Ще один мешканець тутешніх вод привабив мій погляд і пробудив згадку про сиву давнину. Це риба присмоктень, котра мандрує, присмоктавшись до акулячого черева. За давніми переказами, вона чіплялася до підводної частини судна, і кораблі не могли рушити з місця. А одна така риба нібито скувала Антонієву трирему і тим допомогла Августові здобути перемогу. Від чого тільки не залежать долі народів! Перед моїми очима промайнули чудові антіаси, також із родини морських карасів, священні риби давніх греків, які гадали, що антіаси здатні вигонити з води морських почвар. Назва цих риб походить од грецького слова, що означає «квітка», і вони її виправдують пишним забарвленням, розмаїтими відтінками червоного — від блідо-рожевого до рубінового — та сріблястими блискітками на спинних плавцях. Зачарований, я не міг відвести од шиби очей; зненацька мене приголомшила несподівана проява.

У воді з'явилася людина, водолаз із шкіряною торбинкою при поясі. Не тіло потопельника, кинуте на примху хвиль, — жива людина, що пливла, розтинаючи дужими руками воду, раз у раз виринала вхопити повітря і знову пірнала.

Я повернувся до капітана Немо і схвильовано гукнув:

— Людина! Жертва катастрофи! її треба врятувати, хай там що!

Капітан мовчки кинувся до вікна. Чоловік, припавши лицем до шиби, дивився на нас. На мій безмежний подив, капітан Немо зробив йому знак. Водолаз кивнув у відповідь головою і, виринувши, більше не з'являвся.

— Не хвилюйтеся! — сказав капітан Немо. — Це Нікола з мису Матапан, прозваний «рибою». Його знають усюди на Кікладських островах. Знаменитий плавець! Вода — його стихія, і він живе в воді більше, ніж на суші. З одного острова він пливе на інший, і так аж до самого Криту.

— Ви його знаєте, капітане?

— А чому б мені його не знати, пане Аронаксе?

На цім слові капітан Немо підійшов до шафи ліворуч вікна. Біля неї стояла окута залізом скриня з мідною дощечкою, на якій виднів карбований девіз «Наутілуса» — «Mobilis in mobile».

Капітан Немо відчинив шафу, — власне, не шафу, а сейф. Там було повно зливків золота.

Звідкіля б тут узятися цьому коштовному металові? Звідкіля капітан Немо набрав стільки золота? І що він збирався з ним робити?

Я дивився, не зронивши жодного слова. А капітан Немо витягав один по одному зливки й ретельно вкладав їх у скриню, аж доки виповнив її по віко. Там було, мабуть, понад тисячу кілограмів, мільйонів із п'ять франків ціною.

Капітан старанно замкнув скриню і на її вікові написав адресу, як мені видалося, новогрецькою мовою.

Потому, натиснувши на кнопку, він подзвонив у кубрик команди. З'явилося чотири матроси і насилу-силу витягли ту скриню із салону. Я чув, як вони волокли її на талях залізними сходинками трапа.

Нарешті капітан Немо обернувся до мене:

— Що ви сказали, пане Аронаксе?

— Я нічого не сказав, — відповів я.

— Тоді дозвольте побажати вам, пане професоре, доброї ночі.

На цьому слові капітан Немо вийшов із салону.

Вкрай заінтригований, я повернувся до себе в каюту. Силкувався заснути, але сон тікав од мене. Голову обсіли думки та гадки. Я шукав зв'язку між появою водолаза і скринею, повною золота. Невдовзі я почув бічну й кілеву хитавицю, — отже, «Наутілус» виринув на поверхню моря.

Потім було чути тупотіння ніг на палубі. Я здогадався, що відгвинчують і спускають на воду човна. Він стукнувся об корпус «Наутілуса», і все затихло.

За якихось дві години знову почувся шум і тупіт на палубі. Нарешті човна витягли на борт і вклали в гніздо. «Наутілус» пішов під воду.

Отже, золото було спроваджене на свою адресу. Але куди саме? Хто адресат капітана Немо?

Назавтра я розповів про нічні події Конселеві та Недові Ленду. Вони зчудувалися ще більше за мене.

— І де він доп'яв таку силу золота? — запитався Нед Ленд.

— Хто його зна! Важко сказати.

Поснідавши, я пішов у салон і взявся до праці. Годин до п'яти я впорядковував свої нотатки. Раптом мені стало душно, і я скинув із пліч куртку. Жара була несподівана. Адже ми далеко від тропіків і судно занурилося досить глибоко, де не могло бути високої температури. Я глянув на манометра. Ми йшли шістдесят футів під рівнем моря; на таку глибину земна спека не проникає.

Я працював далі, але жара небавом стала нестерпна. «Чи не пожежа на судні?» — майнула думка. Я вже хотів був вийти з салону, аж тут з'явився капітан Немо. Він підійшов до термометра, глянув на шкалу і повернувся до мене.

— Сорок два ступні,— сказав капітан.

— Я це добре відчуваю, капітане, — відповів я. — Коли температура й далі підійматиметься, то ми можемо зваритися.

— О пане професоре, температура на наше бажання може одразу впасти.

— Що? Вам підвладні температурні коливання?

— Ні. Але я можу одплисти від вогнища, котре підіймає температуру.

— То вона передається зокола?

— Авжеж! Ми пливемо в окропі.

— Невже це можливо?

— Гляньте!

Віконниці розсунулись, і я побачив: вода навколо «Наутілуса» кипіла. З неї підіймалися клуби сірчаної пари. Я торкнувсь рукою шиби й відсахнувся — така гаряча.

— Де ми? — спитав я.

— Біля острова Санторин, пане професоре, — відповів капітан, — в протоці між Неа-Каменні і Палеа-Каменні. Я намислив показати вам дивне видовище — вивергнення підводного вулкана.

— А я гадав, — сказав я, — що процес формування нових островів уже завершився.

— На землях вулканічного походження ці процеси ніколи не завершуються, — відповів капітан Немо. — В надрах земної кулі невпинно бушує внутрішній вогонь. За свідченням Кассіодора⁶³ і Плінія, ще в дев'ятнадцятому році нашої ери на тому самому місці, де недавно утворилися ці острови, виник острів Божественна Тейя. Потім він щез під водою, щоб шістдесят дев'ятого року знову з'явитися і вдруге зникнути безслідно. Відтоді вулканічна діяльність припинилася. Але третього лютого 1866 року поблизу Неа-Каменні у клубах сірчаної пари виник новий острів, який названо островом Георга, а шостого лютого він з'єднався з Неа-Каменні. За тиждень, тринадцятого лютого, з'явився острів Афроесса, і між ним та Неа-Каменні утворився канал десять метрів завширшки. Саме о тій порі я був у цих морях і мав змогу простежити всі фази вулканічної діяльності. Кулястий острів Афроесса діаметром сягав трьохсот футів і підносився тридцять футів над рівнем моря. Це була суміш із темної, подібної до скла маси та уламків польового шпату. Нарешті десятого березня з'явився ще один, менший острівець; його назвали Река. Ці три острови з'єдналися з Неа-Каменні і нині складають одне ціле.

^{У воді з'явилася людина.}

— А протока, в якій ми зараз перебуваємо?

— Ось вона, — відповів капітан Немо, показуючи карту Грецького архіпелагу. — Бачите, я вже наніс сюди нові острови.

— Але й ця протока може згодом зникнути?

— Може, пане Аронаксе, бо від 1866 року на Палеа-Каменні проти порту Сан-Ніколас виникло ще вісім острівців вулканічного походження. Можна сподіватися — Неа і Палеа невдовзі зіллються. Якщо в Тихому океані творцями островів є корали, то в Середземному морі ту саму роль виконують вулканічні вивергнення. Погляньте, пане професоре, погляньте на цю підводну діяльність — яка вона бурхлива!

Я підступив до вікна. «Наутілус» стояв на місці. Жарота була нестерпна. Від наявних у воді залізних солей вода почервоніла. Рами на вікнах були герметичні, але задушливий запах сірки все ж таки проникав до салону. За шибами вибухало полум'я, таке яскраве, що затьмарювало сяйво прожектора.

Я обливався потом, задихався, смажився. Мені здавалося — ось-ось запалаю.

— Далі залишатися в цьому окропі неможливо! — сказав я.

— Так. Це було б необачно, — спокійно відмовив капітан Немо.

Він щось наказав. «Наутілус» ліг на інший галс і вийшов із цього пекла. А за чверть години ми легко дихали на поверхні моря.