Піроги підпливли до самісінького «Наутілуса», і на палубу густо посипалися стріли.

— Сто чортів! Справжній град! — сказав Консель. — Та ще, чого доброго, отруєний град!

— Треба попередити капітана Немо! — крикнув я, спускаючись у люк.

Я кинувся до салону. Там не було нікого. Я наважився постукати в двері капітанової каюти.

— Заходьте, — відповіли мені. Я ввійшов і застав капітана за якимись обчисленнями. Перед ним лежав папір, списаний іксами та іншими алгебраїчними знаками.

— Я потурбував вас? — запитався я з чемності.

— Авжеж, пане Аронаксе, — відповів капітан, — та, сподіваюся, ви маєте на те поважні підстави?

— Дуже поважні! Ми оточені пірогами тубільців; і нема сумніву — за якусь хвилину вони кинуться на нас.

— А-а! — спокійно мовив капітан. — Вони припливли в пірогах?

— Так, капітане!

— Ну, що ж! Треба зачинити люка.

— Звичайно! І я прийшов вам сказати…

— Це найлегше, — мовив капітан Немо. І, натиснувши кнопку електричного дзвоника, він передав наказ у кубрик команди.

— Та й по всьому, пане професоре, — сказав він. — Човен на місці, люк зачинений. Сподіваюсь, ви не боїтеся, що ті добродії проб'ють обшивку, якої не змогли пробити ядра вашого фрегата?

— Ні, капітане, але є інша загроза.

— Яка, пане професоре?

— Завтра о цій же порі доведеться відчинити люк — поновити повітря…

— Безперечно, пане професоре, адже наше судно дихає на кшталт китоподібних.

— Якщо папуаси захоплять палубу, вони відчиненим люком проникнуть у судно. Що їх утримує?

— А ви гадаєте, пане професоре, що вони вилізуть на борт?

— Я того певен.

— Нехай собі вилазять. Я не бачу причини втримувати їх. Власне, папуаси — жалюгідні бідолахи, і мені не хочеться, щоб мої відвідини острова Гвебороар коштували життя хоч би одному з цих сердег!

По цій розмові я хотів був вийти, але капітан Немо попросив мене сісти поруч. Він із цікавістю розпитував про наші мандрівки на острів, про полювання і, здавалося, ніяк не міг збагнути канадцевої охоти до м'яса. Потому розмова звернула на інше, і хай капітан Немо був, як і завжди, не дуже відвертий, проте видавався він люб'язнішим.

Ми говорили про становище «Наутілуса», що сів на мілину в тій самій протоці, де мало не зазнала катастрофи експедиція Дюмона-Дюрвіля.

— Цей Дюрвіль — один із ваших великих моряків, — сказав капітан, — один із ваших найосвіченіших мореплавців. Це французький капітан Кук! Безталанний вчений! Подолати льодові затори Південного полюса, пройти між коралових рифів Океанії, уникнути людожерів Тихоокеанських островів, — щоб безглуздо загинути в залізничній катастрофі! Коли цей мужній чоловік міг в останню мить думати, уявіть собі, що він пережив!

Голос капітана Немо забринів хвилюванням, і це робило йому честь.

Потім із картою в руках ми простежили шляхи всіх навколосвітніх мандрів французького мореплавця, його подвійну спробу проникнути до Південного полюса, спробу, що скінчилася відкриттям земель Аделі та Луї-Філіппа, і, нарешті, розглянули його гідрографічні праці про головніші острови Океанії.

— Те, що зробив ваш Дюрвіль на поверхні морів, — сказав капітан Немо, — я повторив у океанових глибинах із більшою точністю й меншою затратою сил. «Астролябія» та «Зеле», що ними зчаста гралися урагани, не можуть рівнятися до «Наутілуса», справжньої підводної фортеці зі спокійним робочим кабінетом.

— А втім, капітане, — сказав я, — між корветами Дюмона-Дюрвіля та вашим «Наутілусом» є певна подібність.

— Яка саме, пане професоре?

— «Наутілус», як і корвети, сів на мілину.

— «Наутілус» не сідав на мілину, пане професоре, — холодно заперечив капітан Немо. — «Наутілус» так улаштований, що може відпочивати на морськім лоні, і мені не доведеться, як Дюрвілеві, умиватися кривавим потом, аби його здійняти. «Астролябія» та «Зеле» мало не загинули в цьому самому місці, а моєму «Наутілусові» не загрожує жодна небезпека. Завтра морський приплив стиха підійме його, і він полине далі, розтинаючи океанські води.

— Капітане, — почав я, — немає жодного сумніву…

— Завтра, — проказав, підводячись, капітан Немо, — завтра, о другій годині сорок хвилин пополудні, «Наутілус» підійметься над рифами і, неушкоджений, вийде з Торресової протоки.

По цих словах, мовлених досить гостро, капітан Немо злегка вклонився. Це означало, що розмову скінчено; я встав і пішов до своєї каюти.

Там я застав Конселя, цікавого взнати наслідки мого побачення з капітаном.

— Друже мій, — мовив я, — коли я сказав, що папуаси складають загрозу «Наутілусові», капітан посміявся з мене. Єдина моя рада — покластися на капітана та й спокійно спати.

— Чи потребує пан професор моїх послуг?

— Ні, друже мій! А що робить Нед Ленд?

— З дозволу пана професора, — відповів Консель, — Нед готує кенгуровий паштет. Каже, що вийде лакома штука.

Консель пішов до своєї каюти, а я ліг спати. Тільки сон мене не брав. Я чув нестямні вигуки дикунів, що шастали палубою. Так проминула ніч. Команди «Наутілуса» не видно й не чутно. Людоїди турбували команду не більше, аніж турбують солдатів у бліндованім форту мурахи, що повзають зокола.

Устав я о шостій ранку. Люк було зачинено. Повітря в судні ще не поновлювалося, проте помпи аварійних резервуарів уже освіжили його кількома кубічними метрами кисню.

До обіду я працював у своїй каюті і навіть мигцем не бачив капітана Немо. На судні не помічалось ніяких готувань до відплиття.

Я почекав іще трохи, а тоді вийшов до салону. Годинник показував пів на третю. За десять хвилин приплив мав сягти найвищого рівня, і, якщо капітан Немо не схибив у розрахунках, «Наутілус» ураз звільниться з цупких обіймів протоки. Інакше доведеться йому довгі місяці спочивати на кораловім ложі.

Аж раптом корпус «Наутілуса» разів кілька здригнувся, звістуючи близьке звільнення. Заскреготіла обшивка, черкаючи шорсткі вапнякові нашарування коралового дна.

Рівно о другій годині тридцять п'ять хвилин до салону ввійшов капітан Немо.

— Відчалюємо! — сказав він.

— О! — вигукнув я.

— Я наказав відчинити люка.

— А папуаси?

— Папуаси? — повторив капітан Немо, знизавши плечима.

— Не вдеруться вони всередину «Наутілуса»?

— Як?

— А відчиненим люком.

— Пане Аронаксе, — спокійно відповів капітан Немо, — не так легко ввійти люком «Наутілуса» навіть тоді, коли він одчинений.

Я глянув на капітана.

— Не розумієте? — спитався він.

— Анічогісінько!

— Ну, то йдіть за мною і ви побачите!

Ми підійшли до трапа. Нед Ленд і Консель вже були там і з великою цікавістю дивилися, як кілька матросів одчиняли люк, що за ним розлягалися дикі вигуки, люте ревище папуасів.

Віко люка одкинулось. У його отворі з'явилося десятків два страховидних облич. Та ледве перший тубілець торкнувся поручня, як невідома сила шпурнула його назад. Дикун завищав не своїм голосом і, підстрибуючи, ніби на гарячій сковороді, чкурнув куди очі дивляться.

Десяток його товаришів метнулися до трапа, але їх спіткало те саме.

Консель нетямився з радощів. Нед Ленд, спонукуваний своїми буйними інстинктами, також кинувся до трапа. Та не встиг він торкнутися рукою поручня, як і його вергануло геть.

— Тисяча чортів! — вигукнув він. — У мене вдарила блискавиця!

Ці слова прояснили мені все: поручні — не звичайні поручні, а кабель, до якого підключено електричний струм. Кожного, хто торкнеться поручня, б'є страшна сила; удар міг бути навіть смертельний, якби капітан Немо використав для цього потужність усіх своїх батарей. Образно кажучи, між напасниками й нами спущена, сказати б, електрична заслона, за яку ніхто не міг проникнути безкарно.

У такий спосіб очманілі з жаху папуаси притьмом накивали п'ятами. А ми, стримано усміхаючись, заспокоювали й розтирали бідолашного Неда Ленда, що лаявся, як біснуватий.

Саме цю мить дев'ятий вал підняв «Наутілуса», і рівно о другій годині сорок хвилин, як і казав капітан Немо, підводний корабель залишив своє коралове ложе. Його гвинт з величною повільністю почав розтинати хвилі. Мало-помалу швидкість зростала, і «Наутілус», випливши на поверхню, цілий і неушкоджений, покинув небезпечні води Торресової протоки.