До того ж слова "землероб", "землеробство" створено невдало з двох складових частин – іменника "земля" й дієслова "робити", тимчасом як тут, коли навіть визнати потребу створення нового слова, слід було б узяти дієслово "обробляти", адже землероб не робить землю, як то виходить за аналогією до слів "бракороб" ("той, що робить брак"), "дармороб" ("той, що робить дарма"), а обробляє землю. Тим?то ці терміни, створені всупереч законам українського словотвору, так важко прищепити в живому мовленні. Водночас українське слово "хлібороб" не тільки й далі живе в устах народу, але його вподобали й освоїли в своїй мові росіяни ("хлебороб", а також "хлопкороб" тощо).

Творці й прибічники слів "землероб", "землеробство", не заперечуючи, що, коли йдеться про вирощування хлібів, краще користуватись іменниками "хлібороб", "хліборобство", запитують: а як обійтись без слова "землеробство", коли маємо діло з вирощуванням технічних культур? Адже є країни, де хліб не сіють. Відповідь на це дає наш Українсько–російський словник АН УРСР, пояснюючи значення слова "рільництво": 1) "полеводство", 2) "земледелие", – й наводить слушну ілюстрацію: «…проґрес техніки в сільському господарстві виявляється по–різному, залежно від системи сільського господарства, залежно від системи рільництва».

На жаль, широковживане в нашій поезії слово "ратай" майже зникло з нинішнього вжитку.

Від вислову "з метою" рябіють сторінки газетних інформацій, статей і фейлетонів. Ось кілька зразків із того потоку, який ми спостерігаємо щодня в друку й чуємо з уст: «З метою біологічної ізоляції, щоб уникнути можливого поширення місячних мікроорганізмів, космонавтів помістили в спеціальний «фургон», де вони пройдуть тривалий карантин»; «З метою виявлення жанрових особливостей цього твору надіслали його на кваліфіковану експертизу».

Словом "мета" послугувалась і послугується наша література, щоб передати важливе життєве завдання або ідейне спрямування людини: «Очевидячки, досягла до своєї мети» (І. Нечуй–Левицький); «О, бідний той, хто крізь завої сині іде самотньо, мовчки, без мети» (М. Рильський). У народній мові це слово трапляється далеко рідше, наприклад, у вислові «на близьку мету», що означає – "на близьку віддаль".

А яку мету, цебто важливе життєве завдання або ідейне спрямування, вбачали автори наведених на початку газетних фраз? Тут, як і в багатьох інших подібних випадках, нема ніякої мети, а тому й треба було написати: «для біологічної ізоляції, щоб уникнути…», «Щоб виявити жанрові особливості цього твору…».

З цього, звісно, не слід думати, що слово "мета" треба обминати, приміром, у таких висловах, як "поставити собі за мету", "мати на меті" тощо. Ідеться лише про те, щоб не обертати вислів "з метою" в той прикрий канцеляризм, який не допомагає зрозуміти написане, а тільки паразитує в тексті, профануючи гарне слово "мета".

«Йому самому ще не вистачає знаття, а він хоче повчати інших», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор, мабуть, уважав, що слова "знання" й "знаття" є синоніми, й помилково написав "знаття" замість "знання". Ці слова, хоч і дуже подібні одне до одного, виявляють певну різницю. Слово "знаття" звичайно заступає дієслово знати: «Якби знаття, що в кума пиття, то б і дітей забрав» (М. Номис); «Якби знаття, що прийде підмога, – можна було б прорватися» (Ю. Яновський). Слово "знання" означає сукупність відомостей про щось: «І жадібно знання вона пила» (Б. Грінченко).

Слово "інтерес" має насамперед значення «користь, зиск»: «Фактор за малий інтерес робить усі ваші доручення» (Словник за редакцією А. Кримського); «А мені в тому ділі нема ніякого інтересу» (з живих уст). Від цього походять вислови: "пильнувати свого інтересу", "дбати про свій інтерес", "у спільних інтересах", "класові інтереси". До речі, російському вислову "остаться при пиковом интересе" відповідає український "лишитись ні з чим".

Деякі сучасні наші письменники поширюють значеннєву функцію слова "інтерес", надаючи йому поняття цікавості: «З особливим інтересом поставилися товариші до цієї розповіді» (І. Ле). Навряд чи є потреба в поширенні значення цього слова, бо український іменник "цікавість", прикметник "цікавий", прислівник "цікаво" цілком відповідають російським словам "интерес", "любопытство", "интересный", "любопытный", "интересно", "любопытно": «Почала я з цікавістю читати…» (Олена Пчілка); «Ти б мені розказав хоч для однієї цікавості» (І. Нечуй–Левицький); «Мене аж з'їдає цікавість: звідки мене може знати Марина?» (І. Вільде).

Прислівник "цікаво", котрий звичайно стоїть у фразі з якимось іменником чи займенником у давальному відмінку (мені, тобі, йому, їй, нам, вам), має паралельну конструкцію, що складається з іменника чи займенника в називному відмінку й прикметника "цікавий": «Тарасові цікаво було дізнатися, що саме зробив для старичка Щепкін» (О. Іваненко); «Цікавий я знати, хто мене прийняв би» (Леся Українка).

Чи є якась різниця між цими словами, чи вони – абсолютно тотожні й їх можна довільно вживати на свою вподобу? Хоч ці слова й мають схожість, однак різниця між ними є, що залежить не стільки від змісту, скільки від розміру книжки. Найбільше ми вживаємо слово "книжка": «Ах, я довго вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала» (П. Тичина); «Письменному – книжка в руки» (М. Номис).

Під словом "книга" розуміємо грубий фоліант, "ґросбух" – головну бухгалтерську книгу, книгу вхідних і вихідних паперів чи так зване Святе Письмо: «Чи то вмер чернець у келії, пишучи святу книгу?» (І. Франко). Виходячи з цього, треба відповідно користуватися словами "книжка" й "книга".

Останнім часом слово "ковдра" стало витискати з ужитку інші українські слова, що також є відповідниками російського "одеяло". «У магазині є вибір літніх ковдр», – читаємо в прейскуранті, хоч навряд чи можна вважати вкривало, пошите на ваті або виткане з грубих вовняних ниток, за річ, належну до літньої постелі. Адже є інші українські назви, що залежать від матеріалу, з якого зроблено вкривало: "коц" – «укривало з вовни або байки» («Вона грюкнула дверима й увійшла до себе в хатину, де стояла її постіль, заслана добрим коцем». – Панас Мирний), "ліжник" – «укривало з дуже грубих вовняних ниток» «…сиділа, доки не зморив її сон, тоді лягла коло опришка, прикрившися ліжником». – Г. Хоткевич). Загальною назвою речі, що нею вкриваються, лягаючи на постелі, незалежно від того, з якого матеріалу її зроблено, є "укривало": «До завіс, до рожевого шовкового укривала я попришивала б тонесеньке кружево, як павутиння» (І. Нечуй–Левицький).

Отож, у прейскуранті треба було написати: "є вибір літніх укривал" ("або літніх коців", якщо їх зроблено з байки).

«А Ювеналій Дмитрович уже розповідав про недавню катастрофу на Криворізьких копалинах, що належали французькій залізорудній компанії», – читаємо в сучасному творі, де слово "копалина" помилково стоїть тут замість "копальня".