Це не бути правильно. Я думати, щось пішло не так.

Вона поставила перед ним повну миску, з якої точився чудовий аромат.

— Може, коли кордони впали, вони були недалеко і просто вилізли з проходу.

— Може бути. Коли кордони впали, всі тварюки повернулися в Підземний світ. Але деякі вирвалися і розбіглися по навколишніх лісах. Але зима почалася місяць тому, а до того я тут хватів ніколи не бачила. Боюся, це пояснення не бути достатнім. Напевно, трапилося щось ще.

Зедд прекрасно знав, що саме, але промовчав. Замість цього він запитав:

— Еді, а чому ти не їдеш звідси? Поїхали разом зі мною? В Ейдіндріл. Це було б…

— Ні! — Гаркнула Еді і осіклася, немов здивована власним спалахом.

Вона розгладила плаття, даючи собі трохи охолонути, потім взяла ложку і почала наливати суп в іншу миску. — Ні. Тут бути мій будинок.

Зедд мовчки стежив за її діями. Закінчивши, вона поставила миску на стіл, взяла з полиці буханець і вказала нею на вільний стілець. Зедд сів. Еді сіла навпроти, нарізала хліб і кінчиком ножа посунула один шматок Зедду. Очі їх зустрілися.

— Будь ласка, не проси мене покинути мій будинок.

— Я тільки турбуюся про тебе, Еді. Вона вмочила хліб в суп.

— Це бути брехнею.

Він подивився на неї з-під брів.

— Це не брехня.

— «Тільки» бути брехнею, — не відриваючись від тарілки, уточнила вона.

Зедд не став сперечатися і зайнявся супом.

— Уммм… Ш-удово, — сказав він, набивши рот гарячим м'ясом. Еді кивнула в знак подяки. Зедд їв, поки миска не спорожніла, потім встав і поклав собі ще. Повертаючись за стіл, він обвів кімнату рукою, в якій тримав ложку.

— У тебе чудовий будинок, Еді. Просто чудовий. — Він сів за стіл, і Еді простягнула йому ще шматок хліба. Зедд розламав його навпіл. — Але я не думаю, що тобі варто залишатися тут на самоті. Хвати не в рахунок. — Він показав шматком хліба на північ. — Чому б тобі не поїхати зі мною?

Ейдіндріл чудове місто. Тобі там сподобається. Там повно кімнат, вибереш собі, яку захочеш. А можеш навіть оселитися в Сховищі.

— Ні.

— Чому «ні»? Ми відмінно проведемо час; чаклункам є чим зайнятися в Сховищі. Там повно книг, і…

— Я сказала, ні.

Він подивився, як вона їсть суп, зітхнув і теж взяв у руки ложку. Але надовго його не вистачило. Він відклав ложку і похмуро глянув на Еді.

— Еді, я розповів тобі не все.

Вона скинула брову:

— Сподіваюся, мені не треба зображати здивування? Я бути погана лицемірка.

Вона знову уткнулася в миску.

— Еді, завіса прорвана.

Вона застигла з ложкою, недонесення до рота. На Зедда вона не дивилася.

— Нісенітниця! Що ти знати про завісу? Ти поняття не мати, про що говориш, чарівник.

Ложка продовжила свій рух.

— Я знаю, що вона розірвана.

Еді вивудити з миски останній шматок картоплі.

— Ти говориш про неможливе, чарівник. Завіса не бути розірваною. — Вона встала і взяла з собою миску. — Будь спокійний, старий, якщо завіса бути розірвана, у мене бути неприємності гірше хватів. Тільки я їх не мати.

Зедд повернувся і, поклавши руку на спинку стільця, став дивитися, як Еді з мискою в руках, кульгаючи, йде до казанка.

— Камінь Сліз знову в цьому світі, — тихо сказав він. Еді завмерла. Миска вислизнула у неї з рук і покотилася по підлозі.

— Не вимовляй таких речей вголос, — прошепотіла вона, — поки у тебе не залишиться ніяких сумнівів. Якщо не зможеш поклястися честю чарівника. Або якщо не будеш готовий віддати свою душу Володарю, якщо це бути брехнею.

— Я готовий віддати душу Володарю, якщо те, що я говорю, — брехня, — твердо сказав Зедд, дивлячись їй в спину. — Нехай бере її хоч зараз. Камінь Сліз в цьому світі. Я бачив його.

— Хай захистять нас добрі духи! — Видихнула чаклунка. — Викладай, яку дурість ти створити цього разу!

— Іди-но сюди і сідай, Еді. Перш за все я хочу, щоб ти розповіла мені, для чого ти живеш тут, біля проходу, і що взагалі таке цей прохід?

Що ти робила тут, на краю Підземного світу, і чому не бажаєш їхати?

Вона підскочила впритул і згребла його за комір балахона:

— Це бути моїм ділом!

Не знімаючи руки зі спинки стільця, Зедд піднявся на ноги.

— Еді, я повинен знати. Це важливо. Я повинен знати, що ти тут робила, тому що є вірогідність, що це може нам допомогти. Мені добре відома та біль, з якою ти живеш. Не забувай, я її бачив. Я не знаю її причин, але знаю її глибину. Я прошу тебе розділити її зі мною. Я прошу як друг. Не примушуй мене просити, як чарівника.

На останній фразі вона підняла голову і зустрілася з ним очима. Гнів її поступово згас. Еді кивнула:

— Добре. Можливо, я дійсно зберігати це в собі занадто довго.

Можливо, мені стане легше, якщо я розповім кому-небудь… одному.

Можливо, ти не захочеш прийняти мою допомогу, коли почуєш. Але якщо не передумаєш — я чекаю, що ти розповіси мені все, що сталося. — Вона погрозила йому пальцем. — Все.

Зедд збентежено посміхнувся:

— Звичайно.

Еді опустилася на стілець, але не встигла вона сісти, як найбільший череп раптово звалився з полиці. Вони дружно втупилися в нього, потім Зедд підійшов до нього і підняв. Його пальці пробіглися по гострих зубах завбільшки з людську долоню. Підстава черепа була плоскою. Скотитися з полиці він не міг. Зедд поставив його на місце.

— Схоже, — проскрипіла Еді, — останнім часом кісткам більше подобається бути на підлозі. Вони раз у раз падають.

Кинувши наостанок похмурий погляд на череп, Зедд знову сів за стіл.

— Розкажи мені про кістки. Навіщо вони тобі, що ти з ними робиш? Розкажи мені все з самого початку.

— З самого початку? — Вона кинула швидкий погляд на двері, немов хотіла втекти. — Це бути дуже сумно.

— Я нікому не повторю ні слова зі сказаного тобою, Еді.

Я народилася в місті Шора, це в Нікобарі, — зробивши глибокий вдих, почала Еді. — У моєї матері не було чаклунського дару. Вона, як це сказати… бути проміжною ланкою. Алеу моєї бабусі Ліндел дар був. Моя мати все життя дякувати добрим духам за те, що у неї не бути дару, і проклинати їх за те, що дар бути у мене. В Нікобарі ті, хто мати дар, бути ненависним. Їм не довіряли. Це можливо тому, що люди вважали, що даром може наділяти не тільки Творець, а й Володар. Навіть той, хто за допомогою дару творити добро, його відразу підозрювати, що він бути проклятим.

Ти ж знаєш, що це означає?

— Так, — сказав Зедд, відщипнувши шматочок хліба. — Це ті, хто звернувся до Володаря. Приніс йому обіт. Вони ховаються в Світі, немов тіні, і служать Володарю, наближаючи годину його торжества. Багато хто може виявитися проклятим.

Деякі роками не виявляють себе і чекають, коли їх покличуть. А коли вони покликані, починають служити Володарю. Їх називають по-різному, але сутність їх однакова. У деяких книгах вони іменуються посередниками, в деяких — дітьми погибелі. Серед них є люди знаючі, на зразок того ж Даркена Рала, яким Володар доручає найбільш відповідальні справи. А зустрічаються і самі звичайні, яких використовують для всяких дрібниць. Тих, хто має дар, наприклад, знову ж таки, як Даркен Рал, Володареві важче перетягнути на свою сторону. Тих, хто його позбавлений, — простіше, але навіть серед них посередники зустрічаються нечасто.

— Дарко Рал бути проклятим? — Здивувалася Еді.

— Так, — кивнув Зедд. — Він сам мені про це сказав. Правда, він назвав себе посередником, але це одне і те ж. Всі вони служать Володарю.

— Це бути небезпечна новина.

— Інші я приношу рідко, — сказав Зедд, вмочуючи хліб в суп. — Ти зупинилася на своїй бабусі, Ліндел.

— За часів її молодості чаклунки могли бути вбиті з будь-якого приводу: хвороби, нещасний випадок, важкі пологи — все ставити їм у провину. Їх вважати проклятими, хоча це бути несправедливим. Деякі намагалися з цим боротися. Намагалися не раз. Але від цього страх і ненависть бути тільки сильніше. Потім наступив перепочинок. Правителі Нікобара вирішили дозволити чаклункам бути, якщо вони на доказ того, що не бути прокляті, поклянуться душею не використовувати дар без дозволу міської влади або представника короля. Клятва повинна бути приноситися публічно. Клятва не використовувати дар і попереджати про наміри Володаря.