Йоганн Вайс своєю стоїчною поведінкою в тюрмі засвідчив безумовну відданість Шелленбергові. Але прийняти остаточне рішення Файєргоф не поспішав. Чим більше подобався йому Вайс, тим більше підозрілою здавалась його стриманість і та гідність, з якими він поводився. Файєргоф був принципово переконаний, що чим благородніша оболонка людини, тим, виходить, більше ховається за нею погані. Його досвід підказував: що підліша людина, то ретельніше вона намагається додержувати всіх зовнішніх правил пристойності та моралі.
Одного вечора Файєргоф запросив Вайса покататися з ним човном на Ванзее і, спостерігаючи, як той гребе, спитав, чи не був він моряком. Вайс сказав, що перше жив у Ризі і часто виходив у море із своїм другом Генріхом Шварцкопфом.
Файєргоф заявив презирливо:
— Племінник Віллі Шварцкопфа? Оберштурмбанфюрера, в якого відкрився талант лабезника? Я думаю, він добре наживається на господарській роботі в СС.
— Віллі Шварцкопф — старий член партії, — заперечив Вайс.
— Тому він і встиг нахапати стільки арієзованого майна, що зробився багатієм!
— Він живе дуже скромно.
— Де?
— У своїй особистій канцелярії.
— А ви були в його новому особняку?
— Я дружу тільки з Генріхом.
— Даремно. Друзів слід вибирати не за потягом серця, а за тим місцем, яке вони займають в імперії.
— Але я не смію запропонувати свою дружбу фюрерові, — усміхнувся Вайс.
Файєргоф зареготав, але очі його лишились холодними. Раптом він спитав вимогливо:
— Ви справді ладні були віддати життя за Шелленберга, коли були у в'язниці?
— А що мені було робити? — у свою чергу запитав Вайс. — Я волів бути повішеним за відданість Шелленбергові, ніж за те, що не зберіг відданості йому.
— Це ви добре сказали, — схвалив Файєргоф. — А то, знаєте, особи, що вихваляються геройством, не навівають мені довір'я. В цьому завжди є щось протиприродне. Ще запитання: ви були знайомі з Хакке?
— Так.
— Що ви про нього можете сказати?
— Йолоп.
— Ну, а докладніше?
— Якщо ви про нього знаєте що-небудь інше, будь ласка!..
— А що саме ви про нього знаєте?
— Думаю, менше, ніж ви.
— Он як! — злісно вигукнув Файєргоф. — Так от: Хакке показав, що пропонував вам узяти досьє, які зберігались у нього в сейфі.
— Що означає «показав»? — спитав Вайс. — Хіба його хто-небудь допитував?
— Зараз я вас допитую.
— Про що?
— Чому ви відмовилися взяти в нього досьє? Ви ж знали, про кого вони.
— От через це я й відмовився, — відповів Вайс.
— Точніше, — звелів Файєргоф.
— Коли б я тільки подержав їх у руках, — сказав Вайс, — мене б давно ліквідували. Правда ж, так?
— Так, — підтвердив Файєргоф.
— Ну от вам моя відповідь на ваше запитання.
— А чому ви не донесли?
— Кому?
— Шефові.
— Як по-вашому: коли б Шелленберг не захотів зв'язати себе деякими відомостями про фюрера, які нікому не новинці бути відомі, що він зробив би зі мною? Ліквідував.
— А якби він захотів ознайомитися з досьє?
— Тоді навіщо йому, щоб про це знав я? І в цьому випадку він зробив би зі мною те саме.
— Слухайте! — вигукнув Файєргоф. — Ви мені подобаєтесь, ви просто розумний боягуз.
Вайс сказав переконано:
— А я не приховую цього. На нашій службі єдиний спосіб зберегти собі життя — старатися не вгадувати наперед, що тобі накажуть зробити, а робити тільки те, що наказують.
— Чудово, — з полегкістю погодився Файєргоф. — Але все-таки ви, напевне, хочете чогось більшого.
— Як і всі, — зітхнув Вайс. — Хочу, щоб мені наказувало якнайменше людей, а я щоб міг віддавати накази багатьом.
— От добре! — зрадів Файєргоф. — Ви просто відкрили універсальну формулу стимулу для кожної людини. — І, запалюючись звуками власного голосу, майже продекламував: — Людина може усвідомити себе особою тільки через владу над іншою людиною. А вбивство — це і б прояв інстинкту влади.
— Чудово! — сказав Вайс. — Можна подумати, що це ви допомагали фюрерові створити «Майн кампф».
— Книга написана погано, багатство німецької мови в ній зовсім не використане.
— Це біблія партії.
— Не ловіть мене на слові, — з насмішкою в голосі порадив Файєргоф. — Стилістичні тонкощі тільки затьмарюють суть політичного документа, кожне слово якого має бути гранично ясне і проникати в голову, як куля.
— Правильно, — погодився Вайс. — Ви на диво точно володієте енергійною фразеологією.
— Якби не моя довголітня дружба з Вальтером, я давно виявив би свої здібності теоретика.
— Як Розенберг?
Файєргоф поморщився:
— Геббельс дотепно сказав якось: «Соціалізм у нашій програмі — лише клітка для того, щоб спіймати пташку». Але я вважаю, що Розенберг занадто зловживав соціалістичною термінологією, і свого часу це відстрашувало од нас німецьких промисловців і фінансистів.
— А тепер?
— Ви ж знаєте, що промислові й фінансові магнати мали найбезпосередніше відношення до змови 20 липня. Але імперський міністр озброєння і військової промисловості Шпеєр, очевидно з відома фюрера, заборонив проводити розслідування про їхню участь у змові. Що не кажіть, в їхніх руках воєнна економіка країни, і це могло на ній позначитись.
Човен причалив до берега, і Вайс, підтримуючи Файєргофа під руку, щоб той не впав у воду, допоміг йому вийти на пристань. Коли вони вийшли на берег, він спитав:
— У вас ще будуть до мене запитання?
— Дозвольте, — запротестував Файєргоф, — я просто приємно провів з вами час.
— Ні, — рішучо сказав Вайс. — Для цього у нас тепер немає та й не може бути часу.
— Добре, — погодився Файєргоф. — У мене тепер немає ніяких заперечень проти вас.
— Тільки це я й хотів знати, — задоволено промовив Вайс. І додав: — Можете бути впевнені, що ваша проникливість і цього разу вас не підвела.
Виявилось, що «у вищій мірі секретне» завдання, яке Вайс виконував під наглядом Файєргофа, не вимагало ні особливої кмітливості, ні особливих зусиль.
Він змушений був стежити, щоб у певні строки на ділянці дороги та вулиці, що прилягають до вказаного йому будинку, а також біля входу в самий будинок не з'являлися люди, чиїх прикмет він не знав би заздалегідь. Або, перебуваючи в будь-якому пункті, він повинен був дочекатися, поки мимо пройде машина із заздалегідь названим йому номером, і сповіщати про це по радіо невідомому кореспондентові.
Неважко було помітити, що й за ним наглядають. Він ніби опинився у величезній в'язниці і, позбавлений волі, пунктуально виконував лише те, що йому було велено.
Незабаром Вайс одержав відрядження у Стокгольм, але завдання його лишалося попереднє. Він став часткою злагодженого і безвідмовно працюючого механізму стеження, в який Шелленберг включив найдосвідченіших агентів своєї секретної служби.
Випасти з цього механізму навіть на найкоротший час поки що не було змоги: всі його деталі були так точно з'єднані одна з одною, що найменше відхилення вмить викликало б сигнали тривоги по всьому ланцюгу. З поста нагляду негайно видаляли й агента, на якого падала тільки тінь підозри в порушенні правил служби. Розправа часто відбувалася тут-таки, на місці, і Вайсові, як і іншим, було видано для цієї мети безшумно діючий пістолет.
Повна ізоляція, в якій опинився Вайс, здавалась йому катастрофічною. Він знемагав від бездіяльності, від марності зусиль зв'язатися з ким-небудь із своїх. Зневірившись, він уже вважав, що звістка про перемогу Радянської Армії над фашистською Німеччиною спіткає його десь у Стокгольмі. А він, як і раніше, стоятиме самотньо біля ненависної йому будки телефоиу-автомата. Він користувався цим автоматом у тих випадках, коли треба було сповістити, що граф Бернадотт, племінник короля Швеції, виїхав із своєї резиденції для зустрічі з черговим довіреним посланцем Гіммлера. Найчастіше цим посланцем був сам Шелленберг.
Вайс знав, що граф займає не тільки пост голови шведського Червоного Хреста. Він був директором шведських філіалів американських фірм «Інтернейшнл бізнес машин», що належали трестові Моргана. Можливо, він був зв'язаний не тільки з діловими, але і з правлячими колами США, від яких і вів секретні переговори з гітлерівцями.