Далі містився матроський кубрик п'ять метрів завдовжки. Але двері туди були зачинені, і мені не вдалося роздивитись обставу й визначити з неї, скільки душ команди на судні.

За кубриком височіла четверта водонепроникна перегородка, а за нею був машинний відділ. Одчинилися двері, і я зайшов до зали, де капітан Немо, — безперечно, першорядний інженер — установив машини, які рухали «Наутілус».

Яскраво освітлена зала, метрів двадцять уздовж, ділилася на дві половини; в першій було розміщено батареї, що виробляли електричну енергію, в другій — машини, які крутили гвинт судна.

Мене вразив якийсь неприємний запах. Капітан Немо зауважив це й пояснив:

— Тут тхне газом, що виділяється при здобуванні натрію. Але він не шкідливий. Зрештою, ми щоранку вентилюємо все судно.

Я роздивлявся машини «Наутілуса» зацікавлено й пильно.

— Як бачите, — сказав капітан Немо, — я використовую елементи Бунзена, а не Румкорфа, що поступаються своєю потужністю. Я маю небагато Бунзенових батарей, але вони дають високу напругу. Електрична енергія, яку виробляють батареї, рухає мотори, котрі за допомогою складної системи важелів і зубчастих коліс обертають гвинт. Цей гвинт, маючи шість метрів у діаметрі, робить сто двадцять обертів на секунду.

— І тоді судно мчить…

— Зі швидкістю п'ятдесят миль за годину.

Тут крилася таємниця, але я не наполягав на тому, щоб мені її відкрили. Як електрика може дійти такої нечуваної потужності? Яке джерело цієї безмежної енергії? Якийсь особливий матеріал індукційних котушок нового взірця? Чи, може, якась невидана трансмісія, що її система важелів³⁵ може підняти силу напруги? Цього я не годен був збагнути.

— Капітане Немо, я бачу наслідки і не домагаюся пояснень. Я добре зрозумів, як спритно маневрував «Наутілус» довкола «Авраама Лінкольна», і знаю, на яку швидкість він здатний. Та самої швидкості замало. Треба бачити, куди рухаєшся. Треба вміти скеровувати судно праворуч, ліворуч, догори, донизу! Як ви занурюєтеся на великі глибини, де тиск сягає ста атмосфер? Як випливаєте на поверхню? Нарешті, як ви тримаєтеся на глибині в потрібному вам становищі?.. Може, я хочу знати забагато?

— Аж ніяк, пане професоре, — якусь хвильку повагавшися, відповів капітан. — Ви ж бо ніколи не залишите «Наутілуса». Ходімте до салону. Там справжній робочий кабінет, і там я розповім усе, що вам треба знати про моє судно.

Невдовзі ми сиділи на канапі в салоні, покурюючи сигари. Капітан розгорнув переді мною викреслення, що подавали в поздовжньому й поперечному перетині план «Наутілуса». Потому він сказав:

— Ось, пане Аронаксе, викреслення судна, на якому ви перебуваєте. За формою це видовжений циліндр із конічними краями. Він скидається на сигару; цю форму в Лондоні давно схвалено для таких-от конструкцій. Довжина циліндра сімдесят метрів, ширина в найгрубшому місці — вісім метрів. Співвідношення цих розмірів у наших швидкісних парових суднах прийнято як одиниця до десяти. Я ж не тримався усталених пропорцій, і судно моєї конструкції не зазнає великого опору, витиснена вода не гальмує його руху.

Ці дві величини дозволяють нам обчислити площу й об'єм «Наутілуса». Площа його — одна тисяча одинадцять і сорок п'ять сотих квадратного метра, об'єм — одна тисяча п'ятсот і дві десятих кубічного метра, — тобто судно, занурене в воду, витискує тисячу п'ятсот і дві десятих кубічного метра води.

Проектуючи підводне судно, я врахував, що дев'ять десятих його об'єму занурюватиметься і тільки одна десята виступатиме над водою. За таких умов судно має витискати не більше дев'яти десятих свого об'єму, тобто одну тисячу триста п'ятдесят шість і сорок вісім сотих кубічного метра води, або важити стільки ж тонн. Отже, конструкція судна не допускала навантаження, більшого за цю вагу.

«Наутілус» має два корпуси — внутрішній і зовнішній, з'єднані між собою двотавровими залізними балками; ці балки надають суднові надзвичайної міцності. Справді, завдяки тавровій сітці між двома сталевими обшивками судно витримує будь-який тиск, ніби в стінках немає порожняви, ніби вони монолітні. Обшивка «Наутілуса» не вгинається, але то не завдяки заклепкам: окремі частини корпусу складаються з однорідних матеріалів і зварені одна з одною; тим-то корпус такий монолітний, що здатен змагатися з найлютішими морськими бурями.

Корпус обшитий листовою сталлю, питома вага якої сім і вісім десятих. Зовнішня обшивка — п'ять сантиметрів завгрубшки, загальна вага — триста дев'яносто чотири і дев'яносто шість сотих тонни. Внутрішня обшивка, кіль — п'ятдесят сантиметрів заввишки, двадцять п'ять завширшки, на шістдесят дві тонни вагою, — машини, баласт та інше обладнання, умеблювання, внутрішні перегородки — все це разом важить дев'ятсот шістдесят одну й шістдесят дві сотих тонни. Загальна вага судна — тисяча триста п'ятдесят шість і сорок вісім сотих тонни. Це — зрозуміло?

— Цілком зрозуміло, — відповів я.

— Отож, — вів далі капітан, — «Наутілус» за таких умов виступає над водою однією десятою об'єму. А щоб зануритись до решти, «Наутілус» мусить мати резервуари, об'єм яких дорівнював би десятій частині загального об'єму, тобто резервуари на сто п'ятдесят і сімдесят дві сотих тонни води. Такі резервуари на судні є, пане професоре. Містяться вони в трюмі «Наутілуса». Тільки я відкрию крани, резервуари наповнюються водою і судно занурюється на рівень з морською поверхнею.

^{Я роздивлявся машини «Наутілуса» зацікавлено й пильно.}

— Гаразд, капітане, але саме тут ми й стикаємось із справжніми труднощами. Я розумію — ви можете триматися на однім рівні з поверхнею води. Та хіба ваше судно, опускаючись на глибину, не зазнає побільшеного тиску верхніх шарів води; хіба не штовхає його вгору з силою, що дорівнює одній атмосфері на кожні тридцять футів води, тобто з силою одного кілограма на квадратний сантиметр?

— Цілком слушно, пане професоре!

— То коли ви по вінця не наповните ваших резервуарів, я не уявляю собі, як «Наутілус» опуститься на глибину.

— Пане професоре, — відповів капітан Немо, — не слід плутати статику з динамікою, це призведе до значних похибок. Не треба великих зусиль, щоб опуститися на дно океану, — адже тіла як такі мають тенденцію «пірнати» в воду. Тож слухайте.

— Я вас слухаю, капітане.

— Коли я взявся визначити, скільки має важити «Наутілус», щоб він міг опускатися вглиб, я передусім вирахував, як меншає об'єм морської води на різних глибинах під тиском верхніх її шарів.

— Певно, що так, — мовив я.

— Відомо, що вода ущільнюється, але незначною мірою. Ба й справді, за найновішими обчисленнями вона стискається на чотириста тридцять шість десятимільйонних при підвищенні тиску на одну атмосферу, чи на кожні тридцять футів глибини. Із заглибленням на тисячу метрів я врахував уже зменшення об'єму під тиском водяного стовпа тисячометрової висоти, себто — під тиском ста атмосфер. У такому разі об'єм поменшає на чотириста тридцять шість стотисячних. Водотоннажність самого судна побільшає до тисячі п'ятисот тринадцяти і сімдесяти семи сотих тонни, тоді як нормальна водотоннажність його — тисяча п'ятсот сім і дві десятих тонни. Таким чином, щоб збільшити водотоннажність, треба взяти на борт баласт на шість і п'ятдесят сім сотих тонни.

— Тільки й того?

— Тільки й того, пане Аронаксе, і ці обчислення легко перевірити. Я маю запасні резервуари місткістю на сто тонн. Це дозволяє мені занурюватися дуже глибоко. Коли ж мені хочеться виплисти на поверхню — досить випомпувати воду із запасних резервуарів; а захочеться, щоб «Наутілус» виплив на одну десяту свого об'єму, — мушу випомпувати всі резервуари.