Ці помилки виникають, мабуть, через те, що обидва слова мають серед багатьох своїх значень також значення російського слова "случай": «При нагоді я скористаюсь вашою порадою»; «Зі мною сталась така пригода». Щоб уникнути прикрих помилок, як у наведених фразах, треба запам'ятати, що іменник "нагода" означає «випадок» (здебільшого сприятливий): «Нагоди стріляти їй не трапилося» (М. Шеремет), або "випадок, що зумовив якусь дію": «Ольга мала деякі дані підозрівати, що Завадка шукає нагоди заговорити до неї…» (І. Вільде). А іменник "пригода" вказує на якусь подію, на якісь бувальці: «Кожна пригода – до мудрості дорога» (прислів'я), або й на лихо: «Раз сталася така пригода. Остапові зсунулась пов'язка з рани, і він ніяк не міг дати собі ради з нею» (М. Коцюбинський); від цього є вислови "стати пригоді", "стала пригода" – відповідники до російських "быть беде", "произошло несчастье": «Ой на козаченьків ой на запоріжців та пригодонька стала»(історична дума).

Іменник "пригода" може означати також потребу, користь: «Годувала собі дочку для своєї пригоди, щоб принесла із криниці холодної води» (народна пісня), – від чого є вислів "стати в пригоді": «Не бий мене, чоловіче добрий, я тобі у великій пригоді стану» (казка).

Тим?то й у наведених на початку неправильних фразах треба було висловитися: «Словник має стати в пригоді…», «Не випадало ще нагоди їздити…».

Слово "наймит" означало колись певне соціальне поняття – робітник, що наймався працювати в заможного господаря («Наймит запріг коні й поклав на віз кілька кавунів і динь». – І. Нечуй–Левицький), але воднораз його стали вживати в значенні «запроданець, відступник, перекинчик», що «за шмат гнилої ковбаси», як писав Т. Шевченко, перекидався до ворожого табору: «Ваші господарі – наймити татарам, турецьким султанам» (Т. Шевченко). Згодом у переносному значенні з'явилось нове слово – "найманець": «Не тільки чоловіки, а й жінки й підлітки брали активну участь у боротьбі проти німецько–фашистських окупантів та їх найманців» (О. Гончар).

У сучасній літературній мові слово "наймит" виступає в його буквальному соціальному значенні, а в значенні «запроданець» користуються словом "найманець".

У діловому листуванні трапляється читати: «Книжки надіслано накладною платою». Таку фразу може зрозуміти тільки той, хто знає російську мову, де є вислів "наложенный платеж", бо українською мовою плата, яку вносять після одержання на пошті замовленої речі, зветься післяплатою. Тому й у наведеній фразі треба було написати: «надіслано післяплатою».

Колись слово "недолік" мало далеко вужче значення, ніж тепер, коли воно вживається відповідно до російських "недостаток", "недочёт", як це бачимо в таких фразах: «У роботі рільничої бригади виявлено багато недоліків», «Це оповідання захоплює і хвилює своїм змістом читача, але в ньому, на жаль, є багато стилістичних недоліків».

Утворений від кореня дієслова лічити в значенні «рахувати» й заперечної частки "недо" іменник "недолік" був синонімом слова "нестача": «Під час ревізії каси виявлено недолік (або нестачу) на 575 крб. 21 коп.»; «Знов у коморі натрапили на недоліки: не стає 15 кг гречки й 32 кг проса».

Слід відзначити, що тепер слово "недолік", набувши значення російських "недостаток", "недочёт", утратило колишнє значення, віддавши його синоніму "нестача", й витискує з ділової, а часом і з художньої мови інші відомі слова, що з погляду мовної традиції є чіткішими відповідниками до російських "недостаток", "недочёт".

Таких слів є чимало: "хиба", "вада", "огріх", "прогріх", "похибка", "помилка", "недоробок". Чи не краще й природніше зазвучала б перша фраза, якби замість недоречного там слова "недоліки" поставити "огріхи": «У роботі рільничої бригади виявлено багато огріхів (або "хиб", "недоробок")»? На краще пішло б і в другій фразі, якби там стояло слово "хиби" (або "вади"): «Це оповідання захоплює й хвилює своїм змістом читача, але в ньому є багато стилістичних хиб (вад)».

Українська класична література й народна мова користуються словом "недолік" тільки в значенні «нестача»; для інших значень уживають наведених слів: «Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений«(В. Стефаник).

Російському слову "изъян", близькому своїм значенням до слова "недостаток", в українській мові відповідають "ґанжа" ("ґанджа") або "ґандж", де перший звук – проривний, вимовляється, як латинське «g»: «Бувають люди з природженою ґанжею» (І. Нечуй–Левицький); «У всій стайні нема коня без ґанджу» (з живих уст).

Із цих прикладів бачимо, що наша мова має досить відповідників до російських "недостаток", "недочёт", "изъян", то чи варто заміняти всіх їх одним словом "недолік"? Хоч би тільки з стилістичних міркувань, та й то нема в цьому потреби.

«У місті відчувається погана поштова обслуга», – читаємо в одній газеті, й відразу впадає в очі помилкове використання слова "обслуга", яке має інше значення, ніж те, що надала йому газета.

Обслуга – це не дія, що задовольняє чиїсь потреби, а група людей, призначених виконувати певну роботу, здебільшого в військовій справі. Російським відповідником до цього слова буде "расчёт", "прислуга", як це бачимо в такій, наприклад, фразі: «Гармату викотили на платформу, а обслуга зайняла теплушку» (В. Козаченко).

Коли треба передати дію, спрямовану на виконання якогось завдання, тоді слід удаватись до слів "обслуговування" або "обслужування".

«У постаті головного героя роману перед нами постає облік нашого сучасника», – читаємо в рецензії на художній твір і не можемо зійти з дива: про який це облік пише рецензент? Адже цей іменник, що походить від дієслів "облічувати", "облічити", має в українській мові точне значення: «Скільки ще не взято на облік самостійних груп, які боролися з окупантами, але не знали, як зв'язатися з іншими підпільниками» (Ю. Яновський); «В артілі добре організовано облік і зберігання кормів» («Колгоспник України»).

Рецензент механічно переніс в український текст російське слово, не зваживши на те, що це слово є також в українській мові, тільки з іншим значенням. У цьому не було ніякої потреби, бо українська мова має досить відповідників до російського слова "облик": "обличчя" («Таке обличчя нашого сьогоднішнього села»), "образ" («Бережучи свій національний образ…» – Б. Грінченко), застарілі "подоба" («Фабрика швидко стратила свою опрятну і празничну подобу». – І. Франко) й "лик" («Узяла на себе лик прудкого хлопчика». – Марко Вовчок).

Узявши з цих синонімів той, що найбільше підходить до змісту фрази, рецензент міг би написати: «У постаті головного героя… виникає образ нашого сучасника».

Ці два слова – "особа" й "особистість" – інколи не розрізняють і пишуть: «Особа автора виявляється і в доборі теми, і в характерних, тільки йому властивих образах», – або кажуть: «Ви наговорили мені багато образливого, прошу без особистостей!»