Він онімів від люті. Келен відкрила намет.

— Командир, я так втомилася, що ледве стою на ногах.

Мені треба поспати години дві. Прошу тебе поставити біля цього намету вартового.

Він кинув на неї ненависний погляд.

— А звідки ти знаєш, — спитав він, — що цей вартовий не виявиться ворогом і не вб'є тебе, поки ти будеш спати?

— Може, це і станеться. Але тоді один із наших трьох супутників помститься за мою смерть.

Райан здригнувся і подивився на людей Тіни. У гніві він забув про їх існування.

— Спочатку я змушу цю людину розкрити очі ширше, щоб він бачив, що я буду робити, — похмуро промовив Чандален.

До них підбіг помічник командира Гобсон з мискою в руках.

— Мати-сповідниця, — сказав він, — я приніс тобі тушкованого м'яса. Я вважаю, тобі хотілося б поїсти чогось гарячого.

Кален змусила себе посміхнутися.

— Дякую тобі, Гобсон, але я дуже втомилася. Зараз я не зможу поїсти.

Ти міг би зробити так, щоб їжа не охолола, поки я посплю?

— Звичайно, Мати-сповідниця! Командир Райан кинув злий погляд на свого усміхненого помічника:

— У мене є завдання для тебе, Гобсон.

— Через дві години розбудіть мене, — сказала Келен. — На цей час вам всім вистачить роботи.

Увійшовши в намет, вона впала на ліжко, сховалася з головою ковдрою, а потім ще своєї хутряною накидкою, так, щоб не проникало світло. І все одно її била дрож. Келен віддала б життя за можливість кілька хвилин побути в обіймах Ричарда.

Річард цілував і міцно обіймав Келен, і серце її раділо. Вона відчувала майже забутий стан спокою і безтурботності.

І раптом пролунав крик, від якого вона прокинулася. Річарда поруч не було.

Келен відкинула ковдру і сіла на ліжку, намагаючись зрозуміти, де вона. Коли ж згадала, її мало не вирвало.

«Добре б зараз вимитися в лазні!» — Подумала вона. Вона не милася, здається, вже цілу вічність. В намет заглянув командир Райан.

— Скільки я спала? — Запитала Келен сонним голосом.

— Рівно дві години. У наших людей є одна справа до тебе.

Біля виходу з намету їх чекала група воїнів. Попереду стояв смертельно блідий помічник командира Гобсон. Двоє тримали під руки Мослі, зв'язаного, з кляпом у роті. Лице його було спотворене страхом. Він намагався щось сказати, але міг видавати лише нечленороздільні звуки. Келен кинула гнівний погляд на Райана.

— Я подумав, Мати-сповідниця, — пояснив він, — що ти сама побажаєш стратити цю людину, яка так образила тебе.

Він витягнув з піхов свій ніж і простягнув їй руків'ям вперед.

Не звертаючи уваги на його ніж, Келен наказала воїнам, які тримали Мослі:

— Відпустіть його і відійдіть в сторону.

Їй здавалося, що вона все ще спить, але, на жаль, все відбувалося наяву, і в неї не було вибору.

Коли воїни виконали наказ, Келен схопила Мослі за руку. У страху він спробував вирватися, але не встиг. Тепер він був у владі Матері-сповідниці.

Сонліность Келен миттєво зникла, немов змита пробудженою силою магії.

Тепер шляху назад не було. Табір жив звичайним життям: стук молотків, скрип коліс, іржання коней, потріскування дров у вогнищі. Але Келен вже не чула всього цього. Вона зосередилася на тому, що їй зараз потрібно зробити.

Знову, як вже бувало безліч разів, вона дала волю магії. Пролунав беззвучний грім, і повітряна хвиля підняла вгору хмару сніжної пилу навколо того місця, де стояв Мослі.

Уже не належачи собі, він впав перед нею на коліна, прямо на мокрий сніг. Погляд його висловлював жах, але Келен знала, що викликаний він на цей раз тим, що кляп заважав йому тут же запитати, що вона хоче наказати йому. Тепер навколо неї насправді настала мертва тиша. Всі погляди були звернені на неї і Мослі. Келен витягла кляп у нього з рота. Мослі заплакав від радості.

— Пані, — прошепотів він, — наказуй! Прошу тебе, скажи, що я можу прислужитися тобі?

Сотні здивованих очей стежили за Матір'ю-сповідницею. Вона подивилася на уклінного Мослі і урочисто промовила:

— Мені принесе задоволення, Вільям, якщо ти розкажеш мені, що ти збирався робити після відходу з нашого табору.

— О так, Мати-сповідники, дозволь мені розповісти тобі про це! — Відповів бранець, просяявши від радості.

— Розповідай.

Він почав скоромовкою, немов боявся не встигнути:

— Я хотів відправитися в табір до тих людей, як ти їх називаєш, до Імперському Ордену. Я хотів попросити їх, щоб вони прийняли мене до себе, і провести до них усіх моїх товаришів. Щоб їм сподобатися, я хотів їм розповісти все про наше військо і про твої плани. Мені не хотілося вмирати, я думав, що у них більше шансів перемогти, ніж у тебе, і я вирішив піти до них. Я думав, що коли до них прийде багато народу, багато воїнів, які допоможуть вас розгромити, то ці люди, з Ордену, зрадіють і візьмуть нас до себе. — Раптово він розридався. О, пані, прошу тебе, прости мене за те, що я хотів заподіяти тобі зло!

Скажи мені, чим я можу заслужити твоє прощення. Я ж хотів убити тебе. Прошу тебе, пані, скажи мені, що я повинен робити, і я все для тебе зроблю.

— Я хочу, щоб ти негайно помер, — відповіла Келен крижаним голосом.

Вільям Мослі впав на землю біля її ніг, корчачись в передсмертних судорогах.

Через кілька миттєвостей, що здалися Келен нескінченними, він затих. Все було скінчено.

Келен підняла очі. Вона подивилася на Пріндіна, який стояв позаду застиглих від жаху Райана і Гобсона. Чандален також кинув на Пріндіна лютий погляд. Келен заговорила на його мові:

— Пріндін, я ж сказала тобі, що ти повинен домогтися, щоб усі вони були знищені. Чому ти не зробив цього?

Він знизав плечима:

— Їм не хотілося займатися цим. Командир їм сказав, щоб вони перебили всіх, а цього — доставити до тебе. Коли ми йшли звідси, я не знав цього, інакше сказав би тобі про це завчасно. Всього наших було двісті піших і кінних сотня. Їм не дуже-то хотілося цим займатися, і я міг хіба що вбити цього Мослі сам. Але я зрозумів, що вони тоді вб'ють мене самого, і я більше не зможу захищати тебе, а саме головне: я знав, що ти права, і розумів, що ти даси їм хороший урок.

— Чи вдалося комусь із них втекти? — Запитала вона.

— Ні. На мій подив, ті, кого ти послала, добре впоралися зі своєю справою. Вони — славні хлопці. Їм хотілося плакати, але вони все ж виконали твій наказ. Нікому з тих втекти не вдалося.

Келен важко зітхнула.

— Я розумію тебе, Пріндін. Ти вчинив правильно! — Вона подивилася на Чандалена і додала:

— Чандален, звичайно, теж зрозуміє тебе.

Ці слова прозвучали як наказ. — Чи задоволений ти тепер, командир?

— Так, Мати-сповідниця, — відповів він здавленим голосом.

— Усім все ясно? — Запитала вона, звертаючись до воїнів.

— Так, Мати-сповідниця, — відповіли вони безладним хором.

Якщо до цих пір в таборі і були люди, які не боялися Келен, то тепер таких не залишилося. Велика частина цих хлопців вперше побачила чародійство, і було воно не світлим і прекрасним, а похмурим і страшним.

— Мати-сповідниця, — ледь чутно сказав командир Райан, все ще стискаючи в руці свій ніж. — Що ти зробиш зі мною за те, що я не виконав свого наказу?

— Нічого, — відповіла вона, дивлячись йому в очі. — Сьогодні для тебе, як і для всіх нас, перший день війни з Орденом. Більшість з вас не зрозуміли, що я не віддаю наказів без достатніх на те підстав. Раніше ви не брали участь у війнах і ще багато чого не навчилися. Я буду цілком задоволена, якщо сьогоднішній урок піде на користь як тобі, так і всім іншим.

— Дякую тобі, Мати-сповідниця, — так само тихо вимовив Райан і тремтячою рукою прибрав ніж. Він подивився на мертве тіло в її ногах.

— Ти знаєш, ми ж виросли разом із ним. Ми жили на відстані милі один від одного, часто зустрічалися, разом працювали в полі, разом полювали, ходили на рибалку… разом ходили на свята, разом… — Він запнувся.