У багатьох районах було оголошено начебто санітарний карантин, і есесівські патрулі нікого в них не впускали без пропусків, форма яких мінялася кожні три дні. Нижчі чини військової поліції, контррозвідники абверу, агенти гестапо після комендантської години безцеремонно перевіряли документи у перехожих, навіть у старших офіцерів. Номерні знаки всіх видів автотранспорту було замінено новими. За будь-які позаслужбові розмови, бодай такі, що торкалися тільки особистих стосунків, військовослужбовців нещадно карали. В цих умовах старший писар транспортної частини рішуче відмовився від послуг Вайса.

Щодо Келера, то він так боявся попасти у фронтову частину, що з ненавистю дивився на кожного шофера, ще не відчисленого з гаража.

На Папке теж не можна було покладатися. Діставши призначення в особливу групу гестапо по прийому єврейського населення, що прибувало в спеціальних ешелонах з окупованих європейських держав, Папке одразу ж припустився помилки. Він простодушно гадав, що коли євреїв відправляють у концентраційні табори, то треба одразу дати їм відчути, хто вони такі і що їх жде.

Він не звернув уваги на те, як люб'язно гестапівці попервах поводилися з євреями: не гидували брати попід руки старих, щоб допомогти зійти драбинкою в кузов грузовика, поплескували ласкаво по щоках дітлахів, бажали всім щасливої дороги.

А Папке поводився грубо, намагаючись підкреслити перед службовцями свою ревну відданість ідеології наці.

І що ж? Після того як остання машина з євреями відійшла, гауптштурмфюрер покликав Папке й, зневажливо дивлячись холодними очима в його спітніле обличчя, крикнув:

— Дурень, свинцева довбешка! — І наказав: — Повторити!

Папке відчислили з особливої групи. І тепер він уже не в гестапівській формі і не в званні унтерштурмбанфюрера, а в звичайній армійській, в чині унтер-офіцера, тиняється по дешевих пивничках і заводить дружбу з солдатами. Але ж на цьому кар'єри не зробиш!

Папке був такий пригнічений, що, забутий про обережність, сказав Вайсові:

— Так, я груба людина. Але я правдива людина. І коли людей везуть на смерть, я не можу прикидатися, нібито вірю, що їх везуть на курорт. — і додав сердито: — Твій дурень Ціммерман возить у табори банки з гарненьким товаром…

— Що саме? — немов щоб підтримати розмову, поцікавився Вайс.

— Вироби «Фарбеніндустрі» — газ «циклон Б», розкішний засіб для винищення мишей, тарганів і людей, — буркнув Папке.

Вайс застеріг його:

— Ви зовсім даремно сказали мені про це.

— Але ж ти мій приятель.

— Все одно цього не слід було робити. — І Вайс повторив виразно: — Ви мені сказали, що газом «циклон Б» умертвлятимуть в'язнів у концентраційних таборах. Вірно?

— Та що ти! — злякано пролепотів Папке. — Навіщо ж так?

— Негарно, — докірливо сказав Вайс. — Негарно зайве базікати. — І попрощався з Папке, хоча той хотів ще щось пояснити, просити, щоб Вайс забув його слова. Та Вайс безжально покинув Папке, знаючи, що той прагнутиме тепер швидше зустрітися знову. І коли Папке не може зараз допомогти Вайсу уникнути служби у фронтовій частині, то принаймні тепер він на гачку, і Вайс так просто, за якусь дурничку не відчепить його з цього гачка. І разом з тим не можна занадто лякати Папке: наляканий, він донесе щось на Вайса або, ще простіше, пристрелить. Боягузи зо страху бувають здатні на сміливість. А от коли довго, обережно, помаленьку водити Папке за носа, може вийти щось корисне. Та де взяти часу для цього?

Зразу після того, як вдалося влаштуватися тут шофером, Йоганн послав у Львів листівку, куплену в армійській крамниці: опецькуватий малюк сидить на горщику і пухкими пальчиками затискає собі носа.

«Дорога Лізхен, — писав уночі на цій листівці Йоганн. — Я радий поздоровити тебе з днем народження. Нехай завжди буде над вашою родиною боже благословення. Твій Міхель».

А потім у чарці з чистою водою обережно пополоскав ріжок носової хустки, вмочаючи в цю воду заструганого сірника, м'яко, щоб не подряпати поверхні паперу, повідомив між рядків шифром про себе й про те, що готовий приймати радіопередачі.

Фрау Дітмар часто страждала від мігрені й під час приступів не виносила шуму. Тому вона попросила Йоганна забрати до себе в кімнату її старенький дволамповий радіоприймач, щоб постоялець розповідав їй ранками за сніданком політичні новини.

Через тиждень після того, як Вайс відправив листівку, він, блукаючи настройкою по ефіру, почув адресовані йому особисто позивні — тоненькі, ледь виразні і такі рідні! Після цього він систематично став одержувати повідомлення з Центру.

Майстерність складати максимально короткі, гранично чіткі повідомлення, окрім літературних здібностей їх автора, як і всяка майстерність, залежить від якості добутих відомостей. Чим цінніший, значиміший зміст повідомлень, тим місткіше він укладається в мінімум слів. Деякі великі відкриття знаменитих розвідників, добуті ціною терпеливої, безстрашної праці, на яку пішли роки, відібрані у власного життя, вкладалися в короткі рядки цифрових знаків.

Подібно до наукового відкриття, до якого — невтомна, багаторічна праця, подвиг, завершений короткою формулою, що можна записати на цигарковій коробці, хоч вона несе революційну зміну цілого напряму якоїсь галузі людського пізнання, — подібно до нього відкриття розвідника, що іноді вміщується на сірниковій коробці, часом впливає на долю держав і народів.

Але як для кожної наукової роботи потрібна сила-силенна фактів, вивчення їх, класифікація, так і в дослідженні розвідника факти — матеріал поступовий, складний аналіз якого приводить до синтезу узагальнення, що дорівнює відкриттю.

В період акліматизації Вайс почував себе як студент-практикант, що твердо зазубрив формули, але тільки на виробництві побачив їхнє втілення в гігантські, могутні механізми, багатогранна дія яких дуже далека від умоглядного уявлення про них, одержаного з підручників.

Можна витратити місяці життя на послідовне вивчення підприємства, щоб встановити його потужність. Але можна по викинутій стружці із заводської лабораторії визначити, на що націлені ці потужності.

Аналіз краплини нового пального або машинного масла може багато сказати про напрям наукових досліджень, що ведуться в країні.

Але щоб встановити цінність факту, його достовірність, треба відрізнити випадкове від закономірного; для цього потрібен крижаний спокій аналітичного розуму, всебічні знання, цілковита відсутність марнославної самовпевненості і відважна здатність у малому розглядіти велике, значне, хоч би яким незначним, дріб'язковим, не вартим уваги здавалося воно на перший погляд.

Систему охорони військової таємниці скрупульозно розробили відділи штабу вермахту, і діяла вона всеосяжно. Ця система увібрала в себе все цінне з досвіду першої світової війни. Рейхсвер досконало відшліфував її.

У свій час держави-переможниці розкинули в Німеччині висококваліфіковану шпигунську сітку на чолі з резидентами, які мали світову славу. Проте рейхсверу вдалося багато чого приховати від їхнього невсипущого ока. Цим він завдячував блискучій системі збереження військової таємниці й добро вимуштруваному особовому складові, що вмів тримати язик за зубами; кожен пам'ятав: всякий промах карається нещадним вироком військового суду, що вмить виконується.

Блискавичний розгром європейських армій і вершина німецької стратегії — удар зненацька по всій лінії Польща — Франція — все це не тільки захоплювало торжеством гітлерівської воєнної машини, її могутності, але й підтверджувало незрівнянні здатності армії, її особового складу зберігати в таємниці бойові накази, підготовку до здійснення їх.

Кожна розбійницька перемога над черговою країною-жертвою вселяла гітлерівському солдатові свідомість переваги німецької нації над європейськими народами, фанатичну віру в. надлюдську здатність Гітлера управляти долею світу, міняти своєю волею течію історії. І навіть маститі генштабісти, які вважали себе особливою кастою, елітою і чванилися своїм військовим родовим аристократизмом, зрештою схилилися перед «генієм» Гітлера, котрий не раз грубо і зневажливо відкидав те, що здавалося їм незаперечним. Гітлер угадав нетерплячу жагу великих держав зробити Німеччину сліпою зброєю в їхніх руках, націлити її для удару по Радянському Союзу. Він спритно експлуатував цей стан речей, шантажував великі держави, шантажував, як найманий вбивця, набиваючи собі все більшу ціну. І він одержав як аванс країни Європи. А потім штрикнув ножем у живіт своїх хазяїв: спершу поранив Францію — майже смертельно, а потім Англію. Підступна політика фашистської держави, втілена в стратегію і тактику німецької армії, вимагала збереження військових таємниць, бо на цьому базувалося багато її успіхів.