Лащ Самуель (1590–1649) – стражник коронний, відомий задирака, багаторазово засуджений вироками до вигнання та позбавлення честі, на що не зважав. Учасник козацьких війн. У «Вогнем і мечем» є епізодичним персонажем.
Машкевич (Маскевич) Богуслав (бл. 1652–1683) – шляхтич на службі у князя Вишневецького у період повстання Хмельницького, а згодом у Литві на службі у Радзивіллів і Паців. Автор «Мемуарів» («Pamietniki»), у яких зобразив роки служби у Вишневецького, зокрема його похід із Задніпрянщини. У «Вогнем і мечем» – другоплановий персонаж, виконує роль мемуариста («Ксенофонта князевих походів»).
Нечай Данило (? – 1651) – козацький полководець, один із найближчих соратників Б. Хмельницького, активний учасник Визвольної війни. Від 1649 року – брацлавський полковник. Зробив вагомий внесок у розгром польського війська під Меджибожем, відзначився у Зборівській битві (1649), у молдавському поході (1650). За дорученням Хмельницького на початку 1651 року обороняв південно-західне прикордоння. Загинув у запеклому бою із військом польського гетьмана М. Калиновського під м. Красним. Оспіваний як герой в українському фольклорі.
Оссолінський Єжи (1595–1650) – дипломат, великий коронний канцлер, прихильник мирного вирішення конфлікту і переговорів із Хмельницьким у 1648–1649 роках. Опонент Вишневецького у цьому питанні. На сторінках роману можна зустріти згадки про його неприязнь до князя Яреми та про дипломатичні дії, метою яких було заспокоєння козацького повстання. У безпосередній дії він зображений наприкінці 2-го тому на топорівській нараді з королем Яном Казимиром та Ієронімом Радзейєвським під час обговорення плану дій щодо оточеного козацькими військами Збаража.
Остророг Миколай (1593–1651) – багаторазовий депутат Сейму, коронний підчаший, регіментарій. Був талановитим дипломатом, а також чудовим промовцем, однак його здібності стратега та воєначальника, на думку сучасників, були слабкими: він більше підходив на роль радника, а не лідера. Через загальноприйняту думку про високу освіченість його прозивали «латиною». Поразки у козацькій війні викликали шквал звинувачень на його адресу, були навіть спроби притягнути Остророга до відповідальності, адже він разом з Домініком Заславським та Олександром Конєцпольським очолювали польське військо у Пилявецькій битві. Однак у 1649 році Ян Казимир знову призначив його регіментарієм. Разом із двома іншими тодішніми регіментаріями – Анджеєм Фірлеєм та Станіславом Ланцкоронським – брав участь в обороні Збаража, де був поранений. Присутній у кількох епізодах «Вогнем і мечем».
Потоцький Стефан – син великого гетьмана коронного Миколая, у віці 25 років помер від ран, отриманих у битві з військом Хмельницького під Жовтими Водами.
Пушкар Мартин Іванович (у романі Пушкаренко) (? – 1658) – полтавський полковник (1648–1658), соратник Б. Хмельницького. Після смерті гетьмана підтримав кандидатуру його сина Юрія. Виступав проти повернення України під владу Речі Посполитої. У 1657–1658 рр. спільно з кошовим отаманом Я. Барабашем очолював повстання проти гетьмана І. Виговського. У битві під Полтавою війська повстанців зазнали поразки, а сам Пушкар загинув.
Скшетуський Ян – прототипом цього образу став Миколай Скшетуський, який під час козацьких війн служив у Остророга і прорвався з оточеного Збаража до короля. Підтвердження цього факту можна знайти у тогочасних джерелах (мемуари Лося, хроніка Рудавського та віршована «Домова Війна…» Самуеля зі Скрипни Твардовського). Сенкевич використав опис цієї події із «Історичних нарисів» Людвіка Кубалі для створення свого розлогого епізоду у завершальній частині 2-го тому «Вогнем і мечем».
Тугай-бей – перекопський мурза, татарський ватажок, який раніше воював проти козаків, а згодом на чолі татарських чамбулів, що підтримували Хмельницького. Воював під Жовтими Водами і Корсунем. Загинув під Берестечком. У романі є найважливішим татарським образом.
Фірлей Анджей – регіментарій зі Збаража. Епізодично з’являється у «Вогнем і мечем». У молодості отримав дуже ґрунтовну освіту. Був кальвіністом і навчався в протестантських університетах у різних країнах Європи. Повернувшись до Польщі, зайнявся сімейними справами і організацією життя єдиновірців, зокрема він створював кальвіністську шкільну освіту. Незважаючи на те що він був іновірцем, користувався загальною повагою. Головною причиною його позиції та авторитету, окрім рис характеру, була висока освіченість. У 1640 році Анджей Фірлей став бєлським каштеляном. Він відіграв певну роль у період міжкоролів’я і після обрання Яна Казимира став (у 1649 році) одним з військових регіментаріїв. В обороні Збаража, незважаючи на свій похилий вік і слабке здоров’я, подавав приклад іншим. Проявив відвагу та видатну військову майстерність. Після укладення Зборівської угоди король на визнання його заслуг надав йому звання сандомирського воєводи. Помер, імовірно, в 1650 році.
Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович (1595–1657) – гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походив із дрібної української шляхти. Освіту здобув у одній з київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких літ на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. Отримав у спадок хутір у Суботові. Брав участь у посольстві 1646 року до короля Владислава IV, яке обговорювало таємні плани щодо турецької війни. У 1647 році загострилася суперечка Хмельницького з чигиринським підстаростою Чаплинським, котрий силоміць відібрав Суботів, а Хмельницького кинув у в’язницю, користуючись протекцією Олександра Конєцпольського. В січні 1648 року на Запорізькій Січі він підняв прапор повстання, поклавши тим самим початок Визвольній війні українського народу проти Польщі. Після обрання гетьманом і укладення військового союзу з Кримом Хмельницький розпочав відкриту збройну боротьбу. Протягом 1648 року він здобув перемоги над польськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, здійснив облогу Львова й оточення Замостя.
У роки Визвольної війни Хмельницький проявив себе не лише як видатний полководець, а й як тонкий дипломат, який домігся визнання Європою Української держави як суб’єкта міжнародного права. Під тиском складної внутрішньої та міжнародної ситуації Хмельницький пішов на переговори з Росією. У березні 1654 року було укладено Переяславську угоду, згідно з якою Україна та Росія об’єдналися на конфедеративній основі. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині і був похований у Суботові в Іллінській церкві. У концепції Сенкевича образ Хмельницького набирає демонічних рис і деградує через постійне п’янство. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями представлені не в безпосередньому зображенні і подані, до того ж, як наслідок прорахунків польських воєначальників. Це знижує на сторінках роману значення таланту козацького гетьмана і полегшує протиставлення йому військових доблестей Вишневецького. Під час облоги Збаража він втратив частину своєї харизматичної сили у зіткненні з князем Вишневецьким, а після поразки під Берестечком остаточного приниження він зазнав від втікаючого татарського хана.
Чаплинський Даніель – чигиринський підстароста, управитель маєтку Олександра Конєцпольського. Переслідувач Хмельницького, у якого він відібрав хутір Суботів усупереч королівському привілею і призвів до його ув’язнення коронним хорунжим Олександром Конєцпольським.
