Почувалися ми дуже добре, їжа нас вдовольняла, і я міг би запросто обходитися без добавок, що їх Нед Ленд із почуття протесту старався вносити до нашого меню. Опріч того, ми не піддавалися жодним простудам. На судні була завжди така стала температура, що навіть нежить до нас не приставала. Зрештою, ми мали досить мадрепорових коралів — дендрофілій, знаних в Провансі під назвою морського кропу; соковитий їхній м'якуш є найліпшим засобом проти кашлю.

Уже кілька день на нашому шляху зустрічається сила всякого морського птаства з родини чайкових. Кількох пернатих нам пощастило підстрелити. Вміло зготована дичина доповнила наше меню дуже смачними стравами. Серед великих перелітних птахів, здатних за своїх мандрів спочивати на морі, я помітив альбатросів. Ці крилаті з ряду трубконосих попри свій неприємний крик, що нагадує ревіння віслюка, навдивовижу величні птахи. Родину веслоногих представляли швидколетні фрегати, що дуже спритно ловили верховодних риб, та численні фаетони, між якими траплялися червонохвості, завбільшки як голуб; рожевувато-біле пір'я цих тропічних птахів підкреслювало чорноту їхніх крил.

В сіті «Наутілуса» попалася сила морських черепах, зокрема каретти з опуклим панцером, що має велике промислове значення. Ці плазуни легко пірнають і, закривши м'ясистий клапан при носовому отворі, можуть довго триматися під водою. Деякі з черепах ще спали, заховавшись під свій панцер — надійний захист проти морських хижаків. М'ясо цих черепах несмачне, зате яйця — дуже лакомий наїдок.

Що ж до риб — ми просто нетямились із захвату й дива, цілими днями споглядаючи їх крізь кришталеву шибу. Я завважив немало риб, яких мені досі не траплялося бачити живими.

Передусім назву козубеньок, що водяться здебільша у водах Червоного моря. Індійського океану та при берегах Центральної Америки. Ці риби, як і черепахи, панцерники, морські їжаки та ракоподібні, захищені панцером, і то не вапняковим чи кремінковим, а справжнім кістяним. Складається він із міцних тригранних або чотиригранних платівок, які щільно прилягають одна до одної. Тут я нагледів кілька невеличких, сантиметрів із п'ять завдовжки, козубеньок, укритих панцером із тригранних платівок; у них був брунатний хвіст і жовті плавці; м'ясо їхнє смачне й поживне. От би акліматизувати цих риб у прісних водах! Адже у наших річках легко приживається чимало морської риби. Варто згадати й про козубеньок із чотиригранним панцером, так званих чотирирогих, — над очима в них стирчать чотири великі шипи; козубеньок крапчастих із білими цятками на черевці, що ручніють, як птахи; триногів, укритих голками вздовж кістяної спини, котрих за їхнє своєрідне рохкання прозвали морськими свиньми; і, нарешті, дромадерів із конусуватим горбом на хребті; м'ясо їхнє тверде й ликувате.

Крім цих мешканців тутешніх вод, Консель відзначив у своїх нотатках деяких риб із роду голкочеревних: це скати з червоною спиною і білими грудьми; доладні вітрильники, які підіймали свої плавці, ніби вітрила під погожим вітром; гарненькі риби-дракони, що їх природа ущедрила жовтим кадмієм, небесною блакиттю, сріблом і золотом; нарешті бризкуни із довгими трубчастими мордочками, справжні океанські мисливці на мух, озброєні «рушницями», які й не снилися ні Шаспо, ні Ремінгтонові,— вони вбивають комаху однією краплиною води!

Від двадцять першого до двадцять третього січня «Наутілус» ішов зі швидкістю двісті п'ятдесят льє на добу, себто п'ятсот сорок миль за двадцять чотири години, чи двадцять дві за годину. Ми спостерігали тільки тих риб, що, приваблені світлом прожектора, пливли за «Наутілусом». Та вони поволі відставали, і лише окремі риби іще якийсь час трималися в освітленій смузі води.

Уранці двадцять четвертого січня на 125° південної широти і 94°33? довготи ми побачили острів Кілінга. Цей витвір мадрепорових коралів, увесь зарослий чудовими кокосовими пальмами, свого часу відвідали Дарвін і капітан Фіц-Рой. «Наутілус» пройшов поблизу прямовисних берегів острова. В наші сіті зловилося багацько поліпів, голчастошкірих і цікавих молюскових мушлів. Кілька рідкісних дельфінкових мушлів збагатили скарбницю капітана Немо, до котрої і я долучив зірчастого корала. Це був один із тих поліпів, які часто приростають як паразити до молюскових стулок.

Незабаром острів Кілінга скрився за обрієм і ми взяли курс на північний захід, до південного краю Індійського півострова.

— Цивілізовані землі! — сказав мені того дня Нед Ленд. — Це не острови Папуа, де більше дикунів, аніж диких кіз! На цій землі, пане професоре, є шосейні шляхи, залізниці, міста англійські, французькі, індійські. Тут на кожнім кроці здибаєш земляка. Ну! Чи не пора розпрощатися з капітаном Немо?

— Ні, Неде, ні! — відповів я рішуче. — Не час, як кажете ви, моряки, віддавати кінці. «Наутілус» прямує до цивілізованих країв — наближається до берегів Європи. Коли ми ввійдемо в свої моря, тоді побачимо, що нам порадить наша обачність. Зрештою, я не вірю, що капітан Немо дозволить нам полювати на Малабарських та Коромандельських берегах, як у лісах Нової Гвінеї.

— Ну то й що, пане професоре! Хіба не можна обійтися без його дозволу?

Я не відповів канадцеві — не хотілося сперечатись. Але я поклав собі випити до дна чару лихої долі, що закинула мене на борт «Наутілуса».

Проминувши острів Кілінга, ми попливли з меншою швидкістю. Тут плисти було важче. Часто ми пірнали на великі глибини. Бувало, судно занурювалося до двох-трьох кілометрів, але ні разу нам не вдалося визначити великої глибини Індійського океану, де зонди тринадцять тисяч метрів завдовжки не досягали дна. Щодо температури глибинних вод, то наші термометри незмінно показували чотири ступні вище нуля. До речі, я помітив, що температура поверхневих вод завжди нижча у прибережних районах проти вод у відкритому морі.

Двадцять п'ятого січня океан був зовсім пустельний і «Наутілус» весь день ішов на поверхні, розсікаючи хвилі своїм потужним гвинтом, з-під якого летіли високі водограї бризок. Як же було не взяти його за велетенського кита? До самісінького вечора пробув я на палубі. Дивився на море. Наоколо — ні єдиної цяти! Аж десь уже біля третьої години на захід од нас з'явився корабель. Якийсь час він темною смужкою виднів на обрії, але з такої віддалі годі було помітити «Наутілуса», що ледве виступав із води. Корабель, певне, належав Півостровній та Східній компанії, котра обслуговує лінію Цейлон — Сідней і заходить у Мельбурн та на мис короля Георга.

О п'ятій годині пополудні перед недовгими тропічними сутінками мене та Конселя зачарувало незвичайне видовище.

Існує одна гарненька тваринка, зустріч із якою, на думку древніх, провіщає щастя. Арістотель, Атеней, Пліній та Оппіан вивчали її уподобання й нахили і на змалювання її вичерпали всі поетичні засоби Греції й Риму. Вони назвали це створіння «наутілус», або «помпіліус». Але новіша наука не закріпила їхніх назвиськ, і сьогодні цього молюска знають під ім'ям аргонавта.

Отже, того вечора неподалік пропливав цілий табун аргонавтів, їх було кілька тисяч. Належали вони до роду горбкуватих аргонавтів, що водяться в Індійському океані.

Аргонавти пливли задом наперед завдяки своїм рушійним цівкам, якими виштовхували воду, що нагніталася при вдихові. З восьми їхніх мацаків шість — тонких і довгих — плавали на воді, а два — кільцюваті, з перетинкою — випиналися, як легеньке вітрильце. Я розгледів їхню спіралеподібну мушлю — Кюв'є влучно порівнює її до тендітного човника. Ба й справді, човник! Він возить заховану в собі тваринку, яка ніколи до нього не приростає.

— Аргонавт спроможний скинути свою мушлю, — сказав я Конселеві,— але цього ніколи не буває.

— Точнісінько, як і капітан Немо, — розважливо відповів Консель. — Ото б і назвати йому своє судно «Аргонавтом»!

Мабуть, із годину молюски пливли за «Наутілусом». Несподівано зграю щось наполохало. Враз усі вітрила спустилися, мацаки сховалися в мушлях, тіла зіщулились; перемістивши центр ваги, черепашки пішли шкереберть, і вся флотилія зникла під водою. Ніколи ще кораблі жодної ескадри не маневрували так спритно.