адміністрацією табору. Я мушу виступати, як представник Червоного Хреста, щоб привернути до себе деяких в'язнів, викликати в них щире ставлення. Тим із них, хто являє особливу цінність, я намагаюсь забезпечити раціон, який продовжив би їхнє існування. Але представники служби гестапо, що дотримуються наших догм занадто ретельно і догматично, безцеремонно умертвляють контингент, що мені довірився. Мені здасться, що такий поспіх пояснюється просто зацікавленістю в тих скромних посилках, які я, як щедрий ангел, вручаю деяким в'язням. — Суворо сказав Вайсу: — Для вас, молодих людей, погроми і знищення євреїв у Німеччині були лише природним виявленням расових інстинктів. А ми, економісти, підходили до цього фактора з позицій не почуття, а розуму. Рейх одержав мільярди золотих марок, що належали неарійцям, це переважило позики, які давали нам США і Великобританія. — Ляснувши себе по товстому коліні, радник заявив: — Ось, мій дорогий, що таке чистий розум в його абсолютному виявленні! — Сказав ущипливо: — Ви, молодь, у концентраційних таборах зміцнюєте свою нервову систему, навчаючись стріляти по напівтрупах, а ми, серйозні німці, змушені копирсатися в цих напівтрупах: треба ж здобувати рейхові золото й валюту.

Вайс, щоб розпекти радника, сказав:

— Пане граф, ви маєте на увазі золоті зуби, мости і коронки мерців? То, запевняю вас, для цього поставлено спеціальних людей з кліщами.

Радник не образився чи не вважав за потрібне образитись. Його зовсім не зачепили Вайсові слова. Він пояснив свою думку: