Газетну фразу «Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз Дніпрові кручі» можна виправити кількома способами: поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: «Особливо захоплюють і приваблюють подорожі повз Дніпрові кручі», – або скористуватись одним із прикметників – захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний: «Особливо знадними й привабливими є подорожі…».

«Тут треба знаючої людини» – прочитали ми в одному оповіданні, де автор допустився подвійної помилки, незугарно переклавши російську фразу: «Здесь нужен знающий человек». Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника – знаюча, а по–друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто – «тямити на чомусь»,

Цю фразу можна було б замінити описовою формою: «Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)», а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: «Тут треба тямущої (тямучої, тямовитої, тямкої) людини».

До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному – пануючими вітрами» («Колгоспне село»); «Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри» («Історія української літератури»). Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово пануючий суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо.

«В руках у нього була «авоська», неодмінна супутниця всіх подорожуючих», – написав один автор повісті для школярів, не замислюючись над тим, як важко вимовити по–українському це, ніби українське, слово. А тим часом цю фразу він міг би написати й правильно, звернувшись до описової форми: «У руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують», – або скористувавшись прикметником подорожній: «Була сіточка, неодмінна супутниця всіх подорожніх».

«На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники», – надруковано в газетній замітці, автор якої не знає, що відповідно до російського вислову начинающий писатель (художник, композитор тощо) в сучасній українській літературній мові вживається слово початківець: початківець–письменник, початківець–художник, початківець–композитор і т. ін. «Опублікування першої книги початківця – свято не тільки для читача, для літератури, для молодого автора, але й для старшого письменника». – Ю. Смолич).

Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника («Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями»), прикметника («Велика увага приділяється навчанню працюючої молоді») та іменника («Літо – найкраща пора для відпочинку працюючих»). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим, прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: «Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо – найкраща пора для відпочинку трудящих».

Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник». – М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним…» – П. Грабовський; «Налагоджуємо культурний зв'язок свідомості мільйонів трудівників». – В. Еллан); трудар(«Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі – юні, веселі і раді вільних полів трударі». – П. Воронько), трудяка («… я сів у тритонку до шофера Н….Це був справжній трудяка». – О. Довженко); працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії». – І. Ле).

Іменник працівник буває й відповідником російського работник («Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу». – Я. Галан). Іноді помилково замість слова працівник уживають іменник робітник: «Серед робітників цього науково–дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук». Слово робітник позначає трудівника тільки фізичної праці, а працівник – і фізичної, й розумової. Є ще іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник є близьким за значенням до українського працівник – «трудівник розумової праці». Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або – співробітників) цього науково–дослідного інституту…».

«Ви стрибатимете, а я… поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих», – читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь–що». У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав…)», – або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван…».

Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається…», – або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається…», – але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати – утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».

Усе це можна сказати й про слово–синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає», – замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», – замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник – відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «…закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (О. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).

У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу», – де треба правильно висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох…» Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки – це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника».