Ще й досі трапляються такі вислови: «Я рахую, що так робити не можна»; «З тим треба числитися», – а в одній районній газеті було надруковано навіть таке: «Доярка Петрушак стоїть у колгоспі на доброму рахунку». Усі ці вислови – неправильні, бо дієслова рахувати, рахуватися, числити, числитися та іменник рахунок – це тільки математичні поняття: «А було колись так, що люди не знали, як рахувати час» (М. Коцюбинський); «Легше з ведмедем борюкатися, ніж із паном рахуватися» (прислів'я); «Бабуня шептала молитву, а я, приклякнувши і спираючись ліктями на її колінах, числила морщинки, що повкладалися над її очима» (М. Коцюбинський); «Раніше хоча хлопець і числився членом товариства «Спартак», проте спортом не особливо захоплювався…» (О. Гончар). У деяких південно–західних говорах дієсловам числити, числитися надається значення «уважати, сподіватися, покладатися»: «Я задумав видавати місячник літературний… Я знаю твоє гарне перо, чи можу на тебе числити в тім ділі?» (І. Франко); «Тяжко з батьком не числитись, тяжко й матір… не любити» (Н. Кобринська), – але сучасна українська літературна мова цього не допускає: «Вона сподівалася, що Марина почне говорити перша, а дівчина все мовчала» (В. Собко); «Тепер я можу вам порадити не поспішати і не дуже покладатися на час» (І. Кочерга); «Уважайте, що я вам не давала руки» (Леся Українка).

До дієслів рахувати, числити є ще в нашій мові синонім лічити («Де гроші лічать, там не пхайся». – М. Номис), від якого походять іменники лічба («Он бачиш поза зорями ще зорі… нема їм лічби». – Ганна Барвінок) і лічильник («У напруженій тиші чітко цокотіли лічильники кенотронного апарата». – Я. Баш) і прикметник лічильний (лічильна машина. – Українсько–російський словник АН УРСР).

Із цього випливає, що в перших фразах треба було написати так: «Я вважаю»; «На це треба вважати»; «Про доярку Петрушак іде в колгоспі добра слава» (або «Доярка Петрушак має в колгоспі добру славу»).

Дуже часто натрапляємо в газетних статтях на дієслово розглагольствувати: «Тут треба не розглагольствувати про несприятливі умови, а й діло робити». Яка потреба в цьому важкому старослов'янізмі, коли є природні, зрозумілі українські слова просторікувати, просторікати: «Годі просторікувати» (М. Номис); «Пишається, неначе пан, і просторікать заходився» (Л. Глібов); «Що мені вітер, що мені хвиля», – добродушно просторікував Шандор» (О. Гончар). Нема ніякої потреби, тим більше, що такі, не до речі вжиті, старослов'янізми віддаляють мову газети від живого мовлення народу, де напевно кажуть: «Тут треба не просторікувати (або не патякати, не теревенити, не балабонити, не талалаїти) про несприятливі умови, а – діло робити».

Помилково думають ті, хто вважає, ніби українські слова розташуватися, розташований цілком відповідають російським расположиться, расположенный, і кажуть: «Наш завод розташований неподалеку від залізниці»; «Місто Одеса розташоване на березі Чорного моря».

Дієслово розташуватись означає «тимчасово розміститися, стати, отаборитися»; до того ж воно стосується тільки людей, людського колективу, а не будівель, міст тощо: «Біля села була невеличка станційка, де розташувався штаб полку» (О. Досвітній); «Що ти розташувався тут, як на базарі?» (з живих уст). В інших випадках треба вдаватись до дієслів розміщати, розмістити («Він розстебнув портфель і вийняв кілька записних книжок, блокнотів і довгих аркушів паперу. Це все він розмістив на своїх колінах». – О. Іваненко), розміщатися, розміститися («Комсомольський клуб розмістився в колишньому будинку пана пристава». – А. Шиян), отаборитися («От цар і отаборився над морем». – Казка), стояти («Село Келеберда стоїть на лівому березі Дніпра». – Ю. Яновський), лежати («Перед ним лежав на десятки кілометрів рівний степ». – П. Панч).

Звичайно, у перших двох фразах треба було написати: «Завод стоїть недалеко від залізниці»; «Місто Одеса лежить (чи розкинулось) на березі…».

«Моя точка зору не співпадає з думкою моїх колег», – читаємо в одній дисертації, де науковий працівник забув або не знав, що дієслова співпадати нема в українській мові, це – калька з російського совпадать. Натомість у нашій мові є слова, що цілком відповідають значенням цього російського слова: збігатися («Найближчий розгляд показує, що погляди багатьох вчених різних країн на найважливіші проблеми, що хвилюють зараз людство, цілком збігаються». – З газет), сходитись («Дивувались трохи, що слова проповіді і вчинки батющині не зовсім сходяться якось». – М. Коцюбинський), зійтися («От бачиш, се випадок нещасливий, – він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою». – Леся Українка).

Цих слів і слід додержуватись, замість того щоб творити без усякої потреби нові недоладні слова на кшталт «співпадати».

Дієслову терпіти (потерпіти) надають іноді більшого функціонального значення, ніж те випливає з мовної традиції: «Україна дуже потерпіла під час німецько–фашистської навали». А тим часом це дієслово означає лиш «виявити терпіння протягом певного часу»: «Поживемо ще, потерпимо ще за гріхи наші на сім світі» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Потерпіть, мамо, ще трохи» (Панас Мирний). Як відповідники до російського дієслова потерпеть у значенні «зазнати болю, страждання, муки» є такі слова в українській мові: страждати (постраждати) («Мій дорогий, коли б ти знав, як тяжко мені, що ти за мене постраждав». – Леся Українка), зазнавати (зазнати) («Наші діди зазнали біди, наші внуки зазнають муки». – М. Номис; «Багато горя зазнала моя Саша, а тут іще я роблю їй боляче». – А. Шиян). Цих дієслів і треба додержуватись залежно від тексту: «Україна дуже постраждала під час німецько–фашистської навали».

«Тиснуть гостроносі чоботи останньої моди», – читаємо в одному сучасному художньому творі. Але і, українська класика й народне мовлення засвідчують у дієслові тиснути інше значення: «А сам же тисну ніж у жмені, – аж пальці заклякли» (М. Коцюбинський); «Троянці сильно наступали і тиснули своїх врагів» (І. Котляревський); «Свій своєму лиха не мислить: як побачить на сухому, то в болото тисне» (М. Номис). Коли дошкуляє взуття, одяг тощо, тоді наша класика й народне мовлення вживають дієслова мулити (іноді муляти), трудити, душити, давити: «І червоні чоботи мулять» (М. Номис); «Щось муляє під коліном»(Ганна Барвінок); «Старий дедалі все старів, горбатів; частіше жалівся: то те болить, то те трудить» (Панас Мирний); «Комір душить (давить) шию» (Словник за редакцією А. Кримського). Отож, у фразі з сучасного художнього твору треба було написати: «Мулять (муляють) гостроносі чоботи…»

У сучасній художній літературі, а звідси в публіцистиці й діловій мові дієслово трапитись має тенденцію поширюватися, переходячи за свої значеннєві межі й поглинаючи інші дієслова. Кажуть і пишуть, наприклад: «Учора з моїм братом трапилася біда – попав на вулиці під автомашину», – хоч тут куди більше підходять: сталась, скоїлась, зчинилась, учинилась біда.

У нашій класичній літературі й живому народному мовленні дієслова траплятися, трапитися стоять звичайно тоді, коли хочуть висловити дію, неозначену в часі, коли щось відбувалося чи відбулось у дуже віддаленому часі: «Наталці траплялись женихи» (І. Котляревський); «Трапляється, часом тихенько заплаче» (Т. Шевченко); «На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця» (прислів'я).