Командир Райан деякий час стояв у роздумах. Нарешті він заговорив:

— Мені самому все це дуже дивно, але, здається, ці дивні прийоми можуть дійсно спрацювати. Нашим хлопцям все це спочатку не сподобається, але наказ вони виконають. Я їм все поясню, і тоді, я впевнений, вони це сприймуть краще. Я сам колись не чув ні про що подібне, але я впевнений, що і противник теж. — Він нарешті посміхнувся. — Що ж, думаю, вони здорово здивуються, це вже точно.

Келен полегшено зітхнула:

— Добре! Я рада, що командир галейського війська… Що командир галейського війська Серединних Земель вірить в успіх справи. А тепер я прошу принести і побілити мої сідло і упряж. І постав охорону біля моєї палатки, поки я буду всередині.

Він здивовано подивився на неї:

— Твоє сідло?!.. Але як же, Мати-сповідниця?.. Невже ти?..

— Я не вимагаю від своїх людей того, що не робила б сама. У першій битві ними повинен хтось командувати. Я візьму це на себе.

Командир Райан прийшов в жах.

— Мати-сповідниця… але ж ти… жінка, — пробурмотів він. — І ти… непогана. — Він, якби мимоволі, оглянув її, — Мати-сповідниця, прошу мене вибачити. — Він замовк.

— Не забувай, командир Райан: воїни повинні виконувати завдання. Він почервонів.

— Але вони ж — молоді чоловіки, Мати-сповідниця… Не можна ж від них очікувати… Вони ще молоді… — Він ніяк не міг підібрати потрібні слова. — Вони нічого не зможуть вдіяти… Мати-сповідниця, прошу тебе… Це порушує всі правила пристойності. — Він замовк, сподіваючись, що далі можна не пояснювати.

Вона ледь помітно посміхнулася.

— Командир, чи чув ти легенду про Шахар? — Він похитав головою. — Так от, коли йшло об'єднання племен, яке завершилося створенням Д'хари, то ті, хто був ініціатором об'єднання, захоплювали землі чужих племен, приблизно так само, як зараз Імперський Орден. Вони пропонували всім союз або підкорювали їх силою зброї. Плем'я Шахар відмовилося приєднатися до загарбників. Люди цього племені билися так люто, що загарбники почали їх боятися, хоча Шахар було в кілька разів менше. Ці люди любили битися більше всього на світі.

Вони були безстрашні до нерозсудливості і навіть йшли в бій оголеними, в сильному збудженні.

Райан слухав розповідь Келен, розкривши рот. Вона продовжувала:

— Усім д'харіанцям відома легенда про Шахар. І всі вони бояться Шахар до цього дня. — Вона помовчала небагато. — Так що, якщо наші воїни підуть в бій разом зі мною, і… це відбудеться… то тим сильніше злякаються люди Ордена.

Але я не думаю, що є підстави для занепокоєння. У наших воїнів будуть турботи важливіші, наприклад, як залишитися в живих.

Опустивши очі, командир Райан відповів:

— Прошу мене вибачити, Мати-сповідниця, але все ж мені це не дуже подобається. Виходить, що ти будеш піддавати себе небезпеці невідомо заради чого.

— Це неправда. Є більш серйозні причини для того, що я збираюся зробити. По-перше, коли вночі я бігла з ворожого табору, за мною погналися близько п'ятдесяти воїнів. Д'харіанці не сумніваються, що ці воїни наздогнали і вбили мене.

Командир насторожився:

— Ти хочеш сказати, що ці п'ятдесят чоловік до цих пір шукають тебе?

— Ні, вони загинули, всі до єдиного. Але ті, хто залишився в таборі Ордена, не знають про це. Коли вони побачать мене, всю білу, наче привид, вони, звичайно, подумають, що я загинула, як і повинно було статися, а на них напав мій дух. Це налякає їх ще більше.

— Невже всі п'ятдесят… — Пробурмотів вражений Райан. — А яка ж друга причина? Келен трохи помовчала.

— Коли воїни Ордена побачать мене, — почала вона тихо, — то… не важливо, чи приймуть вони мене за привид, чи зрозуміють, що я — гола жінка верхи на коні, вони все одно будуть дивитися на мене. А раз так, то вони якийсь час не зможуть вбивати вас. Ми ж зможемо вбивати їх, поки вони будуть зайняті іншим. Для мене ж головне — врятувати якомога більше наших людей. Це — мій обов'язок перед ними.

Деякий час Райан зніяковіло мовчав, опустивши очі. Потім він сказав ледве чутно:

— Я й не думав, що Мати-сповідниця настільки сповнена турботи про моїх людей. — Він знову подивився на Келен. — Чи можу я якось відговорити тебе від цієї затії?

Келен посміхнулася:

— У світі є тільки одна людина, яка могла б утримати мене, але це не ти. Якби він дізнався про мій намір, то, звичайно, заборонив би мені.

Цікавість командира Райана пересилило обережність:

— Хто ж це? Чи не твій чоловік? — Келен похитала головою. — Тоді це той, кого ти хочеш взяти собі за чоловіка?

— Ні. Я хочу стати дружиною цього чоловіка. Принаймні я сподіваюся на це. Він сам попросив мене про це. — Вона знову посміхнулася, помітивши його збентеження. — Його звуть Річард. Він — Шукач Істини.

Райан був приголомшений.

— Прости мене, Мати-сповідниця, якщо я… запитую про заборонене, але я думав, що всі сповідниці… що їх магічна сила… Словом, я не знав, що сповідниці можуть виходити заміж.

— Так, не можуть. Але з Річардом — випадок особливий. У нього є дар, і моя влада не може зашкодити йому. Райан нарешті теж посміхнувся:

— Я радий… Я щасливий за тебе, Мати-сповідниця!

— Однак, — застерегла його Келен, — якщо ти з ним коли-небудь зустрінешся, не смій розповідати йому про цю історію з… перевтіленням в примари. Якщо ти скажеш, що дозволив мені скакати на коні голою, попереду тисячі воїнів, він, мабуть, зарубає тебе!

Вона посміхнулася, побачивши його стривожене обличчя.

— Командир, мені потрібен меч, — сказала вона. — Меч? Ти що ж, збираєшся ще і битися? — Вигукнув він.

— Командир Райан, — сказала вона тихо, — як ти думаєш, якщо я буду скакати на коні голою і хтось з д'харіанців захоче збезчестити мене, то як зможу я захиститися без меча?

— Ах так. Я зрозумів.

Деякий час Райан обмірковував її слова, потім раптом посміхнувся — мабуть, йому прийшла в голову щаслива думка. Він вийняв з піхов свій меч і простягнув його Матері-сповідники. Це було старовинна зброя, з жолобом на клинку.

— Цей меч, — сказав він, — вручив мені принц Гарольд, коли я став командиром. Він сказав мені тоді, що це — меч його батька, короля Вайборна, що король бився цим мечем у битві. Ну, ти, звичайно, знаєш: у королів зазвичай кілька мечів, і майже всі вони хоч раз служили королям на війні. Тому не можна сказати, що цей меч такий вже й цінний. Але для мене було б великою честю, якби ти прийняла його, прийняла в подарунок. Якщо ти — дочка короля Вайборна, це буде правильно. Може бути, цей меч — чарівний і допоможе тобі захистити своє життя.

Келен дбайливо взяла у нього старовинний меч.

— Дякую тобі, Бредлі. Цей меч багато значить для мене. Ти не правий: це дуже цінна зброя. Я з гордістю буду носити його. Але я не візьму його назавжди. Коли прийде час відправлятися в Ейдіндріл, я поверну його тобі, і тоді в тебе буде меч, яким бився з ворогами не тільки король, але і Матір-сповідниця.

Він засяяв, почувши про таку можливість.

— А тепер я прошу тебе, — сказала вона, — поставити вартового біля мого намету і зібрати скоріше мечоносців.

Він приклав руку до грудей. — Буде виконано, Мати-сповідниця!

Коли Келен входила в теплу палатку, він вже повернувся з трьома воїнами і наказав:

— Поки Мати-сповідниця буде митися, стійте біля входу в цю палатку і нікого не пускайте. Ясно?

— Буде зроблено, командир, — відповіли всі троє хором.

Увійшовши в намет, Келен притулила меч до діжки, зняла свою накидку і роздяглася догола. Вона смертельно втомилася, у неї паморочилася голова, і її нудило. Вапняний розчин в діжці виявився гарячим, немов вода у ванні. Але, на жаль, це була не ванна. Келен залізла в діжку і занурилася в молочно-білу воду. Закривши очі, розслабившись, вона на декілька хвилин представила себе, що миється по-справжньому.

Келен робила все це заради того, щоб врятувати одних і вбити інших. Вона знову буде в білому, як і повинно бути на Матері-сповідники, але на цей раз білим буде не плаття.