Таким чином, Ельза вибрала найбільш придатну в даних умовах захисну оболонку.

Чоловіка, якого вона мусила зустріти біля кіоска, щоб передати газету з вписаною між рядками шифровкою, вона не знала. Не знала вона також, яке завдання виконував той у тилу ворога.

Ким би він не був, Ельзі треба було лише точно виконати таке, на перший погляд, просте завдання, що не вимагає навіть кмітливості. Вона мусила в домовлений час підійти до кіоска, залишити на прилавку згорнуту трубочкою газету і піти, навіть не глянувши на людину, заради якої все це робилося.

У плані операції, розробленої Центром, кожна незначна дрібниця мала таке саме значення, як дрібна деталь величезного механізму: адже якщо вона, ця деталь, не виконуватиме свої певні функції в гармонійній взаємодії з численною кількістю інших деталей, могутній агрегат не зможе працювати, зупиниться.

Отже, Ельза дріботіла по Маршалковській. Її жорсткі від туші вії колючим віночком обрамляли очі, що приховували пригнічений сум. Єдино непідробний був колір очей. Вона точно розрахувала час. І, не пришвидшуючи й не сповільнюючи ходи, підійшла до кіоска майже одночасно з людиною, пам'ятати зовнішність якої їй не було потреби. Поклала на прилавок скручену трубочкою стару газету, купила дві поштові листівки, сховала їх у цератову сумочку і відійшла від кіоска, механічно усміхнувшись на прощання старій кіоскерші, яка вважала негідним для себе відповідати на усмішку вже зранку розмальованій дівиці.

Людина, що розглядала щотижневик, взяла його разом з газетою, залишеною Ельзою, розрахувалася і, не оглядаючись, пішла на другий бік вулиці.

І тут дверці газетної будки раптом відчинились. З неї вискочив якийсь чоловік і, засунувши праву руку в проріз на грудях свого плаща з капюшоном, поспіхом пішов услід за людиною, яка щойно купила щотижневик. Рухи його були настільки явно професіональні, що Ельза вмить зрозуміла, в якій небезпеці людина, що кілька хвилин була під її захистом. Не вагаючись, вона шпурнула свою сумочку з ерзац-лаку у дротяний кошик для сміття, кинулась навздогін за типом у плащі і, наздогнавши його, хапаючи за руку, закричала, що ось зараз, цієї миті, він украв біля газетного кіоска її сумочку.

Цей тип виявився дужим дядьком. Але в чіпкій спритності Ельза не поступалася перед ним. Зав'язалася боротьба. І відразу ж з-за рогу виїхало два мотоциклісти і машина з зафарбованими боковим і заднім стеклами. Все відбулося так швидко, що перехожі навіть не встигли зрозуміти, в чому справа.

От і все, що сталося цього ранку.

Того ж вечора атракціон фрейлейн Ніколь у програмі вар'єте було замінено виступом актриси, що виконувала танок з палаючими факелами.

Олександрові Бєлову пощастило сформувати в тилу ворога цілеспрямовану, організаційно закріплену розвідувальну сітку.

Для створення подібної структури необхідний не лише організаторський, оперативний, професійний талант розвідника, — треба ще володіти даром людинознавства. Адже навіть незначна неточність в оцінці психологічних особливостей людини за своїми наслідками схожа на помилку мінера. Чому загинув мінер, є багато причин, але встановити ту, єдину, яка спричинила до вибуху, неможливо, бо знищено все, що є найменшим натяком справжньої причини катастрофи.

Останнім часом розвідувальні і диверсійні операції «штабу Валі» все частіше і частіше провалювалися. Це свідчило про успішну роботу Йоганна Вайса і тих, кого він, довіривши їм своє життя, зробив своїми співробітниками.

Гіммлер послав у «штаб Валі» найдосвідченіших контррозвідників, щоб виявити причини провалів, і тут створилася вкрай небезпечна, напружена обстановка. Загроза нависла і над начальством, і над рядовими співробітниками. Кожний крок, кожний вчинок будь кого, хто мав відношення до «штабу Валі», — чи то один з його керівників, викладач розвідувально-диверсійної школи, вартовий або курсант, — ретельно перевірялися. Геть усе перебувало під суворим наглядом, і Вайсові що не день ставало важче спілкуватися із своїми людьми. Небезпека щохвилини чатувала на них, та й на нього самого.

Умови склалися так, що доводилося вирішувати, як бути далі, чи провадити хоч мінімальну роботу, яку з таким трудом налагодив Вайс всередині «штабу Валі», чи навіть тимчасово припинити її.

Звичайно, можна було б на якийсь час причаїтися, вичікувати, поки контррозвідка припинить своє розслідування. Адже поступово її активність спаде, пильність ослабне, а там, диви, контррозвідувальну групу і зовсім знімуть, щоб не стежила за «винуватим» об'єктом, перекинуть на інший.

Але був і другий вихід з становища: знайти можливість переміститися на іншу арену, щоб там продовжувати свою діяльність. Йоганн вибрав цей шлях.

Він наказав Зубову та його інтернаціональній групі активізуватися. Поляків, чехів, угорців і росіян, що входили в цю групу, Зубов за допомогою Брігітти призначив для обслуговування у будинки її знайомих. Вдень вони спокійно виконували обов'язки кухарів, двірників, садівників, а ночами здійснювали на чолі з Зубовим силові акти, частину яких за рекомендацією Вайса вони приписували якійсь таємничій спілці штурмовиків імені Рема, що нібито, мстить есесівцям і гестапівцям за страту свого ватажка.

А щодо висадження в повітря залізничних ешелонів і складів з боєприпасами і пальним, то ці операції залишалися анонімними.

На нараді керівного складу «штабу Валі», в якому взяли участь прибулі з Берліна співробітники СД, було висловлено таке припущення: не виключено, що ворожа розвідка засікла розташування «штабу Валі» і почала за ним стежити.

Це припущення зробили самі абверівці, керівники «штабу». Представники СД заперечили, вбачаючи тут скоріше регулярні терористичні дії розрізнених груп польських патріотів.

І все ж у результаті тривалих обговорень і суперечок вирішили передислокувати «штаб Валі» в район Кенінгсберга.

А внутрішній розпорядок «штабу Валі» і підлеглих йому розвідувально-диверсійних шкіл члени комісії СД визнали задовільним. Разом з абверівцями вони підписали протокол обстеження і приклали його до доповідної на ім'я рейхсфюрера СС Гіммлера, який був украй стурбований становищем, що склалося в «штабі Валі».

І хоч неприязнь Гіммлера до Канаріса була дуже велика і Гіммлер просто горів бажанням підкласти адміралові палицю в колеса, в даному випадку інтереси рейху перемогли.

Так, внаслідок діяльності Вайса та його розвідувальної сітки співробітники абверу мусили залишити прекрасну, із здоровим кліматом місцевість поблизу Варшави і помандрувати в кам'янисту, вологу і вітряну Прибалтику. З переїздом були пов'язані не лише побутові труднощі. Передислокація всієї системи «штабу Валі» вимагала багато часу і, власне, надовго виводила з ладу важливий розвідувальний орган вермахту.

Витрати від такої перерви в нормальній роботі «штабу Валі» були рівнозначні найбільшій диверсії, що принесла збитки, які навіть не підлягають обліку, такі вони серйозні.

Але, крім усього іншого, для Йоганна Вайса було найважливіше те, щоб разом з особистим складом, устаткуванням, приписаним до штабу майном повністю передислокувалися на нове місце ті люди, яких він знайшов і навчив, які працювали в складній мережі, розгалуженій всередині абверу. І ці радянські люди, співробітники Вайса, виконуватимуть свої обов'язки в нових умовах. І наша розвідка знатиме про всі ворожі замисли, що визріватимуть під бетонним тім'ям «штабу Валі», де б він не був — у затишному лісі під Варшавою чи на кам'янистому грунті в районі Кенігсберга. І не так важливо, що тут розташування «штабу Валі» приховує вже не дощана, а неприступна залізобетонна огорожа: за нею є і свої, радянські люди.

В технічній лабораторії «штабу Валі» уже другий місяць працював хімік Петер Хіммель — спеціаліст по виготовленню симпатичного чорнила. В його обов'язки входив також інструктаж курсантів про способи застосування цього чорнила.

Це був старий член націонал-соціалістської партії, фронтовик, тяжко поранений під Смоленськом. Після госпіталю його направили в систему абверу.