— Тридцять золотих, і жодним менше.

— Ну-ну, чи не занадто?

— Я прошу справедливу ціну.

— Двадцять зараз, і десять — після, коли ти нас діставши в Ейдіндріл.

— Куди?! Ти нічого не говорив про Ейдіндріл! — Вигукнув візник. — Я завжди тримався подалі від всяких там чарівників та сповідниць. Та ще й другий раз їхати через Ранг-Шада!

— Все одно ж тобі доведеться самому повертатися, — відповів Зедд. — Якщо тобі це не до душі, я дам тобі двадцять золотих за дорогу до Нікобара, а за інші десять без труднощів знайду бажаючих відвезти нас з дружиною в Ейдіндріл.

Якщо тільки нам знадобиться екіпаж після того, як моя дружина зцілиться.

Якщо ж тобі потрібні всі тридцять золотих, то я заплачу тобі за всю подорож.

— Ну добре, згоден, — сказав Аерн, — двадцять золотих зараз, двадцять в Ейдіндріле. Але тільки одна умова.

— Яка?

Возій показав на червоний капелюх чарівника:

— Не можна їхати в такому капелюсі. Перо буде лякати коней.

Зедд посміхнувся:

— Тоді й у мене буде одна умова: ти сам скажеш моїй дружині щодо капелюха. Аерн посміхнувся:

— Гаразд. — Але він тут же знову посерйознішав. — Подорож буде нелегкою, Рубен. У мене є карета, яку я купив на гроші, зароблені в Ебінісі.

Я можу до неї приробити полози, щоб легше було їхати по снігу. Ну гаразд, тепер показуй золото.

Зедд поліз в кишеню і провів рукою по обох гаманцях зі сріблом. Йому знову довелося зробити те, що останнім часом він проробляв вже не раз: направити потік чарівної сили на гаманці з сріблом, щоб перетворити його в золото. У нього не було вибору. Потерпіти невдачу для чарівника означало побачити, як загине світ живих. Тому доводилося займатися тим, що, як він сам знав, було небезпечно.

— Ніщо ніколи не дається легко, — пробурмотів Зедд.

— Що? — Перепитав Аерн.

— Я кажу, що подорож нам належить дійсно нелегка. Чарівник поклав на стіл темно-коричневий гаманець. — Ось плата. Двадцять золотих, як домовилися.

Возій відкрив гаманець і став рахувати монети, а Зедд неуважно спостерігав за тим, як гості їли і слухали музику. Йому не терпілося скоріше відправитися в Нікобар.

— Що це за жарти? — Запитав раптом Аерн. Зедд подивився на нього. Здоровань дістав з гаманця одну монету і кинув її на стіл. Зедд здивовано втупився на неї: монета була не золота, а дерев'яна.

— Я… ну… пробурмотів чарівник.

— Тут лише вісімнадцять золотих, — пробурчав візник. — Дерев'яні я не приймаю.

Зедд винувато посміхнувся і дістав з кишені світло-коричневий гаманець.

— Вибач, я, здається, переплутав. — Він поспішно узяв зі столу дерев'яну монетку. — У цьому гаманці у мене лежить щаслива монетка, яку я нікому ніколи не віддавав. Для мене вона дорожче золота. — Чарівник заглянув у другій гаманець. Там було сімнадцять золотих і ще дві дерев'яні. Зедд нічого не міг зрозуміти. Невже господар обдурив його? Ні, не схоже, це була б занадто груба робота. Тільки дурень міг сподіватися, що такий обман спрацює.

— З тебе ще два золотих, — нагадав Аерн.

— О так, звичайно! — Зедд витягнув з гаманця дві монети і віддав їх здорованю.

— Ну ось, тепер я до твоїх послуг, — сказав той. — Коли вирушаємо?

Чарівника не дуже турбувало те, що золото перетворилося в дерево. Це ще можна було якось пояснити. Але трьох монет не було взагалі. Вони зникли!

Ось це дійсно було незрозуміло, і від цього йому стало не по собі.

— Я хотів би виїхати скоріше, краще-одразу.

— Завтра? — Запитав Аерн.

— Ні, негайно. Моя дружина… Загалом, їй треба якнайшвидше потрапити до цілителів. У нас немає часу. Аерн знизав плечима:

— Я щойно повернувся з Тріста. Мені потрібно трішки поспати. — Зедд знехотя кивнув. — До того ж будуть потрібні полози. На все це піде ще години дві.

Швидше буде, якщо я попрошу когось із цих хлопців допомогти мені.

Зедд стукнув ціпком.

— Ні! Нікому не треба розповідати, куди ти їдеш. Не треба навіть говорити, що ти взагалі кудись збираєшся. — Помітивши, як спохмурнів возій, чарівник вирішив, що необхідно пояснити свої слова. — Пам'ятаєш, ми говорили про тих, хто стріляє? Краще нехай вони не знають, куди направити стрілу.

Аерн піднявся на весь свій величезний зріст, все ще підозріло дивлячись на Зедда.

— Спочатку ти хочеш, щоб я відвіз тебе в цю прокляту країну чаклунів і чаклунок, а тепер ще й це! Здається, я запросив занадто мало, — пробурчав він, застібаючи плащ і підперезуючись. — Ну добре, домовленість дорожче грошей. Я підготую карету і спробую роздобути припасів в дорогу, а потім трошки посплю.

Побачимося тут же, за три години до світанку.

— У мене кінь стоїть у стайні, — сказав Зедд. — Ми його можемо взяти з собою. Спробуй привести його перш, ніж прийдеш на зустріч з нами.

Чарівник відпустив Аерна. У Зедда було над чим подумати. Все виявилося гірше, ніж він припускав. Їм з Еді потрібно отримати допомогу якомога швидше.

Може бути, та жінка, у якої були три дочки, вчилася знахарства де-небудь ближче, і їм не доведеться проробляти такий довгий шлях. Еді сказала: «Знає тільки Світло», коли він запитав, звідки та жінка знає про скрінів. «Світло» зазвичай означає те ж саме, що і «дар». Але це може означати і дещо інше. І вічно-то ця відьма говорить загадками!

Коли Аерн вийшов, Зедд встав і попрямував до сходів.

Зедд відкрив двері в номер і закашлявся від їдкого диму, що заповнив приміщення. Вікно було відчинене, і в кімнату з вулиці йшов крижаної повітря. Еді сиділа на ліжку, загорнувшись у ковдру, і причісувала коротке волосся.

— Що трапилося? — Здивувався Зедд.

— Було холодно. Я хотіти розпалити вогонь. Зедд кинув погляд на вогнище.

— Хіба можна розпалити вогонь без дров?

Всупереч його очікуванням чаклунка не розсердилася. Погляд її був тривожним.

— Дрова бути. Я хотіти запалити вогонь магією, коли лежати в ліжку. Але замість цього пішов дим і посипалися іскри. Я відкрити вікно, щоб провітрити в кімнатах. А коли я заглянула у вогнище, дрова пропали.

— Пропали? — В тривозі перепитав Зедд. Вона кивнула:

— Щось не так. Щось сталося з моїм даром. Зедд погладив її по голові.

— Так, я знаю. Зі мною відбувається те ж саме. Вся справа в чарах. — Він узяв у неї гребінець і поклав на стіл. — Еді, розкажи мені більше про скрінів і їх чаклунські властивості.

— Я вже розповіла тобі все, що знала. Скрін живе на межі двох світів — світу живих і Підземного світу.

— Але чому рана не зцілюється? Чому моя магія безсила? Чому дрова зникли з вогнища, коли ти застосувала чарівну силу?

— Хіба ти не зрозумів? Скрін бути твариною, народженою на межі світів, а тому він володіти двома магіями — Магією Приросту і Магією Збитку. На нас обох подіяла Магія Збитку, розумієш?

— Значить, нас вразила Магія Збитку, і чарівний дар кожного з нас заражений цією магією? Вона кивнула:

— Уяви, що ти голими руками вигрібав золу з печі, а потім не помив руки і почав вішати на мотузку чисті білі простирадла. Тоді зола буде прилипати до чистих мокрих простирадл.

Зедд деякий час мовчки розмірковував над її словами.

— Еді, — прошепотів він, — ми повинні знайти спосіб вимити руки.

— Ти завжди добре розумів те, що і так ясно, — уїдливо вона.

Зедд вирішив не парирувати її випад, він заговорив про інше:

— Еді, я найняв екіпаж, який доставить нас в Нікобар, але ти, я бачу, дуже ослабла, і та ж доля загрожує мені. Якщо де-небудь ближче є людина, яка може нам допомогти, я обов'язково повинен знати про це!

— Ближче я нікого не знаю.

— А як же та чаклунка з трьома дочками? Може бути, те місце, де вона вчилася, знаходиться ближче? Не могли б ми відправитися туди?

— Не думаю.

— Але чому?

Еді ще трохи вагалася, потім неохоче відповіла:

— Вона вчилася у сестер Світу.

— Що? — Вигукнув чарівник. — Грім і блискавка! Я здогадувався про щось подібне!